Останні новини

Про неопірність злу

Як відомо, дві третини людей здатні вбити чи покалічити іншу людину, якщо цього вимагатиме начальство. Це встановив знаменитий експеримент Мілгрема, з якого можна черпати натхнення, пояснюючи собі успіх та широку підтримку жорстоких тоталітарних режимів своїм населенням. Інтерпретуючи результат експерименту, можна помилково заклеймити дві третини населення як жорстоких тварин, здатних на все. Насправді це не так: люди цього типу просто мають надзвичайно гнучку мораль, вони пристосовуються до домінуючого в даний момент морального контексту. В злого начальника вони будуть чинити злочини, в хорошого вони можуть бути здатними на подвиги та звершення. Їм потрібен моральний орієнтир. Таку статистику в наш геном заклала природа.

І коли нам нагадують, що “потрібно всього 10% активних учасників суспільства, які твердо вірять у свою ідею, для того щоб швидко змінити точку зору всіх інших”, стає зрозуміло, чому: більшість людей готові прийняти будь-яку ідею, будь-яке визначення доброго й поганого, яке стає домінантою в суспільстві. Триває постійна війна між моральними системами, в якій, умовно, воює 15% активних “поганих хлопців”, 15% активних “хороших хлопців”, і 70%-на армія, готова при відповідних обставинах стати на бік будь-якої перемагаючої сторони.

Про це говорить знаменита цитата Едмунда Берка: “Для тріумфу зла достатньо, щоб хороші люди нічого не робили”. Діагностуючи Україну, необхідно враховувати пасивність “хороших людей” як великий чинник успіху поганих. Іншими словами, у війні моральних систем “хороші хлопці” просто не беруть участі – на відміну від їх супротивників. Я вже про це писав: для того, щоб покласти Україну собі в кишеню, як це зробили регіонали, не досить просто бути поганим бандюком і хотіти бабла, треба довго і цілеспрямовано пахати, реалізовуючи схеми, махлюючи вибори, ліквідовуючи ворогів і будуючи мегаструктури разом зі своїми однодумцями. Ці хлопці на фронті, і вони успішно бережуть свої здобутки від “хороших хлопців”. Проблема тільки в тому, що це гра в одні ворота: “хороші хлопці” не воюють. Люди, які розуміють аморальність бандюків і ніколи не підуть їхнім шляхом, тим часом, не роблять практично нічого.

Ситуація наступна: третина людей має принципи і докладає зусиль, щоб слідувати їм. Однак повоювати за ці принципи бажають переважно тільки ті люди, яких прийнято називати “поганими”. В Україні епідемія глобального “непротивлення злу”, де частіше махають рукою, ніж дають адекватну відповідь. І починається це з малого: скажімо, скільки з нас, противників смічення чи харкання на асфальт, реагували, коли хтось це робив? Водночас харкальщику чи кидальщику сміття на тротуар, котрий перебуває в амбівалентних двох третинах, достатньо одного зауваження на день протягом місяця від різних людей, щоб в його голові переключилося і йому стало некомфортно смітити під себе.

“10% активних учасників суспільства” – це, можливо, навіть забагато для досягнення ефекту. Коли моя дружина ще вчилася у вузі, вона з кількома одногрупниками підняла бунт проти одного викладача-корупціонера, який на той час оборзів до неймовірності. Викладача врешті зняли, але найцікавішим було не це: у всьому вузі (де хабарників насправді було повнісінько) на деякий час викладачі перестали брати хабарі, а студенти перестали їх давати. Невже вони боялися гніву моєї дружини, який міг на неї впасти? Яке там: вона ледве відійшла від тої виснажливої битви, якраз здавала сесію і ніякої загрози цьому всьому народу не становила. Відбулося інше: вона та кілька її друзів стали тою домінантою, тим начальником, який визначав моральні правила. Багато сотень людей підсвідомо визнали її “вожаком” і підкорялися її принципам. Коли ця група закінчила навчання, все повернулося на свої місця: експериментатор вийшов з лабораторії, орієнтація змінилася, хабарі знову почали безпроблемно циркулювати коридорами та аудиторіями.

Подібний ефект спостерігався після помаранчевої: всі пам”ятають, як притихло хабарництво і бєспрєдєл в перші місяці. Ніхто всерйоз не боявся нової влади, просто “фальсифікаціям – ні” стало домінуючим в суспільстві принципом. “Хороші люди” завдали психологічного нокауту “поганим” і стали “альфа-самцями”, на яких раптом почала орієнтуватися двохтретинна маса. Треба було ці здобутки тримати, але бандюки знову почали вкалувати, не покладаючи сил, а чесні громадяни чухалися. І повернення бандючої свідомості в масу було справою часу.

Чому ж так туго “хорошій людині” в Україні “тримати територію”? Не маю поняття. Можливо, частково тому, що в пост-модерній Україні став вкрай немодним здоровий пафос, який неминуче супроводжує будь-який “хід” “хорошої людини”. Коли когось питають, чому ти опираєшся рагулізму чи займаєшся громадською діяльністю, майже неможливо відповідати непафосними категоріями, які співрозмовник сприймає з недовірою і скептичною посмішкою – навіть той, хто поділяє твої погляди. Коли бандюк говорить з іншим бандюком про роль грошей в щясті, між ними панує повне порозуміння, але коли сучасний інтелігент спробує заговорити про добро чи мораль (які є валідними та раціональними категоріями), йому часто й самому стає смішно і він самоцензурується. Відповідно, те, що є в бандюків, нацистів, футбольних фанатів – невисловлене, але дуже сильне спільне – в множині “хороших” людей України практично не прощупується. Принаймні, я цю спільність відчуваю нечасто.

More in Суспільство, Статті
Усі попередні статті Майдану-Південь

14 серпня 2011 року Майдан змінив двигун. Ми відтворили на цьому сайті лише дві останні новини на момент переїзду. Решта...

Close