Олександр Северин: Ворожіння на мапах

Совок (лопатка) Підготовка до чергової автомандрівки по замках та інших історичних пам’ятках України починається у нас зазвичай приблизно за пів-року. Виконуючи при пілоті-дружині цікаву і гонорову для мене (сподіваюся корисну для неї) функцію штурмана, я відкриваю google-maps та автомобільну мапу України і починаю щодня потроху перемінювати мозаїку місць і міст на впорядковане павутиння майбутнього маршруту, базових пунктів та радіальних від них поїздок.

 Наш атлас автомобільних доріг (чи того, що з якогось дива претендує в Україні зватися дорогами), окрім 124-х сторінок з тими чи іншими краями (не регіонами ж) містить також і загальні плани обласних центрів та деяких міст і містечок, котрі мені кортить назвати повітовими.

Властиво, ми ніколи без особливої потреби не їздимо на лівий берег Дніпра: я на ньому провів надто значний кавалок життя, тож хочеться альтернативи та збалансованости, та і взагалі наші серця давно оселилися десь у beautiful Карпатах, але якось гортаючи атласові сторінки, я зачепився очима за спочатку кілька, а потім і кільканадцять поспіль планів східно- та південноукраїнських міст.

 Будучи за походженням донецьким (авжеж, спасіба мені), я давно навчився не дивуватися тамтешній топонімиці – нескінченим совецьким леніним, щорсам, будьонним, ворошиловим, фрунзе, постишевим, петровським та іншим большевицьким достойникам, чи то пак совецько-фашистським окупантам. Більш того, якось у пориві чи то притлумленого донецького патріотизму чи то стьобного настрою я колись навіть наклацав і надіслав до Донецької міськради цидулу щодо перейменування до 20-ї річниці Незалежности вулиць Постишева і Косіора, на що отримав незбережену через огидність відповідь на кшталт необхідности шанування історії такою, як вона є. Я вже і забув про те – щорс з нею, з тамтою владою, але от тепер подивився автомобільний атлас…

 Совкова пошесть нікуди не поділася і не поспішає відступати не тільки у настільки шанобливо налаштованому до історії Донецьку, його підтримують не тільки сусідські Макіївка з Маріуполем, але і частково правобережний Дніпропетровськ (назва міста теж гарна, авжеж, після цього вулиця Большевицька вже й не так дивує) з колегою Дніпродзержинськом, підтримує “першостоличний” Харків, підтримують Алчевськ і Бердянськ, Запоріжжя та Ілічівськ,  Кіровоград і Кривий Ріг, Миколаїв і Мелитополь, Полтава і Херсон. Тощо, тощо…

Та що там Схід, з правого берега Дніпра підтакують своїми лєніними, фрунзе, котовськими, якірами, чапаєвими, жовтневими революціями, першими травнями і тому подібним топонімічним совковим агітпропом Біла Церква і Винниця, Житомир і Канів. І навіть у Луцьку, бачу, вулиця Стрілецька якимось дивом перемінюється на Червоноармійську, демонструючи у такий спосіб якесь протиприродне “братання” непримиренного. Втім, кажуть люди, що Луцьк вже виправився чи то виправляється, амінь.

 Так от. Натрапляючи у Мережі на бурхливі потоки і розливанні моря прорікувань про чергове повалення чергового злочиного режиму та про завтрашню (ну, післязавтрашню) революцію і подальше щастя, я уявляю собі ті мільйони співгромадян, котрі не відчувають внутрішнього дискомфорту, мешкаючи біля пам’ятника Лєніну на вулиці Комінтерна, де за рогом починається як не Косіора, то Червоногвардійська.

Мешкають, у повній гармонії зі своїм світоглядом або у ледачому компромісі з сумлінням, не намагаючись змусити місцеву владу (не страшне вселенське зло з печерських пагорбів, а дрібну місцеву владку), прибрати хоча б косіорів та постишевих, визнаних українським судом злочинцями. Я щиро хочу сподіватися, що помиляюся, і що пацанів та пацаноподібних справді вже скоро винесуть мешканці того, цього і ще он тих “регіонів”, приїхавши до столиці зі своїх тричі краснознамьонних вулиць. але я не впевнений у тому, що винесши теперішню еліту, таке суспільство спроможеться внести натомість щось нове і щось відмінне від дракона, невбитого в собі.

 Втім, якщо хтось подумав, що засіяти територію сотнями пам’ятників Бандері (не кажучи вже про назвати його ім’ям міжнародний аеропорт, на радість сусідам і, відповідно, міжнародним відносинам) – це щось апріорі діаметрально протилежне і самодостатнє для “національного чину” та, знов-таки, національного щастя, то це помилка. Бо якби було так, у лєніних просто можна було б поміняти голови. Хоча виглядає, що нерідко саме так і відбувається.

 Нема де правди діти: пишу цього текста у Києві, тож неподалік від вулиць Фрунзе, Чапаєва та Будьонного, двох того ж Будьонного провулків, неподалік від пам’ятників Лєніну, Щорсу (на котрого ще не повісили табличку, що це – Коновалець, як пропонував один чоловік), та “мужнім чекістам”– енкаведистам. І, mea culpa, сам нічого не зробив, окрім колись, у буйній молодости, маленької капости вже неіснуючому пам’ятнику товаришу Петровському та вже більш ніж п’ятирічного повільноплинучого листування з Київрадою щодо перейменування вулиці Артема на Січових Стрільців, котре колись мабуть докотиться до суду.

 Тому, власне, ні до чого не закликаю, а знову беру до рук атласа та планую поїздку до місць де духи большевиків та інших тоталітарних гадів відлітають у відповідне тоталітарне пекло від незнищених тисячолітніх українських топонімів та від недознищених (не в останню чергу – самими українцями) українських пам’яток. І знову сподіваюся, що я чогось не розумію, і що революційні дядька з Червонодупська та тітка з Леніножопинська справді здатні спочатку змінити на краще світобудову, а потім вже думати про топоніміку, про сміття у під’їздах, та про зайвість “камсамолкі” за сніданком і радіва“шансон” у приймачі.

 Сподіваюся також, що своєю чергою інші вуйки і пані колись зрозуміють – вміння і натхнення пересуватися вулицею смолоскипними маршами не мають стосунку до “підняття Червоної калини” та зміцнення України. А саму вулицю, якщо прагнути не до нових топонімічних війн і не до певного жесту у бік сусідів, не доконечно називати ім’ям Клима Савура.

Олександр Северин, к.ю.н.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

2 Comments on "Олександр Северин: Ворожіння на мапах"

  1. Олекса | 08-12-2011 16:13 at 16:13 |

    І цьому достойнику дай, Боже, здоров”я і довгих плідних років життя…. Накопичуємо потенціал.
    А слово “регіон”, дійсно, треба покарати і викинути на смітник нашої історії… І ввести у широкий український вжиток слова “російський комунізм” на пару з “німецьким нацизмом”, “російська окупація” чи то пак “совецько-фашистська” на пару з “німецько-фашистською”… Українці також мають знати, що вони зовсім не зобов”язані знати мову москалів-москидів, а вони ж – навпаки, якщо вважають за потрібне мешкати в Україні…

  2. ОЛЕСЯ | 09-12-2011 21:17 at 21:17 |

    Дякую, Пане Олександре Северин!
    Я поважно – за допис, а не “за …”. Особисто нікого не знаю з Донецька, тому без перебільшення – Вас вважаю Першою Шляхетною Особою цього багатого, але вкрай змученого краю, та плекаю надію, що й ті гідні люди, які Вас оточують з Вашої волі – також заслуговують на щиру пошану. Ви робите вкрай важкиву справу, тому докучайте тим засидженим байдужим “сідницям” , щоб таки стерли з лице Землі ті страшні люциферівські “ленінські”,”постишеві” і т.д назви вулиць.”ДО щорса ЇХ УСІХ РАЗОМ!!!” Коментар Пана Васильєва також дуже влучний. Так, панове, якщо вважють за потрібне жити в Україні, ПОВИННІ вивчити Українську мову, тим більше, що багато з них мають закінчення прізвища на “ко”, отже вже раз началися – не такі тупі та дездарні.

Comments are closed.