Чи відповідає дипломатичній етиці поведінка посольства ФРН у Києві?

Йосиф Сірка

Йдеться про організований виступ німецького аспіранта-історика Ґ. Россолінскі-Лібе в посольстві ФРН у Києві 1-ого березня н.р.. Доповідач безпрецендентно використав дипломатичне представництво Німмеччини, щоб звинуватити український визвольний рух та українську діаспору в Канаді у фашизмі та різних вбивствах. Хтось би міг сказати: нащадок нацистів звинувачує національного героя поневоленої нацистами країни у фашизмі – чи це етично, чи морально? Не треба бути істориком, щоб таке твердити, оскільки вже десятиліттями кагебівські спеціалісти не тільки усно, але й письмово це твердили. Вони навіть переодягалися в уніформи УПА і в імені „бандерівців”, „мельниківців” вбивали невинних людей, щоб викликати ненавиcть до воїнів українського визвольного руху та сіяти ворожнечу між двома гілками одного дерева ОУН. Совєтський партійний діяч Лука Кизя, який з 60 рр. був постійним представником Совєтської України при ООН ще 1964 року „звинувачував” український націоналізм „у вбивстві, повішенні, за спаління та поховання живими росіян, українців, білорусів, євреїв, французів, чехів, поляків та інших”, бракувало лише звинуватити українців у перемозі Гітлера, в організуванні Ґестапо, концентраційних таборів та у вивезенні українців же на примусові роботи. Молодий німецький історик лише повторює комуністичну пропаґанду і видає її за науку. Словацький історик М.Шміґель у своїх наукових дослідженнях підтверджує інше – неагресивність УПА до інших національностей та народів, яких вона закликала до спільної боротьби, щоб скинути більшовицьке ярмо.
16 березня н.р. на сторінках УП появилася стаття, очевидячки – відповідь на відкритий лист Аскольда Лозинського, німецького Ґенерального Консула в Україні Д-ра Ганс-Юрґена Гаймзьот (Dr. Hans-Jürgen Heimsoeth). На превеликий жаль, пан Ґенеральний Консул не тільки не вибачився за грубе порушення дипломатичної місії, але й намагається виправдати надання можливості Россолінському -Лібе виступити зі звинуваченням не тільки окремих керівників ОУН і УПА, але й усього визвольного руху, а з ним і всю націю. Саме на ці моменти звернув увагу пан Лозинський у своєму відкритому листі до німецького посла в Україні. Лозинський зазначає, що доповідач «також намагається встановити зв’язок між фашизмом, українським націоналізмом і Помаранчевою революцією, стверджуючи: «А ще діти… у світлокоричневих формах і з краватками, що за кольором і дизайном нагадували уніформу Гітлерюґенд, співали різних пісень про ОУН, УПА і Помаранчеву революцію». Слухаєш цього молодого aспіранта і зразу пригадується Л. Кизя та вся совєтська антиукраїнська пропаганда.
У своїх виправдовуваннях доповіді скандального доповідача пан Гаймзьот покликається на великого науковця, поета і реформатора середньовічча Ульріха фон Гуттен, цитата якого «Віє вітер свободи», нагадує про свободу диспутів, яка з часів середньовічча належить до “базового курсу” в університетах». Далі шановний Ґенеральний Консул пояснює, що зараз посольства поширили свою діяльність не тільки на дипломатичну працю. Ми про це знаємо, бо не раз чуємо, як така-то країна видворила такого -то дипломата, такої-то країни. І незважаючи на те, що дипломатичні представництва поширили свою діяльність – вони не замінили і ніколи не замінять університетів, а такі «диспути», які подемонстрував Россолінські-Лібе – не належать до стін дипломатичної місії, бо вони дуже недипломатично розпалюють національну ворожнечу.
На тлі смерті невинного І.Дем’янюка (помер в Німеччині 17 березня н.р.) можна зрозуміти ворогів української держави, за яку послідовно боролися не тільки українці, вле й євреї, про що вже не раз засвідчили живі свідки з Ізраїлю, про яких повідомляв видатний український поет і перекладач Мойсей Фішбейн. Оскільки кагебівським «спеціалістам» з Москви вже ніхто не вірить, то, складається враження, що ролю опльовування українського визвольного руху перебирають в Німеччині і тут «підшити» Россолінського-Лібе під фон Гуттена – образа пам’яті цього великого гуманіста, який боровся за справедливість.
Можливо, що сам шановний німецький Ґенеральний Консул в Україні не зрозумів «диспуту» молодого історика, але в такому разі не мав захищати його виступ, який не був академічним, а виглядав скоріш на використання території і місця, щоб звинуватити УПА та визвольний рух у тому, у чому роками звинувачували, без доказів, с.п.І.Дем’янюка.
Важко собі уявити об’єктивного науковця, який єврейських та польських капо у німецьких концентраційних таборах оцінює одною міркою, а українських помічників німецької поліції іншою. Хіба це не нагадує німецький суд над І.Дем’янюком, якого судили за тисячі вбивств, а тих, що давали накази вбивати, які керували концатоборами і всією поліцією – звільнили! Пригадаємо лише німецькі суди (Landesgericht Hagen, 1960 та Landesgericht München, 1965 ), які судили членів СС Еріха Лахмана (Erich Lachmann), Гайнріха Унфергау (Heinrich Unverhau) , Роберта Юрса (Rjbert Juhrs), Ернеста Цірке (Ernst Zierke), Йозефа Обергаузена (Josef Oberhausen), Еріха Фукса (Erich Fuchs), Гайнріха Ґлая (Heinrich Gley) та багатьох інших, які були відповідальними у концентраційних таборах, які мали право вирішувати про смерть, чи життя, але суд знайшов для них виправдання (Putativnotstand), іншими словами – вони це робили, щоб себе врятувати, тобто змушені були це робити. Для І.Дем”янюка суд у Мюнхені (2010 р.) цього слова не знайшов, хоч, якщо б він навіть був наглядачем (доказів на це не мав ані суд в Ізраїлі, ані у Мюнхені), то отримував би накази від таких СС членів, яких суд звільнив!
А.Лозинський у Відкритому листі зазначає: «складається враження, що пан Россолінський-Лібе мало розуміє українські прагнення і процес «побудови нації». Частково його твердження щодо «втрати культурної орієнтації» межують з образою для українців в Україні та за кордоном, особливо для української діаспори, а опосередковано й для тих, на чиїй землі вони оселилися, зокрема фрази на кшталт «підйом українського фашизму в Канаді». Отже, продовжує він, канадська «мультикультурність справді сприяла процесу оспівування антисемітів, фашистів та радикальних націоналістів як важливої складової української культури, що… стала частиною багатогранної канадської культури»». Шкода, що молодий історик, перебуваючи на студіях в Канаді не помітив гармонійности багатокультурности, яка могла б послужити прикладом іншим країнам з подібною багатокультурністю!
Можливо, що шановному дипломатові ФРН недипломатична мова його протеже в стінах установи, якої він є господарем ясно засвідчить, що тут слід не виправдовуватись, а вибачитись, бо хоч посольство не відповідає за зміст «диспутанта», але несе відповідальність за наслідки.
Щоб провадити справді наукові дебати на такі теми, то і в Німеччині і в Україні існує досить університетів, які здатні провести на гідному рівні будь-яку наукову дискусію. Зрештою, у Мюнхені минулого року відсвяткував своє 90-річчя Український Вільний Університет, який має достатню кількість науковців, які могли б дати об’єктивну і незалежну оцінку ОУН-УПА, оскільки в його лавах є низка гідних науковців з різних країн Европи та Америки. Зрештою, нещодавно появився 100-ий том Літопису УПА, що є джерелом не тільки для пізнання ідей і цілей борців УПА, але й переосмислення ролі УПА у загальноевропейському контексті визволення народів з-під диктатур фашизму та комунізму. Якщо німецьке посольство у Києві вже дуже хоче дискутувати про український націоналізм та ідеї УПА, то чому б не запросити учасника визвольної боротьби, відповідального редактора Літопису УПА, відомого канадського вченого, професора-емерита Петра-Йосифа Потічного, який, безперечно, є фахівцем у цій ділянці української історії, про що свідчать його численні друковані наукові праці!?
Пан Гаймзьот на виправдання свого дозволу прочитати антиукраїнську доповідь у стінах Посольства ФРН у Києві, «притягає» на допомогу вислів високошанованого колишнього президента ФРН Р. фон Вайцзекера, який з нагоди 8 травня (поразки фашистської Німеччини) сказав, що треба «дивитися правді в очі, якою б вона не була». Цим самим шановний Ґенеральний Консул ідентифікував себе з доповідачем Россолінські-Лібе. Помилку пан Гаймзьот зробив ту, що коли президент фон Вайцзекер говорив про „правді в очі” дивитися, то мав на увазі нацистське минуле з Гітлером, Ґебельсом, Ґестапо, концентраційними таборами, Голокостом, поневоленою Західною Европою та майже окупованою всією Східною Европою. А яку ж „правду” про УПА, про український націоналізм, про українців пропонував пан Россолінські-Лібе!? Коли б молодий німецький історик закликав українців і неукраїнців подивитися „правді в очі” лише за ХХ століття – перша світова війна, окупація українських територій, большевицька революція, постання УНР, московська большевицька окупація і втрата державности, три Голодомори, знищення українських церков (православної і греко-католицької), ліквідація української інтеліґенції, друга світова війна, вивезення українського чорнозему з України разом з примусовою робочою українською силою, руйнування українських родин, міст і сіл, заводів, шкіл та лікарень – оце і є правда про Україну! Степан Бандера і його родина є лише символом страждань України: батька – отця Андрія замордували комуністи, брат Богдан загинув у боротьбі з німецькими окупантами, брати Василь та Олександер загинули від рук польських капо в німецькому концтаборі, сестри Оксана та Марта-Марія були арештовані у червні 1941 р. і вивезені на Сибір, де Марта померла, а Оксана ще повернулася живою після 48 років, а сам Степан вже з 15 вересня 1941 р. став в’язнем німецького концтабору у Заксенгаузені, звідки був звільнений у грудні 1944 р., а 1959 р. був замордований московським аґентом у Мюнхені. Отакій правді слід подивитись в очі не тільки українцям, але й німцям. Звинувачувати жертви фашизму у фашизмі не те, що не етично, але, гадаю, і не морально. Щоб цю правду про терпіння українців ще більш підтвердити, то раджу шановному Ґенеральному Консулові і його доповідачеві з 1-ого березня поїхати до німецького міста Зіґен (Siegen, Nordrhein-Westfalen) на деякі цвинтарі, де з-поміж 691 примусових українських робітників (Zwangsarbeiter) 377 поховані на цвинтарі Гермельсбах (Hermelsbacher Friedhof), а Зіґен не був одиноким і найбільшим місцем, куди вивозили українців з України – може тоді подивляться в Німецькому посольстві „правді в очі” щодо України і українців!?
Початком грудня 1991 р. німецькі газети широко звітували про Референдум в Україні щодо незалежности. Декотрі газети друкували навіть карти про Україну, яку досі вважали Росією. „Зюддойче Цайтунґ” (Süddeutsche Zeitung) у статті „Україна повертається” зазначало, що „Україна повертається в історію як суб’єкт”. Коли б Німецьке посольство дотримувалося саме оцього факту, то було б не дозволило виступити у своїх стінах з доповіддю, яка перекручувала факти, яка маніпулювала подіями, яка борців визвольного руху за Україну називає вбивцями, а борців АК за польські інтереси – борцями. Доречно буде зауважити, що німецька газета писала про „повернення в історію”, оскільки ще 1796 р. австрійський історик Йоган Хрістіян Енґель вперше опублікував історію України німецькою мовою (Johann Christian Engel: Die Geschichte der Ukraine und der ukrainische Kosaken, wie auch der Königliche Halitsch-Wladimir, Halle 1796)., тобто, понад два століття перед „відкриттям” України німецьким посольством у Києві і його аспірантом- істориком.
Посол ФРН кривить душею, коли захищає право на таку доповідь у своєму посольстві. Він користає лише з того, що в Україні неукраїнський уряд, бо інакше Міністр закордонних справ вже б давно запросив до себе з поясненнями шановного посла. Зрештою, аж такою великою свободою в Німеччині також „не віє”, щоб можна було торгувати гітлерівською літературою, чи іншою нацистською символікою, бо вони є проти німецького закону!
Напрошується думка: чому посольство ФРН не органузувало доповідь на тему, як з різних земель та королівст колишньої Прусії, Баварії, Саксонії, Франкії постала могутня німецька держава, може б саме це було потрібно українцям почути при розбудові власної країни! Ніхто в Україні не чекає від німецького історика доповіді про український фашизи, якого в Україні, крім німецького та большевицького, українці ніколи не практикували і не знали. Потрібно не тільки відвагу, але й хамство, щоб приїхати з країни, яка ще не цілком позбулася фашизму, бо постійно має проблеми з неофашистами, до іншої країни і комуністиною пропагандою минулого обвинуватити Героя України, який страждав від німецького фашизму і був замордований комуністичними фашистами.
Може, все ж таки, слід би було взяти приклад від Німеччини і заборонити законом в Україні поширювати неправду, брехню про визвольний рух українців і їхніх героїв!

Торонто, 18.3.2012 р.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

1 Comment on "Чи відповідає дипломатичній етиці поведінка посольства ФРН у Києві?"

  1. Друзі!
    Не чіпайте німців. Подивіться що ми не так робимо і чому ми ще не в ЄС. І тоді багато що стане зрозумілішим. Менше шукаймо на боці недоліків. Їхх треба викорінити в собі і все буде добре. Треба давати гідні відповіді, а не ображатись. А німці і поляки нам помагають і будуть помагати. А найбільше мусимо самі собі допомогти, але не так як думають “засвідомлені” і русофіли….

Comments are closed.