Страшна медична реформа: чи буде українцям де лікуватися?

Страшна «медична реформа», яка налякала українців в усіх областях та регіонах, з кожним днем набуває все реальнішою, а з тим і все страшнішого вигляду.  І якщо раніше можна було просто слухати новини, що немов з іншого континенту (як, наприклад Греція та Іспанія)  віщали про закриття районних лікарень та реформування системи надання невідкладної допомоги  десь у інших областях, то сьогодні ця проблема повстала у повний зріст перед кожним.

Перший етап медреформування «благополучно» закінчили минулого року – і ось з усіх куточків країни заридали, заголосили вкотре ошелешені «мудрістю» дій головних керівників, українці. Спустошені, недоремонтовані, недоукомплектовані лікарні та медичні пункти, що гарно-погано та приймали пацієнтів масово почали закривати. А покинуті на призволяще українці, що до того скаржилися на якість обслуговування у лікарнях, погану кваліфікацію лікарів, хабарі, нестачу обладнання, брак ліжок та недостатність обладнання зрозуміли, що до цього, виявляється, не так вже й погано було.

Адже коли в тебе під боком нехай і плохенька, нехай і з старесеньким обладнанням, проте наявна лікарня, що приймає (нічого, що із довжелезними чергами!) найближчі декілька районів  – а це тисячі жителів – воно все-таки спокійніше, бо хоч якась гарантія. На відміну від примарних «сімейних докторів», яких до повної комплектації не вистачає майже половину. Та й ті, що є – більшою частиною пенсійного віку.

І хоча сама реформа проводилася лише у декількох областях – пілотних – інші місцеві ради азартно почали проводити її на власній території самостійно. А чому б і ні, адже скорочення бюджетних витрат завжди «на руку» місцевим чиновникам», які можливість наповнити власну кишеню зекономленими коштами, які виводять через віртуальні програми, ніколи не втратять. А тут тим паче – така нагода.

І почали «місцеві царьки» думати-гадати, як краще й де, що причинити, аби більше бюджетних коштів привласнити. Тим більше, що саме формулювання «оптимізація мережі лікарняних закладів» – такий простір для фантазії надає: фантазуй – не хочу.

Під оптимізацією треба розуміти, що слабкі відділення у слабких лікарнях будуть зачинені з метою економії ресурсів на користь інших лікарень, які краще обладнані та готові надавати більш кваліфіковану медичну допомогу. Районні лікарні у нинішньому їх вигляді просто перестануть існувати. А всіх пацієнтів, які потребують швидкої допомоги – «швидкі» мають оперативненько доставити у лікарні інтенсивного лікування (за планом – одна на округ). При чому машини швидкої допомоги не звичайні, а майже як у казочці – чарівні, бо мають не лише приїжджати за 10 хвилин у місті та 20 у сільській місцевості, а ще й повинно бути в них все необхідне обладнання, що може  у разі необхідності важкого пацієнта на цьому світі втримати. По-простому кажучи – обладнання в цих машинах краще буде, аніж у деяких лікарнях.

Спочатку шалені кошти виділяють такі собі «розумники від влади» на ремонт якогось відділення – звісно, у три рази більші, аніж ціна самого ремонту, бо третя частина стовідсотково у кишенях можновладців місцевих осяде. І поки нетямущі мешканці радо дослухаються як міська влада розповідає через муніципальні телеканальчики та газетки про свої героїчні подвиги, інша лікарня або відділок тишком-нишком причиняється.

Щоправда, ще минулого року, в пору перших скарг від населення з приводу закриття таких життєво необхідних лікарняних закладів, перший заступник міністра охорони здоров’я Олександр Аніщенко заявляв на брифінгу, що оптимізація мережі лікарняних закладів у інших, непілотних регіонах з реформою ніяк не пов’язана. То це що ж таке виходить товариші? Саботаж на місцевому рівні такого чудового починання?

Місцеві «чинуші» швидко зорієнтувалися та негайно заявили, що це «щорічна місцева оптимізація лікзакладів». Щоправда, пересічному українцю яка з того формулювання користь, якщо до найближчої лікарні пенсіонерці тепер добиратися годину з трьома пересадками треба?

Однак замулювання очей на місцевому рівні продовжується так само, як і горезвісна оптимізація, інколи навіть за участю найвищих посадовців країни, і наводить на думку, що ніякий то не саботаж, а просто – чергова порція «лапші» на великі вуха українців.

Ось приїхав було на початку цього року сам Президент український до Кіровограду та й відкрив там урочисто перинатальний цент при обласній лікарні. Святково, з пресою та камерами, аби усім ця новина одразу відома стала. Ану, така радість – не гріх самому Гаранту участь узяти. Та чомусь ніхто не додумався (чи не схотів? чи заборонено було?) під час цього радісного заходу задати просте питання Віктору Федоровичу – якщо є змога відкривати, без сумніву, таке потрібне відділення, чому фінансування інших медичних закладів тієї самої Кіровоградської області було так кардинально зменшено? Що цікаво, назву області можна змінити на будь-яку з 24 існуючих – історія однакова на всій території країни буде.

І найголовніше, що як не аналізувати глибоко, а на віру йняти все те, що «великі політики» розказують – виходить правда, для нашої це користі робиться. Адже дійсно від переводу до іншої, більш великої лікарні, пацієнти лише виграють. Навіть як не перепрофілювати, а просто закрити малопотужні лікзаклади – все одно логічно виходить: адже краще утримувати одну достойну лікарню, аніж декілька, в яких не буде навіть йоду.  А насправді-то по іншому виходить, і нерідкі під час такого «вдосконалення» випадки, коли люди залишаються взагалі без можливості потрапити до лікаря та отримати хоч якусь, нехай навіть із йодом за власний рахунок, допомогу. Як, наприклад, в місті Олександрія, де від закриття всього одного терапевтичного відділення в міській лікарні №3, постраждають більше 12 тисяч мешканців прилеглих двох мікрорайонів та селища, 95% з яких – пенсіонери. Як доказ цього – письмове звернення від постраждалих з більше ніж двома тисячами підписів.

Цікаво, що той популістський лозунг, що робиться медична реорганізація з метою «забезпечення належної якості та доступності безкоштовної вторинної медичної допомоги та ефективного використання ресурсів у сфері охорони здоров’я», окрім звичних вже саркастичних посмішок, на втомлених від провладних ініціатив обличчях, ніякої реакції не викликає. Й невіруючі у добрі починання українці навіть не задаються питанням – де той перелік госпітальних округів, порядок створення яких визначається Кабінетом міністрів України, на основі чого? Чиїх побажань?

Медицина сьогодні – усього лише ще один важіль у політиці, можливість вкотре задекларувати популістські обіцянки та «хапанути» непоганий шмат – от, наприклад, лише на впровадження нової системи першої медичної допомоги, влада обіцяє виділити з держбюджету 35% усіх витрат на медицину – немалий кусень, за який варто поборотися на місцях.

Чи є вихід? Чи можливе ефективне функціонування системи охорони здоров’я в Україні?

Воно можливе, але за тих умов, коли медицина в країні діє за якоюсь однією схемою, коли наявний чіткий план дій з реформування. Та все це має бути під постійним контролем громадськості: увесь перелік об’єктів, що скорочуються чи модернізуються, потребують ремонту и перебудови має бути у постійному доступі для кожного українця. І міфічні «госпітальні округи» повинні створюватися не в кабінетах чиновників, які мають дорогущих власних лікарів, а безпосередньо тією громадою, яка проживаю у даному регіоні та відчуває «на власній шкурі» скорочення кожного лікаря та кожного ліжка. Інакше українська медична система немов викопне застигне у лаві часу, хапуг та бюрократії.

Віктор Медвідь, голова правозахисного руху «Взаємодопомога»

 

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут