Останні новини

Дворічна боротьба за законно зароблені гроші або День перемоги найманих працівників після довгої війни за свої права

ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Травень в Україні багатий на протести, які вирують довкола двох свят  – Дня міжнародної солідарності трудящих та Дня Перемоги. У свідомості багатьох українців ці свята вкриває чималий шар ідеологічного накипу, утвореного на вогні політичних пристрастей – таких вигідних для політичних гравців і таких далеких від повсякденної реальності.

Марші за права робітників з портретами «вождів» і на чолі з «лівими» народними обранцями, які далеко відійшли від народу, особливо він представників найманої праці. Права опозиція, що користується будь-якою нагодою заявити про себе, зокрема й за допомогою чужих для себе першотравневих гасел. Альтернативні марші незалежних профспілок та активістів нових лівих організацій, які намагаються бути почутими на фоні цієї дикої какофонії політиканів. До таких картин звикли громадяни на Першотравень.

Судові заборони на проведення акцій, зіткнення між «свободівцями» та їхніми ідеологічними опонентами, сутички з міліцією, піднімання та спалення прапорів – до таких картин звикли громадяни на 9 травня.

Більшість компонентів цих святкувань, як уже зазначалося, настільки заідеологізовані та відірвані від щоденної реальності і водночас мають такий сильний вплив на свідомість багатьох людей, що засоби масової інформації, слідом за політиками, радо підхоплюють і поширюють ці картинки. Вони відвертають увагу та користуються попитом, а тому вигідні як одним, так і другим.

Інша боротьба та інші перемоги залишаються за кадром. У них не беруть участь політики та політичні партії, але від них прямо залежить право звичайних громадян на достойне існування.

Отже, скільки часу й зусиль потрібно витратити в нашій країні, щоб отримати свої законно зароблені гроші? Працівникам державного акціонерного товариства «Шахтпроходка», що в Луганську, знадобилося майже два роки й активна протестна кампанія, аби змусити державу виплатити величезну заборгованість.

Перша акція протесту робітників, що потрапила до поля зору моніторингу Центру дослідження суспільства, відбулася 11 червня 2010 року. Тоді профспілковий комітет підприємства влаштував пікет під стінами Луганської облдержадміністрації, вимагаючи виплатити піврічну заборгованість, яка на той час становила 4 мільйони 300 тисяч гривень. Із них 1 мільйон 339 тисяч гривень людям заборгувало державне підприємство «Луганськвугілля» і більше 200 тисяч склала заборгованість з виплати зарплати. Також профспілка вимагала забезпечити підприємство роботою.

Історія, на жаль, на цьому не закінчилася, і цей протест, варто зазначити, не був її початком. Як повідомляють засоби масової інформації, 2009 року найманим працівникам «Шахтпроходки» вже повертали гроші. Також після протестів. Результатом акції 11 червня, як це часто буває, стали формальні переговори між владою та представниками обурених робітників. Було підписано графік погашення заборгованості в найкоротші терміни. Але далі обіцянок справа не пішла.

Здавалося б – законні вимоги людей мали б задовольнити негайно, адже мова йде не про аванс, а про реальні гроші за реально виконану роботу. Ринковий механізм мав би спрацювати автоматично. Але на практиці ринковий механізм «товар-оплата» нерідко дає збій, і чи не найчастіше цей збій стосується саме оплати праці. Варто зазначити, що цим рідко переймаються прихильники вільного ринку і справедливість такого механізму не викликає в них ані питань, ані сумнівів.

Ще двічі обурені люди виходили на протести влітку 2010 року, 15 та 24 червня. Влада вдавала, що її це не обходить, і навіть міністр Мінвугільпрому Юрій Ященко без докорів сумління заявляв, що борги перед «Шахтпроходкою» – це не його борги, бо підприємство не є в державній формі власності. Звучало переконливо, якщо забути про те, що одним із основних боржників було державне підприємство «Луганськвугілля». Протевлада валила всю відповідальність за невиплату зарплатні на власника підприємства, заплющуючи очі на те, що винна йому 12 мільйонів гривень за роботи з будівництва шахти «Нововолинськ».

Незважаючи на формальні домовленості, з приходом осені ситуація не зрушила з мертвого місця. Заборгованість росла, і 17 листопада люди знову вийшли на акцію протесту. Законне обурення людей наростало. Як заявив представник профспілки «Шахтпроходки» Анатолій Тавчев: «Мы для них строили шахты, они сейчас пользуются нашим трудом, а шахтостроительный комплекс уничтожили. Мы последние, и наше терпение кончилось».

На деякий час конфлікт ущух, але весною 2011 року в засобах масової інформації знову з’явилося повідомлення про протест найманих працівників «Шахтпроходки». Виявилося, що їхніх законних вимог не задовольнили, держава не виконала взятих на себе зобов’язань, простіше кажучи, знову обманула своїх громадян. У липні 2011 року було погашено більше 3 мільйонів гривень боргів найманим працівникам, але заборгованість зростала й надалі . Доведені до відчаю люди зверталися до всіх можливих представників владної вертикалі, зокрема до Уповноваженої Верховної ради з прав людини.

О 8 ранку 20 квітня 2012 року люди оголосили 72-денний страйк, який тривав чотири дні. 24 квітня частина заборгованості перед підприємством була погашена. Решту грошей домовилися виплатити згодом.

Таким чином, боротьба найманих працівників «Шахтпроходки» за свої законно зароблені гроші тривала, як мінімум, 23 місяці, протягом яких люди мали шукати засоби до існування деінде. Трудовий колектив провів мінімум чотири акції протесту 2010 року та ще принаймні по одній 2011 та 2012 року. Уже після першої акції протесту влада пообіцяла й офіційно взяла на себе зобов’язання виконати законні вимоги невдоволених громадян, але відклала виконання обіцянки майже на два роки, знову обіцяючи, а паралельно – намагаючись в очах громадськості зняти з себе відповідальність перед обдуреними людьми.

І поки політики, які рідко цікавляться подібними реаліями українців, борються за право поставити крапку в ідеологічній війні, наймані працівники «Шахтпроходки» можуть святкувати свою перемогу проти досить лицемірного і безчесного ворога в особі влади. Є лише один сумнів: чи виплатять людям обіцяні гроші повністю, чи згодом протести працівників «Шахтпроходки» знову потраплять до поля зору моніторингу Центру дослідження суспільства.

Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС фіксує усі протестні події, репресії та поступки в Україні на основі регулярного моніторингу більше 180 національних, обласних та активістських  засобів масової інформації.

Контакти:

Володимир Іщенко   + 38 097 3964499

Оксана Дутчак          + 38 050 7019871

info@cedos.org.ua

More in Новини, Події, Розділи, Протест
554338_3382645054083_1508178459_32777934_1709826467_n
Чого ви не бачите, якщо не дивитеся нашу фейсбук-сторінку (фото, відео)

Ось кілька фото і відео за один день. Без коментарів

Close