Останні новини

Микола Рябчук: Життя у Всесвіті

Протягом цілих 1970-х “Всесвіт” залишався чи не єдиним українським часописом, який варто було читати — попри вірші про Леніна на першій сторінці та іншу бузу, без якої годі було тоді обійтися. Це сприймалось як “навантаження” — такий собі неліквід, що додавався в совєтських магазинах до пожаданого дефіциту. А дефіцитом був Маркес, Гессе, Камю, Фріш, Бьоль.

Наприкінці 1970-х я почав друкувати у “Всесвіті” статті й переклади. А коли в половині 1980-х мене запросили туди працювати, не вагався ні хвилі. Редакція “Всесвіту” була космополітичною в найкращому значенні слова. Переважали там люди очитані, зі знанням іноземних мов, розумінням світової культури, здоровим скепсисом щодо совєтської системи. А ще — з фаховим етосом, який спонукав, скажімо, хвору на рак колегу за тиждень до смерті ретельно вичитувати коректу.

Десятиліття моєї праці у “Всесвіті” щасливо збіглося з адреналінною перестройкою і все ще обнадійливими першими роками незалежності. У певний момент, однак, я відчув, що модель часопису треба змінювати, бо в умовах так званого вільного ринку подібні видання не виживають.

— Але ж журнал унікальний, — переконував мене головний редактор. — Уряд не допустить його загибелі!

Переживши півдюжини ґауляйтерських урядів, він мусив би знатися на цих речах краще. Можна посилатися, звісно, на досвід польської “Літератури на сьвєцє”, яку тамтешній уряд підтримує, бо розуміє слово “культура”. Або на досвід російської “Иностранки”, яку урядовці теж підтримують, бо у словосполученні “російська культура” розуміють принаймні слово “російська”.

Але чого очікує “Всесвіт” від людей, для яких обидві частини словосполучення “українська культура” є однаково беззмістовні?

Газета по-українськи

More in Влада, Події, Політика, Суспільство, Записки, Культура
c86dbd4-1
Євген Морозенко у Дніпропетровську роздавав школярам гроші в конвертах

Депутати Дніпропетровської міської ради школярам роздавали гроші в конвертах, а їхнім батькам - подяки.

Close