Останні новини

Про «Свободу» та її ворогів

В історії прикарпатських медіа такого ще не було. Політична партія офіційно оголосила війну газеті.

Минулої п’ятниці прес-служба Івано-Франківської обласної організації ВО «Свобода» звинуватила «Галицький кореспондент» в «систематичній упередженій антисвободівській політиці», оголосила редакцію «резидентурою якоїсь з іноземних спецслужб» і закликала громаду не купувати і не передплачувати видання.

«Ніколи не сперечайся з ідіотами. Ви опуститеся до їхнього рівня, де вони подолають вас своїм досвідом». Цілком поділяю цю думку безсмертного дотепника Марка Твена. Тож доводити, що ні я, ні мої колеги не є резидентами Моссаду, МІ-6, ЦРУ чи ФСБ, авторам «свободівської» заяви не буду. Просто боюся, що тоді люди можуть не помітити між нами різниці.

Тому звертаюся не до авторів цього, з дозволу сказати, партійного «документа», а до наших читачів. Впевнений, що «Галицький кореспондент» читають люди, здатні адекватно сприймати й оцінювати дійсність і керуватися здоровим глуздом.

Місцева політика та її гравці різних партійних кольорів завжди були й будуть цікавою темою для нашого тижневика. До «Свободи» й справді увага особлива – з двох причин. По-перше, після перемоги на виборах 2010 року саме ця партія значною мірою визначає порядок денний політичного життя регіону, впливає на громадську думку, бюджетний процес і кадрову політику в обласному центрі й не тільки. Тому атмосфера в партії, дискусії, стосунки між її ключовими фігурами не є тільки її «родинною» справою, оскільки так чи інакше зачіпають чи можуть зачепити інтереси громади. По-друге, «Свобода» продукує інформаційного шуму більше, ніж усі інші політичні організації Прикарпаття, разом узяті. То на Говерлі прапори палять, то пікети влаштовують, то звернення на сесіях виголошують годинами. Агітаційні ж палатки партії вже давно стали невід’ємною частиною міського ландшафту. Не помічати «Свободу» просто неможливо. Вона сама щиро й неприховано прагне громадської і медійної уваги. Але – як виявляється – тільки такої, що задовольняє її вождів. За сумніви в непомильності, непорушності, білизні і пухнастості «Свободи» автоматично записують в «іноземну резидентуру» і «п’яту колону антиукраїнського режиму». Ага, інколи ще в ліберасти і толерасти.

За що ж саме призначили «ворогом народу» газету? У минулому номері «Галицький кореспондент» надрукував аналітичну замітку на чверть сторінки під назвою «Свобода» колеться?» Її автор спробував змоделювати для «Свободи» наслідки заборони одночасного балотування до парламенту за партійними списками і по мажоритарних округах. Партію, рейтинг якої сьогодні не дотягує до необхідного для проходження в парламент 5%-го бар’єру, заборонне рішення Конституційного суду поставило перед дуже непростим вибором. Або ризикнути й рушити до парламенту «зірковим» списком. Або оголити список і відпустити рейтингових «свободівців» на одномандатні округи. У першому варіанті ставка небезпечно висока – можна програти все і залишитися на маргінесах політичного життя. Другий варіант обіцяє кілька мандатів у Раді, але як пояснити виборцям, що вожді самі не вірять у перспективність партійного списку? В кожного сценарію є прихильники, між ними точиться дискусія, і як задалеко вона може зайти – питання відкрите. Чи є сенс його обговорити в пресі? Вважаю, що є. Не остання партія, все-таки. Оце, власне, й уся «упередженість».

А що стосується «систематичної антисвободівської політики» газети, то дозволю собі нагадати читачам, що з часу обрання лідера прикарпатської «Свободи» Олександра Сича головою обласної ради ми двічі друкували розгорнуті інтерв’ю з ним, надавали площу для коментарів, висвітлювали діяльність на посаді. Ну так, безперечно, були й неприємні для партії публікації – про хуліганські витівки її адептів на Яворині, про розбійницьку поведінку її ставленика Юрія Чорного в Рогатині, про невиконані обіцянки і карикатурне прагнення до самопіару. Але хіба дорослим людям личить ображатися на відображення у дзеркалі?

Партія, яка вимагає для себе статусу священної корови, ризикує перетворитися на політичний труп. Бо лише про мертвих говорять або добре, або нічого. І спроба затулити рота газеті, відмовити іншим у праві на власну думку і її висловлення – просто ще один крок «свободівців» у цьому сумнівному і сумному напрямку.

На завершення хотілося б щиро побажати «Свободі» зосередитись не на війні з породженими параноїдальною уявою «резидентурами» і привидами КГБ, а на реальних проблемах і викликах. Звісно, легше палити прапори і полювати на відьом, ніж ремонтувати дороги чи витягувати з боргової ями комуналку, але іншого способу сплатити за кредит довіри виборців уже немає.

А «Галицький кореспондент» і надалі буде стежити – відтепер навіть уважніше – за словами і вчинками, акціями і проектами, успіхами і невдачами «Свободи».

Сергій БОРИС

Read previous post:
Антиукраїнський законопроект Колесніченка-Ківалова винесли на голосування у четвер

...

Close