Останні новини

Комісія з питань міжнаціональних відносин та захисту національних меншин України просить відхилити Закон України «Про засади державної мовної політики»

Новина з сайту міністерства культури 

Комісія з питань міжнаціональних відносин та захисту національних меншин України Громадської ради при Міністерстві культури України, розглянувши на своєму засіданні 26 червня 2012 року проект Закону України «Про засади державної мовної політики» (реєстр. № 9073, автори – народні депутати України С. Ківалов та В.Колесніченко) дійшла наступних висновків:

1. Україна є країною з поліетнічним складом населення, в якій поруч із найчисельнішим етносом українців живутьнаціональні меншини. За даними останнього Всеукраїнського перепису населення, що відбувся у 2001 році, в державі нараховувалось 37,5 млн. українців (77,8 % від загальної кількості населення) і 10,9 млн. (22.2 %) представників понад 130 національностей.

Найчисельнішою національною меншиною країни є росіяни – 8,3 млн. осіб або 17,3 % всього населення.

Наступних шістнадцять етнічних груп нараховують від 30 до 300 тисяч осіб: білоруси – 275,8 тис. (0,6 % населення); молдовани – 258,6 тис. (0,5 %), кримські татари – 250 тис. (0,5 %), ( болгари – 204,6 тис. (0,4 %), угорці – 156,6 тис. (0,3 %), румуни – 151,0 (0,3%), поляки – 144,1 тис. (0,3 %), євреї – 103,6 тис. (0,2%), вірмени -99,9 тис. (0,2%), греки – 91,5 тис (0,2%), татари – 73,3 тис. (0,2 %), роми – 47,6 тис. (0,1 %), азербайджанці – 45,2 тис. (0,1 %), грузини – 34,2 тис. (0,1 %), німці – 33,3 тис. (0,1 %), гагаузи – 31,9 тис. (0,1 %).

Наступні 13 етнічних груп нараховують від 3 до 12 тисяч осіб. Це – корейці, узбеки, литовці, словаки, чехи,казахи, латиші, осетини, таджики, башкири, туркмени, албанці, ассирійці. Решта національностей маютьчисельність від 1 тис. до 3 тис. осіб, зокрема караїми – 1200 осіб та кримчаки – 406 осіб.

2. Конституція України, законодавство, зокрема ратифіковані Україною міжнародні правові акти, в тому числіЄвропейська хартія регіональних мов або мов меншин, забезпечують всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантують вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України (стаття 10 Конституції України).

3. Основною метою Європейської хартії регіональних мов або мов меншин є необхідність здійснення рішучих дій, спрямованих на розвиток регіональних мов або мов меншин з метою їх збереження (частина 1 статті 7 Європейської хартії). При цьому Хартія наголошує на зобов’язанні держав, що її підписали, відповідними заходами поглиблювати взаєморозуміння між всіма мовними групами населення країни (частина 3 статті 7) та на тому, що охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх (Преамбула Хартії).

4. Підтримуючи тезу щодо необхідності подальшого удосконалення законодавства України у сфері захисту прав національних меншин, зокрема права на збереження і розвиток мовної самобутності, разом з тим вимушені констатувати, що вищезазначений законопроект не відповідає як цій меті так і вищевикладеним положенням Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, а саме:

1) законопроект спрямовується не стільки на задоволення мовних потреб національних меншин України, скільки на впровадження регіональних мов, серед яких особливе місце відводиться російській мові.

Так, передбачений у законопроекті механізм запровадження регіональних мов на території адміністративно-територіальних одиниць за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування і за наявності на відповідній території носіїв даної мови у кількості 10 відсотків від загальної кількості населення на практиці забезпечить статус регіональної мови на рівні областей лише російській, і лише на рівні окремих районів – угорській та румунській, і на рівні окремих населених пунктів – кримсько-татарській, болгарській, грецькій, молдовській – зважаючи як на кількість носіїв тієї чи іншої мови, так і на кількість представників відповідної національної спільноти в органах місцевого самоврядування.

Власне це визнають і автори законопроекту у Пояснювальній записці, зазначаючи, що «у разі прийняття законопроекту, російська мова стане регіональною в 13 адміністративно-територіальних одиницях України (з 27-ми) – у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чернігівській областях, АР Крим та мм. Києві й Севастополі; кримськотатарська – в АР Крим, угорська – в Закарпатській області, румунська – в Чернівецькій. Інші мови традиційних національних меншин України отримають захист в менших адміністративно-територіальних одиницях.»

При цьому декларуючи свою прихильність справі захисту прав національних меншин і реалізації в Україні Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, автори законопроекту свідомо нехтують тим фактом, що з числа носіїв мов, які вони пропонують визначити як такі, що захищаються відповідно до Європейської хартії, ані білоруси, ані вірмени, євреї, німці, не говорячи вже про караїмів і кримчаків не складають в жодній адміністративно-територіальній одиниці України необхідних 10 відсотків, що практично позбавляє ці мови реального захисту.

Таким чином замість збереження, згідно із Європейською хартією, мов, яким загрожує зникнення, законопроект насправді створить умови для подальшого поширення використання лише російської мови, якій ніяке зникнення в Україні не загрожує;

2) ухвалення рішень щодо визнання тієї чи іншої мови регіональною в масштабах області чи району призведе до ігнорування прав носіїв інших мов, що проживають в населених пунктах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, навіть якщо в цих населених пунктах носії визнаної регіональної мови і не складають 10 відсотків. Так, наприклад, визнання російської мови регіональною в Одеській області, створить реальні перешкоди з використанням болгарської, молдовської чи гагаузької мови навіть в тих населених пунктах, де проживають представники відповідних національних спільнот;

3) попри завіряння авторів законопроекту, що його ухвалення не створить перешкод для державної (української) мови, на практиці реалізація законопроекту призведе до суттєвого витіснення української мови з обігу, насамперед у тих регіонах, де регіональною буде визначено російську;

4) зазначене не лише не сприятиме захисту прав представників національних меншин – громадян України, але і створюватиме загрозу міжнаціональних конфліктів на мовному підґрунті, зокрема між самими національними меншинами, які опиняться на практиці у різному правовому становищі;

5) твердження Пояснювальної записки щодо того, що “введення в дію законопроекту не потребує додаткових бюджетних коштів”, означає те, що насправді автори законопроекту більш думають про передвиборчий піар, ніж про реальний захист інтересів національних меншин. Адже усім є зрозумілим, що реалізація законопроекту потребуватиме значних додаткових видатків з Державного та місцевих бюджетів (зокрема на друг офіційних актів регіональними мовами, необхідність запровадження вивчення державними чиновниками регіональних мов тощо).

Враховуючи зазначене, з метою збереження в Україні міжнаціональної злагоди і суспільної стабільності Комісія вирішила звернутися до керівництва Верховної Ради України з проханням відхилити проект Закону України «Про засади державної мовної політики» (реєстр. № 9073, автори – народні депутати України С. Ківалов та В.Колесніченко).

More in Новини, Політика, Культура
На заместителя мэра Красноармейска покушался шахтер

...

Close