Останні новини

Дух Георгія розправляється зі своїми ворогами

Вересень – це завжди важкий місяць для мене. Щоразу, коли наближається дата смерті Георгія, згадуються ті дні, наче це було вчора. Повертаються відчуття безвиході, жаху, невідомості та страху. Для більшості суспільства питання доведення слідства у справі вбивства Георгія до кінця вже зараз виглядає перегорнутою сторінкою

Цього року сум прийшов ще раніше. Від раптової хвороби померла передчасно моя колега, Тетяна Соболєва, яка була поряд у ту першу прес-конференцію, яку ми організували в Інтерфаксі після зникнення Гії. Я писала її батькам лист співчуття і думала – не можу повірити, що Таню поховають раніше за Георгія…

Коли мене питають про прощення, то, знаєте, я давно пробачила. Мені тих людей, які вбивали Георгія, щиро жаль. Вони самі себе покарали. Як сказав під час суду один із міліціонерів, який брав участь у вбивстві: «Моє життя закінчилось у тому лісі, разом із життям Ґонґадзе». А от чого я не подарую – то це безкарності за законами права. Зроблю все від мене залежне, щоб усіх винних було покарано. Бо це питання принципу і прецеденту для інших справ.

Коли ж мене питають про справедливість, то передусім кажу, що якби вона взагалі була, то Гія залишився б живий. Але якщо говорити про справедливість результатів розслідування і покарання злочинців, то половина сьогоднішнього політикуму і представників правоохоронних органів мали б вже давно сидіти за ґратами, в тім числі й президент Кучма. Якби це сталось, ми мали б іншу країну й іншого президента.

Наразі ж робимо для цього все, що можемо. Я намагаюся бути послідовною у справах й у житті, ніколи не опускаю рук перед труднощами і дякую Богові за те, що маю багато колег і друзів, які розділяють прагнення покарати вбивць Георгія. У цій справі з самого початку було мало надії, що ми коли-небуть дізнаємося правду. Але дивіться, що вдалося зробити, – і це все завдяки небайдужим людям і жменьці політиків та посадовців, які знайшли у собі відвагу сказати правду й зробити крок по совісті.

Однак для більшості суспільства питання доведення слідства у справі вбивства Георгія до кінця вже зараз виглядає перегорнутою сторінкою. В Україні, я вважаю, взагалі недбало ставляться до своєї історії й не бажають брати уроки з минулого. На це є свої пояснення. Занадто багато проблем у сьогоденні, щоби копирсатись у минулому. Але нація не може мати майбутнього, не проаналізувавши уроків минулого. Справа Георгія сьогодні – не лише не вирішена проблема минулого, вона залишається проблемою сьогоднішнього дня, бо політики, звинувачені у причетності до вбивства, залишаються у керівництві країною або мають значний сплив на суспільні процеси. Я переконана, що доки справа Георгія буде висіти невирішена, доти Україною труситиме. Тут я завжди згадую історію Юлія Цезаря, вбивство якого спровокувало громадянські війни у Давньому Римі і спричинило початок занепаду Римської республіки. Георгій, звісно, не Юлій Цезар, але мені інколи здається, що його дух розправляється зі своїми ворогами, як дух Цезаря у відомій трагедії Шекспіра.

Якби події тієї дванадцятирічної давності осені сталися у багатьох інших країнах, то це, напевно, кардинально змінило б хід їхньої історії. Та Україна жила і живе у задзеркаллі, тут закони цивілізованого світу не діють. Зрештою, жодні закони не діють. Але навіть тут, хоч і на коротко, вийшло сонце, – маю на увазі період 2004-2008 років. Люди таки проявили відвагу , відстоюючи свою гідність на Майдані. Українці показали приклад своєї колективної сили. Так, сподівання не справдилися, а лідери виявилися не зовсім достойними… Але, як казав Ганді, – вже наші зусилля є нашою перемогою. І якщо хід історії вдалося змінити один раз, частково ціною голови Ґонґадзе, це вдасться зробити ще раз. Я у цьому переконана. Питання лише в тому, якою кров’ю тепер?

Сьогодні Україна – Богом забута держава, якою правлять люди без совісті та співчуття до ближнього. Це держава із роками гнобленою і пригніченою нацією. Але українці водночас світлий, мудрий і працьовитий народ. І коли їм набридне жити в кайданах, Україна стане іншою – державою, про яку ми мріємо. На жаль, я боюся, що станеться це не раніше, ніж за десяток років. Залишається жити і набиратись усім мудрості – вона знадобиться, щоби цю державу відбудовувати.

Наших із Георгієм доньок я виховую орієнтовано на Україну. Вони вважають себе українками, вони вболівають за державу і людей. Перед Чемпіонатом Європи з футболу , коли західна преса писала багато поганого про Україну, Соломія вирішила написати статтю до «Київ Пост» на захист українців , культури і традицій. У моєму оточенні багато українців із силою духу й інтелектом, тож діти сприймають Україну через їх призму, ну і, звісно, через призму рідних: бабусі, дідуся, племінників, які є українцями з великої букви.

Мирослава Гонгадзе, для блога ТВі

Фото – http://ukranews.com

Джерело

More in Політика, Право, Суспільство, Дати, Наша історія, Статті
Мельник і Луцький,– супер-менеджери, або сучасні рабовласники чи феодали?

Рабовласники хизувались кількістю рабів. Феодали,-- кількістю кріпаків. Сучасні народні депутати України, схоже, хизуються кількістю "вільних людей", яких вони можуть "без...

Close