Останні новини

Йозеф Вінклер: “Так я дізнався, що таке Україна”

Йозефа Вінклера вважають класиком сучасної австрійської літератури.
Він – лауреат численних премій та винагород, зокрема Премії Німецької
академії мови й поезії імені Ґ. Бюхнера. У видавництві “Критика” щойно
вийшов роман письменника “Вивезена” (“Die Verschleppung”) українською
мовою. Книгу присвячено українській остарбайтерці Валентині Ілляшенко,
яку Вінклер називає співавторкою книги.

Кореспондентка Deutsche Welle поспілкувалась з Йозефом Вінклером у Києві.

DW: Що ви очіуєте від поїздки до України? Чи є щось, пов’язане з тим,
що Вам розповідала, про що згадувала Нєточка (Валентина) Василівна,
вивезена у 1943 році з Черкащини на примусову роботу до Каринтії?
Може, скуштувати борщу?

Йозеф Вінклер: Про борщ вона справді часто згадувала (всміхається).

Вона була для мене чимось надзвичайним, як і її історія. Ця історія
її життя щось наче змінила в мені, тому тепер і цікавлюсь Україною.
Нині хочу відвідати кілька церков та монастирів, відкритий до усіляких
вражень. На загал, мої книжки перекладено п’ятнадцятьма мовами, і
зазвичай, де їх перекладають, туди мене і запрошують, на зустрічі в
університетах, у посольствах. Це дуже цікаво, я радий завжди отаким
чином відкривати для себе нову країну, такі в мене пільги як у
письменника.

Як познайомились з Валентиною? Чим зацікавила її історія?

Коли працював над останнім романом трилогії <<Дика Каринтія>>, почав
затинатись. Відчув, що маю десь поїхати. Спакував свою 20-кілограмову
друкарську машинку і поїхав до Каринтії. Там у селі Моосвальд в
австрійських Альпах намагався винайняти собі кімнату. Знайшов таке
помешкання у жінки, колишньої остарбайтерки. Вона навіть запропонувала
ту кімнату, до якої її поселили у 1943 році, коли їй було 14 років.
Пізніше там вона вийшла заміж за австрійського селянина, народила
синів, залишилась. Мешкав там цілий рік, щовечора у їдальні слухав, як
вона розповідала про своє життя, про депортацію, про Україну, про своє
село над Дніпром.

Саме так я дізнався, що таке Україна. Записував її оповіді на
магнітофон, але ми мусили ховатись, бо її чоловік соромився, що
одружився з <<росіянкою>>, тому не хотів нічого чути про <<Росію>>. В селі
таких <<росіян>>, тобто депортованих українців, було багато, їх називали
на загал <<руськими>>. Взагалі я був єдиною людиною, хто схотів
вислухати її історію. Пізніше вона безпосередньо брала участь у
написанні роману, чи, я б сказав, хроніки. Шкода, що Валентина померла
два роки тому й не дізналась, що її історія вийшла українською, у неї
на батьківщині.

Чи цікавились видавці у Росії перекладом цього роману?

Принаймні мені про це не відомо. Близько семи років тому <<Вивезена>>
(<>) вийшла японською. Це було особиста ініціатива
профессора з Японії, в якого в сім’ї було щось подібне, пов’язане з
депортацією. Він сам переклав, а вже пізніше знайшов видавництво, яке
зацікавилось. Але жодною іншою мовою роман не видавали – ані французи,
ані іспанці, ані чехи чи поляки цю книжку не захотіли перекладати.

Вперше роман вийшов у Франкфурті у 1983 році. Минуло багато часу. Якби
писали книгу зараз, щось би в ній змінили?

Ця книга написана дуже простими словами, я намагався зберегти
автентичність оповіді Валентини, її висловів, виразів. Особливих змін
я би не робив, думаю, мені вдалося передати ту справжність, щирість
історії. Радий, що такий підзаголовок до книги: <<Нєточка Ілляшенко розповідає про своє українське дитинство>>. Ми довго радились з
редактором тоді у Франкфурті, писати про <<українське>>, чи про
<<російське>>, що тоді було б зрозуміліше. Можливо, сьогодні я би
відмовився від імені <<Нєточка>>, яке я взяв у Достоєвського, це звучало
дуже по-східному, екзотично. Тепер думаю, що той екзотизм зайвий,
назвав би жінку просто скорочено <<Валя>>, адже сама історія вже є дуже
вражаючою, жахливою, більше ілюстративності тут і не потрібно.

Те, що <<Вивезену>> нині лише переклали українською, вважаєте
досягненням історичної справедливості чи пояснюєте актуальністю теми?
Адже таку книжку навряд чи можна було б видати в СРСР, де Валентина
розповідає про те, як її родина пережила сталінську колективізацію і
Голодомор.

Мені важко судити, це лиш жителі цієї країни можуть вирішувати,
сказати точніше, коли для них актуальний той чи інший текст. Але я
дуже радий, що ця книжка знайшла свою дорогу назад, додому, туди,
звідки виросла ця історія й де вона переважно відбувалась.

Schriftsteller Joseph Winkler, Buch Die Verschleppung, Krytyka Verlag  
Copyright: DW/Olga Vesnyanka Українське видання “Вивезеної” Йозефа Вінклера презентували на Книжковому арсеналі у Києві

More in Новини, Події, Суспільство, Культура, Наша історія, Освіта і наука
Опитування ДемІніціатив: УДАР обходить ОО, Свобода долає бар’єр

У парламентських виборах готовність взяти участь висловили 77% українців: 57% – «обов’язково» і ще 21% – «скоріше за все». Порівняно...

Close