Останні новини

“Там, де Михайло, там Україна”

Виповнилося 60 років геніальному українському митцю Михайлові Горловому.
З цієї нагоди в Києві в Національному музеї літератури України відбулася виставка його скульптур і презентація книг.

Іван Богун 2007 р., бронза

“Коли ми формували експозицію, запитували в Михайла Горлового про кожну з робіт, – почала урочистий вечір Раїса Саннікова, заступник директора Національного музеї літератури, – спитали і про мізинську сопілкарку, а він каже: “Це робота особлива, бо ще 23 тисячі літ тому на нашій землі грали, співали і танцювали”. Потім Михайло Горловий став посеред залу і промовив: “Ось це моє життя. Оце моя дорога”. Яка красива ця дорога!”
Ось що говорили в той вечір митці й письменники про свого колегу.
Віра Кулеба-Баринова, художник, Заслужений діяч мистецтв, академік, учителька Михайла Горлового: “Ти син нашої землі. Ти син матері. Коли я подивилась ось тут, у куточку, роботу “Скіфиня”, в мене все тіло затрусилося, в мене таке враження, що розкололася наша земля, земля, звідки народилася та вічна Мати, Мати, яку ти зображуєш у своїх творах. Це велике щастя, що ми маємо такого скульптора в час, коли так тяжко пробитись і тому слову, і тій душі”.
Микола Білик, скульптор, заслужений художник України: “Горловий – надзвичайний майстер. Він цілісний і щирий. Мені так зробити не вдається. Він вникає в глибини своїх творів. Щирий він і в поетичних творах. У нього немає натуралізму, а є архаїчність. Йому це пасує. Стилістика його дуже архітектонічна. Він образно мислить. Він має потужну силу. Він пише, співає, гризе, довбе… Багато можна назвати ще синонімічних слів, які пов’язують Михайла з творчістю. Він багатогранний митець. Красивий митець. Креативний, надзвичайно палкий. Це образ, яким би мав бути українець”.
Петро Засенко, письменник, редактор поетичної збірки Михайла Горлового “Поезія в камені”: “Це людина віддана. Він заглиблений в українську землю, в український дух, у наше слово, у наше розуміння історії. Він несе в собі обов’язок митця-громадянина. Він наче з якихось глибин землі та неба бере сутність і втілює її в мистецькій роботі. Такий він і в поезії. Працюючи над скульптурою, він натикається на щось і в нього раптом починається поетичний рядок. Він бачить людську душу в камені, бронзі, у слові – нашу Матір українську, отамана Зеленого, Михайла Гаврилка. Його поезія чуттєва. В передмові до збірки я написав, що таких людей, як Горловий, треба берегти. Бо це наша совість, це наша відданість мистецтву, нашій землі й українській мові”.
Дмитро Чередниченко, письменник, голова творчого об’єднання “Радосинь”, членом якого є Михайло Горловий: “Я пройшов по залах і мені було дуже приємно, що в кожному творі відчувається глибина. Це поетичні образи. Отже, з нами говорить поет. Поет у камені, у слові, у дереві та інших матеріалах”.
Сергій Гальченко, мистецтвознавець: “Сказали тут, що Горловий у камені бачить людську душу, це правда, бо в Михайла людська душа, а не кам’яна. Там, де Михайло, там Україна. Він усюди – в мистецтві, літературі, творчості… Володимир Сосюра написав: “Мені вже шістдесят, не віриться, що юно дзвенять мої пісні”. Михайле, нехай ваші пісні – і в поезії, і в скульптурі – лунають віками”.
Михайло Наєнко, доктор філологічних наук, літературознавець: “Трохи більше про джерела. Кажуть, що роботи Михайла заховані у глибокий ґрунт… Ця традиція тягнеться із Щербанівки, де народився Григорій Косинка. Там корінь Михайла Горлового. Пригадую як відкривали пам’ятний знак роботи Галини Кальченко на будинку, в якому жив Косинка. Пригадую, яке враження на всіх справив прекрасний портрет Григорія Косинки роботи Касіяна. Ось бачите яка традиція: Василь Касіян, Галина Кальченко, Михайло Горловий. Ця лінія витримана… Ну не могло такого не статися”.
Роман Коваль, письменник: “Михайло Горловий насамперед козак. А козак – душа щира. Такий Михайло в житті – щирий, безпосередній, відвертий, може не тільки захищатися, а й атакувати. Михайло – це митець-воїн, до речі, у радянській армії він служив танкістом. Можу провести лише одну аналогію в українському мистецтві – з Михайлом Гаврилком, скульптором, художником, поетом і вояком. Такий же і Михайло Горловий. Він би міг пожертвувати професійним успіхом і кинутися в бій за Україну, як і свого часу зробив Михайло Гаврилко, який не відчував себе щасливим у творчості, коли його Батьківщина перебуває в рабстві. Такий же Горловий – вибуховий, агресивний, готовий не тільки дати здачі за Неньку-Вітчизну, але й першим вступити в бій. Якщо сказати напівжартома, то Михайло не тільки видатний український скульптор, а він і видатний мізинський скульптор, видатний скіфський скульптор, видатний трипільський поет. Стільки він зробив для возвеличення нашої прадавньої історії! Тут на виставці є скульптура, яка називається “Приручення коня”, їй можна було дати й іншу назву – “Кохання”. В моєму розумінні, приручення коня – це приручити нагаєм, а потім дати хліба і води, а в Михайла приручення коня відбувається через любов. Подивіться як притуляються один до одного кінь і чоловік, який, не стільки приручив, скільки полюбив, потоваришував з конем”.
Тетяна Лемешко, письменниця: “Не питайте лише чого Мені добре з вербами Діда мого”. Це поетичний рядок Михайла Горлового. Вірменський письменник Ованес Туманян сказав: “Слово поета звучатиме на всю силу лише тоді, коли він стоятиме обома ногами на рідному ґрунті”. Михайло виріс із рідного ґрунту. Його життя – це вічна боротьба. Боротьба за українську мову, за українське мистецтво”.
Володимир Гарбуз, художник: “Михайло – духовний воїн. Він пройшов великий шлях. І зберіг у собі силу. Його твори одухотворені, він несе кам’яну свічку, яка не плавиться. Він спілкується з духами наших мізинських предків, бере від них енергію. І Михайлова свічка ніколи не згорить. Його твори в камені та бронзі випромінюють світло, яке бачать тільки ті, яким дозволив Бог, – справжні українці, герої нашого часу, воїни духу. Михайло, довбаючи камінь, повертає нам пласти, яким тисячі років… Камінь оживає не тільки під руками Михайла. Він надає йому життя серцем. Горловий створив пласт духовності, духу, мови, енергії, світла і музики космічної. Михайло оживив і приручив камінь. Знайшов мову з деревом, глиною, фарбами. Ніякі буревії не загасять його свічку, яку він несе. Якщо через тисячоліття з українського мистецтва залишиться тільки його творчість – поетична і скульптурно-образотворча – про нас, як про народ, про нашу землю залишиться пам’ять у космічному безмежжі”.
Тетяна Чуйко, науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка:
“Ми з Михайлом земляки, а відтак маємо спільні спогади… Все починається з дитинства. Його іграшками в дитинстві були уламки трипільської культури – бички, свинки, звірятка… Саме гострі кутики цих уламочків увійшли в характер Михайлів. Сьогодні говорили про його принциповість, часом і гостроту. Вони є ознакою і його творів. Казали, що він один з небагатьох… Хочу сказати, що він один такий, один в нашому мистецтві, щиро відданий трипільській культурі, постійно живе в ній. У той же час він і є модерним скульптором, що гідно представляє питоме українське мистецтво. Він подвижник. І хоч йому вже шістдесят, у нього ще горить блакить в очах. Він вічний, а твори його вічні завдяки духу, ідеї та матеріалу”.
Василь Корчовий, видатний скульптор, професор, записав у книгу відгуків: “Михайле, якщо я скажу, що ти великий молодець, то я нічого не скажу. Ти титан української культури. Якби я був заздрісним чоловіком, то помер би від заздрості”.
На вечорі були презентовані й поетична збірка Михайла Горлового “Поезія в камені” та розкішний каталог його робіт. Автор передмови до каталогу мистецтвознавець Оксана Маричевська так оцінила мистецький світ ювіляра: “Творчість Михайла Горлового – чи не поодинокий випадок генетичного зв’язку української скульптури не лише з пракультурою, а й з авангардним рухом етнонаціональної скульптури ХХ століття… Монументальним роботам Михайла Горлового не властиві велич та вражаючий розмір. Насамперед це духовна велич образу, котра межує з ліризмом… Мистець завжди усвідомлював, що вияв скульптора – це насамперед вияв не тільки його індивідуальності, а й традиції, історії, ментальності свого народу”.
А завершимо цей репортаж з національного свята, що відбулося в Національному музеї літератури, поетичними рядками ювіляра:

Мої вітання, мов пергамент.
На ньому я закарбував веселий день,
що мов орнамент
ясними гранями заграв.

Нехай, друже Михайле, твої “ясні грані” світять нашому народові у віках!

Роман КОВАЛЬ

Мізинська сопілкарка 2009 р. камiнь

More in Новини, Наша історія
Другий пішов. Вебінар «Як зробити свій блог популярним?»

21-го листопада 2012 року, о 20.00, Східноукраїнський центр громадських ініціатив запрошує блогерів, журналістів, громадських активістів та всіх зацікавлених, взяти участь...

Close