Останні новини

Олег Ущенко: Про ненаше нетелебачення…

Давно хотілося написати цей пост, але силував себе перечекати новорічно-різдвяне гульбисько. Отже, новорічний ефір на українських телеканалах примусив задуматися і звернутися до народних депутатів та громадських діячів з роздумами.

Панове — Андрій ІллєнкоМикола ТоменкоВолодимир ЯворівськийOleksandr DoniyБогдан БенюкОлег ТягнибокПетро ПорошенкоОлександр БригинецьАндрій ПарубійМирослав Попович. Виходячи з контенту в ефірі українських телеканалів, можна зробити висновки, що український ефір існує тільки для розповсюдження іноземних телепрограм і фільмів.

Власники утримують телеканали лиш тому, щоби вони не перйшли до рук інших. Їм досить логотипу в куті екрану і новин. Якщо в Україні зрідка щось і робиться, то під російську кальку і за російські гроші або, у кращому випадку, з розрахунку на російськомовний телеринок. Це теж правда.

Чи можна реанімувати діючі українські телеканали? Напевно, що ні. І не треба цього робити, бо за останні 10-15 років туди набрали людей з відверто антиукраїнським світоглядом, які демонстративно хизуються своєю антиукраїнськістю. Наприклад, чимало телеведучих з так званих “провідних українських каналів” у соцмережах хизуються незнанням української мови, не сприймають України, як держави, матюкають патріотично налаштованих дописувачі. Все це робиться системетаично і послідовно. Бо все, що пов’язане з Україною, україно- чи російськомовне, для них є чужим…

Якщо такому контингентові долучити щось проукраїнське, то вони підступно творитимуть хитрі підлості…
Нове українське телебачення має розпочатися з нових, незаангажованих людей, як це у свій час зробив Олександр Роднянський. В ту пору телеканал «1+1» став флагманом розвитку українських телемедій, взірцем для наступних телепроектів.

Теперішні «телемонстри» часто створювалися не професіоналами, а будь-ким, хто мав можливість створити собі таку забавку або потрапити туди на роботу. Там ведуться війни за будь-що, але тільки не в площині творчого розвитку і пошуку креативу. Такі професії, як режисер, сценарист, оператор, журналіст, тощо, які є визначальними для будь-якого телеканалу в світі, в Україні стали другорядними, майже непотрібними. Щоби не платити професіоналам, на такі посали набирають молодих людей, і вони виконують свої обов’язки формально. Насправді, псевдотворчим процесом керують зовсім інші. Бо домінують генеральні директори і продюсери, часто без профільної освіти і без поняття про те, чим керують. Головний їх аргумент — я вже давно тут працюю, головний стимул — переконати власника каналу виділити на створення телеформату якомога більшу суму.

Депутати, україно- чи російськомовні, зобов’язані засвітити зелене світло українському ентертейменту. Бо від сучасного стану в українському телепросторі однаково плюються на Прикарпатті чи в Луганську.

В нових законах мусить бути чітко прописано, за яких умов телеканал має юридичне право називатися українським, скільки в ефірному просторі має «крутитися» української продукції, а скільки зарубіжної.

Щоби стимулювати власне телевиробництво для власного телевізійного простору, слід прописати пільги та інші стимулятори для випуску української продукції, як це зроблене в Росії, Америці або інших нормальних країнах.
Ретрансляція зарубіжних програм може бути дозволеною лише в тому випадку, коли телекомпанія аргументовано доведе, чому не може створити аналогічну продукцію в Україні, і сплатить відповідний збір до казни держави, який піде на розвиток українського ентертейменту.

Більше того, сучасні українські телеканали, які телеканалами є тільки юридично, а насправді виступають ретрансляторами російської продукції, повинні сплатити певні суми за всі роки використання свого ефіру не за призначенням.

В цих пропозиціях нічого божевільного чи нереального, вони цілком в правових рамках захисту державного інформаційного простору. Втілити їх буде не легко, але то не означає, що треба опускати руки.

Саме їх впровадження дасть поштовх для розвитку інтертейменту українського ентертейменту, та захистить інформаційний простір держави Україна від експансії іноземної телепродукції.

Наприклад, в Китаї діють такі жорсткі протекціоністські закони в галузі кіно і телебачення, які навіть обмежують кількість іноземних фільмів в національному прокаті.

Підчас нашої останньої зустрічі небіжчик Юрко Іллєнко з розпачем скаржився, що в нього опускаються руки, бо все за що він бореться, навіть свої подають так, ніби то потрібно тільки йому, щоби набивав кишені. «Але я всього не відзніму, — кричав він, — я хочу, щоби українське кіно знову почало дихати!»

Мій допис не є надзавданням. Для втілення цієї пропозиції нашим законотворцям потрібно консолідованості і послідовності.

І нехай нам у цьому допоможе Бог!

Олег Ущенко

4 Comments on "Олег Ущенко: Про ненаше нетелебачення…"

  1. авиастроитель | 11-01-2013 15:01 at 15:01 |

    Автор постоянно произносит слово”украинский”,вкладывая в него единый смысл-“украиноязычный”. В Украине живут люди и русскоговорящие,и они тоже граждане этой страны.Телевизор-сугубо домашний коммуникатор и дома эти люди хотят смотреть программы на своем родном языке.И поскольку это не доходит до тех,кого автор перечислил в начале своего опуса,люди русскоговорящие,знающие украинский язык, будут искать возможность смотреть то,что они хотят,а не то,что им навязывают.От украинских каналов тошнит прежде всего от засилия рекламы, и полного отсутствия умных передач о жизни страны и ее людей.Мне мерзко включать телевизор и смотреть на всех каналах физиономии нашей самозванной “элиты”, подъюбочную жизнь “звезд”,показушный гламур осадчих и Ко.Нет научных программ, общеобразовательных,нет репортажей о жизни простых интересных людей,рабочих,ученых аграриев.Все “журналисты” присосались к депутатам,бизнесменам,т.н.”звездам” и прочей шушере.Создается впечатление,что в стране никого кроме этих особей нет.Страшно за такую страну.СМИ в погоне за баблом ориентируются только на самую непритязательную публику. А нежелающие эту ахинею смотреть ищут возможности в спутниковом телевидении и интернете, выбирая информацию по душе.

    • Читач | 11-01-2013 15:26 at 15:26 |

      А українську вивчити – западло??? НЕ МАСКУЙТЕСЯ… Не відволікайте від основної теми… Уважніше перечитайте, якщо вмієте.

    • неруськоговорящій | 12-01-2013 15:12 at 15:12 |

      В Украине живут люди и русскоговорящие,
      ПОСЛУХАЙ, авіаторе, я поляк, громадянин України, не чую жодного слова по-польски, а тільки 99% всього єфіру наповнено ненависним для кожного поляка ЯЗИКОМ, то як я повинен ставитись до руськоговорящих, які визнають тільки своє право окупанта диктувати всій країні свої бажання і смаки. Автор тут пише: Наприклад, в Китаї діють такі жорсткі протекціоністські закони в галузі кіно і телебачення, які навіть обмежують кількість іноземних фільмів в національному прокаті. ТАК ВІДБУВАЄТЬСЯ тому, що в китайській владі немає японців чи монголів, а українська влада зовсім не українська, а вся з окупантів чи їх нащадків. Хочеш російського телебачення – “чемодан, вокзал, Рязань” і нічого українців вчити, на якій мові розмовляти. заткнись поки живий

  2. Олена Васильєва | 12-01-2013 21:55 at 21:55 |

    В Украине живут люди и русскоговорящие, Живут. Но не думаю, что они с восторгом смотрели и пересматривали бесконечные повторы Новогодних программ (одних и тех же по всем каналам) только потому, что эти программы на русском языке. Не в языке дело – в качестве и смысловом наполнении программ.

Comments are closed.

More in Влада, Записки, Культура
Міліція опитала керівництво і працівників УНІАН у справі про цензуру і порушення трудових прав

Вчора в інформаційному агентстві УНІАН дільничний міліціонер Ярослав Калюжний взяв пояснення гендиректора агентства Вадима Осадчого та редакторів ЗМІ Любові Жаловаги...

Close