Останні новини

Олег Ущенко: Чи просто зі всього світу з’їхалися любителі вишиванок?

Важко з першого погляду сказати, що цими днями відбувалося у Львові – з’їзд представників сучасної, великої, модернової нації, чи просто зі всього з’їзду з’їхалися любителі вишиванок?

Хочеться про все це написати якось так, аби нікого не образити. Бо не хочу, щоби термін “любитель вишиванки” мав негативний підтекст. Бо я сам любитель вишиванки. І хоча часто квазіетнічні заходи називають шароварщиною, але, якщо прикласти долоню до серця, то ні шаровари, ні тим більше, наша вишиванка у цьому не винні.

На жаль, у моїй родині гинули, пухнучи, від Голодомору, серед зими “каталися” у “товарняку” з Галича аж до Караганди, прадід загинув у лавах Січового Стрілецтва, один дідо був в УПА, другий, як сказано у похоронці “пал смертью храбріх, защіщая подступи к Ленінґраду”. Тому ніхто не має права за мої міркування назвати мене провокатором.

Коли великий єврейський народ захотів донести світові свій біль про Голокост, то був реалізований мега-кінопроект “Список Шиндлера” – прекрасне епічне панно, в якому автори не зациклилися на перелічуванні образ, а кращими прийомами сучасного кіномистецтва донесли світові про свою біду. Цей фільм переглянуло понад мільярд глядачів. Абсолютний рекорд.

Як зібралися розповідати про Голодомор “конгресмени” від української нації? З допомогою брошурок, інтерес до яких потухне на першій сотні читачів? Спеціальні заходи в діаспорі? Але наші про це давно знають.

Кожний час диктує свої тренди. Уявіть, що би залишилося від творчості Марусі Чурай, яку в народі називають Чураївною, якби вона, замість того, щоби писати свої прекрасні пісні, які стали народними, раптом розпочала б відроджувати гуслярські співи? Правда попахує ідіотизмом…

Якщо ми хочемо розповісти світові про Голодомор, то треба створити на цю тему бодай один якісний художній фільм. І неодмінно з захоплюючим сюжетом, щоби його хотіли дивитися в будь-якій країні світу, найперше, як класний фільм, а вже, переглянувши його, кожен глядач виніс би у серці правду про Голодомор.

А ще на цю тему не завадили би комікси, бажано побільше і неодмінно креативних. Не завадило би кілька читабельних літературних творів, перекладених бодай основними мовами у світі.

Якщо ми модернова нація, а ми такими і є, і нинішній стан тимчасовий, то нам потрібні свої комп’ютерні ігри, інтерактивні сайти, читабельні ЗМІ. Ви даремно думаєте, що на все це не має грошей. Як в Україні, так і в діаспорі, є досить реальних людей при грошах, яких сьогоднішній стан давно замахав. Їм соромно! Вони готові виділити на цікаві проекти гроші, але не мають впевненості, що їх копійка буде використана за призначенням.

Бо так сє стало, що вже давали і мають гіркий досвід…

Бо гроші є гроші – вони хочуть віддачі. Інвестор, який вкладатиме особисту копійку у проекти на згадану тему, неодмінно має отримати дивіденди. Якщо не фінансові, то принаймні моральні – щоби він міг похвалитися: то я профінансував цей класний фільм або книжку. Ще краще, коли ми навчимося, для початку, якщо не заробляти, то хоча б відбивати вкладені суми.

Аби бодай щось з переліченого реалізувати, нам треба забути слово “дай”. Наприклад, сучасна кіноіндустрія – досить прибуткова галузь. У нас для її реанімації треба лише вирулити з поля притягання кількох імен, які навчилися випрошувати чималі грошенята, обіцяючи шедеври на патріотичні теми, а потім ці сантиметрові метри поважно філософствують, чому їм не вдалося, натякаючи, що в усьому винуваті українці, бо не ходять на свої кіна. Хочеться у таких спитати: хлопці, а ви не пробували знімати цікаво?

А ще треба навчитися оцінювати людей не з точки зору особистих симпатій або антипатій, а виходячи з їх креативного потенціалу. У нас так склалося, що за тим, що міг би щось зробити, ходить майже за п’ятами по півсотні бездарних заздрісників, які самі нічого не роблять, але вміють здійняти таку бучу, що той, хто щось вміє, сходить з дистанції добровільно, аби не маститися гімнами, які вилітають з брандспойтів, а відверті неуки починають “творити”, тобто пиляти бабло.

І ще про “конгресменів”. Світовий Конгрес Українців звучить гордо і гонорово. Вже в самій назві закладено, що то не може бути містечковим заходом. Напевно є смисл обирати делегатів на нього шляхом голосування, наприклад, хоча б у неті? Щоби ми принаймні знали, хто нас там представляє…

Олег Ущенко

photo

3 Comments on "Олег Ущенко: Чи просто зі всього світу з’їхалися любителі вишиванок?"

  1. ОЛЕСЯ | 23-08-2013 21:48 at 21:48 |

    Дорогий Олеже!

    Навіть не знаю як увесь цей “допис” окреслити. Щось у ньому правдиве, щось переборщено- емоційне,а щось, даруйте на слові, по- хлопськи … вульґарне ( не буду цитувати дивись текст ). і навіть з модерними “вставками” на зразок “вирулити” чи русифіковане “потухне” на жаль, не додають вартості до сказаного. Не кажучи вже про неіснуюче слово “читабельний” , що до речі має своє ім’я почитний/а
    ( журнал/преса).
    Провокатором Вас аж ніяк назвати не можна навіть як би дуже хотілося, бо провокатори діють трішки по- іншому. Їм за це платять, а тому й “якість” інша.
    Це скоріш можна назвати Гура-патріотизмом. Власне люди, які хочуть позакати свою любов до чогось, але за браком слів, думок чи просто елементарного виховання навіть найкращі почуття можуть звести нанівець. Колись свого часу у журналістів був вислів “повісився на власній писанині”.

    Ви добре думаєте, що засоби масової інформації (ЗМІ) є ключовими для поінформування загалу. Тому тут повинен бути зібраний найкращий склад вихований на патріотичних і релігійних засадах. Ці люди повинні знати кожну сторону спільноти ( і слабку і сильну) бути об’єктивними, і найголовніше НЕ ПРОДАЖНИМИ. Ніколи і ні за яких обставин!!! Тому вороже око ніколи не спить, а в Україні аж ліванського комуніста висадили на таку повжну посаду.
    Не маю наміру Вас засмутити, але раз вже витратила час на перечитання Вашого допису, то ласкаво прошу прочитати й мої розуми.

    У Вас є декілька фраз, від яких просто “застигаєш” . “Бо гроші є гроші – вони хочуть віддачі”. Даруйте, гроші є лише нумізматичний знак. Без бажань.Без емоцій, Інколи навіть – без вартості. Це МИ, люди, вкладаємо в них те, що хочемо. Одні трактують їх “як папірці у гаманці”, інші, – як бога Мамону. Мабуть. чули і не раз, що гріш – корінь зла? Насправді першоджерело каже, що ЛЮБОВ ДО ГРОШЕЙ – КОРІНЬ УСІХ ЗОЛ. Чи можна з цим погодитися? Якщо приведені мною два попередніх приклади є крайностями, тоді це щира правда. Однак більшість нормальних людей трактує гріш досить помірковано, але добре. Бо це властиво віддзеркалення трактування ВЛАСНОЇ ПРАЦІ І ЗБІДНОСТЕЙ. Отже гріш НІЧОГО НЕ ХОЧЕ. Це засіб, який люди використовують або для збагачення, або для відчуження від багатства, бо є досить, що можна роздаровувати.

    Щодо Інвесторів
    ‘Їм соромно! Вони готові виділити на цікаві проекти гроші, але не мають впевненості, що їх копійка буде використана за призначенням. Бо так сє стало, що вже давали і мають гіркий досвід…”

    ЇМ ПОВИННО бути соромно, але у першу чергу за … свої вчинки. Де Ви бачили хоча б одного поважного мацената, який інвестує у порожні слова? Попроси, щоб дали детальніше, на папері, порадься з фахівцями, якщо нема досвіду і знань, але є бажання долучитися. Одним словом ДОВІДАЙСЯ ЧИ ШКІРА ВАРТУЄ ВИПРАВИ, або чи не варте навіть торби січки. Я знаю, що Вам стрибнуло у думці ХТО би це робив? Відповідаю – РОЗУМНІ ІНВЕСТОРИ, а таким лапайдухам, які думають, що грошовиті залишається лише ГІРКИЙ ДОСВІД і пересічні проекти.

    “Інвестор, який вкладатиме особисту копійку у проекти на згадану тему, неодмінно має отримати дивіденди. Якщо не фінансові, то принаймні моральні” – Інвестор має визначитися ЯКІ САМЕ ДІВІДЕНДИ ВІН ОЧІКУЄ ЧИ ФІНАНСОВІ ЧИ МОРАЛЬНІ.
    “щоби він міг похвалитися: то я профінансував цей класний фільм або книжку.” ДЛЯ ЧОГО ХВАЛИТИСЯ? Може й у тому наша біда, що жадаємо БЕЗМЕЖНОГО МАРНОСЛАВ”Я і не застановляємося для чого ми це робимо.

    Ні, це не “ще краще, коли ми навчимося, для початку, якщо не заробляти, то хоча б відбивати вкладені суми”.
    Заробіток повинен бути метою, бо щоденно треба мати шматок хліба, дах над головою та свитку на хребті. Треба бути самовистачальним, а не поводитися так, що мені усі повинні в усьому. Власне це одна з бід , які гальмують українське суспільство до правдивої свободи. Все хтось живе за чийсь рахунок ( я не маю на увазі малолітніх дітей), а лише здорових працездатних людей, які не соромляться брати від батьків подачки і навіть
    забувають щиро віддячитися.

    “Аби бодай щось з переліченого реалізувати, нам треба забути слово “дай”” Також не погоджуюся. ДЛЯ ГІДНОЇ ЛЮДИНИ ПРОСИТИ ДУЖЕ СКЛАДНИЙ КРОК. І я не маю на увазі ПРОСИТИ ДЛЯ ОСОБИСТОЇ КОРИСТІ.Лише жебраки це роблять без проблем. Інша справа просити ДЛЯ ГРОМАДСЬКИХ ПОТРЕБ. Це мистецтво, яке також багатьом невідоме. А ті, що нахабно йдуть з “дай” повинні усвідомлювати, що ЦЕ ОБОВ”ЯЗОК НА ДВА БОКИ. І перед жертводавцем і перед громадою. Якщо “збирач” пересічна людина, то й проект буде пересічним. Проста істина.

    “А ще треба навчитися оцінювати людей не з точки зору особистих симпатій або антипатій, а виходячи з їх креативного потенціалу”. І ТУТ ВИ ТРІШКИ ПОМИЛЯЄТЕСЯ. Правдивий талант притягує, вдавання – відштовхує. Так це правда, що творчі люди ІНШІ, тому вони митці. Якщо треба чогось навчитися, ТО МИСТЕЦТВА ОЦІНКИ ЗДІБНОСТЕЙ ЛЮДИНИ. На жаль, дійсно добрих фахівців мало, критиків ( дуже обмежених ) дуже багато.

    “У нас так склалося, що за тим, що міг би щось зробити, ходить майже за п’ятами по півсотні бездарних заздрісників, які самі нічого не роблять, але вміють здійняти таку бучу, що той, хто щось вміє, сходить з дистанції добровільно…” ЖИТТЯ – ЦЕ БОРОТЬБА ЗА ВИЖИВАННЯ. Вона притамнна найпримітивнішим організмам. Заздрість і страх – це реакція давньої частини мозку, яка сфромувалася пару мільйони років у плазунів і на жаль, далі передається й людям. Однак працею і мисленням люди розвинули інші ділянки мозку , тому повинні ними послуговуватися на всі 100. Добровільно НІХТО НЕ СХОДИТЬ З ДИСТАНЦІЇ. За себе треба боротися усюди і завжди. Якщо не хочеш , або не вмієш це робити НАЙМИ таких, що це зроблять за тебе. Маю на увазі АДВОКАТА, а не молодиків у спортивних костюмах з бейзбольним битом.

    І на закінчення ” про “конгресменів”. “Світовий Конгрес Українців “”. Я не зовсім розумію Вашої притензії. Це організація до якої треба належати і навіть працювати. Іншими словами щось робити попри основні обов’язки. “Голосувати” можуть ті, хто має право. Поцікавтеся, як стати членом цієї організації, може й Вас виберуть тим “конґресменом” з усіма почестями представлення кожного українця у кожному куточку Землі. А на разі це звучить , як у ситуації “невістки і свекрухи” . Невістка щось зробила. Свекруха глянула і каже “Не так!”. Невістка зробила вдруге, а свекруха знову “НЕ так!”. Нарешті невістка питає “Мамо, а як?”. “НЕ ЗНАЮ ЯК, АЛЕ НЕ ТАК ЯК ТИ РОБИШ!”. Ось Вам уся правда.

  2. Шановна пані Олесю, з вдячності і поваги, що ви прочитали мій матеріал, я дочитав ваш і мушу вам сказати, що відчуваю у ньому острах і невпевненість з вашого боку. Ми з вам живемо в різних вимірах. Я виробничник, звик відповідати за те, що роблю. Ви, якщо проаналізувати ваш допис, суспільна активістка… Я не буду втягуватися у полеміку з вами, бо ми різні. Ви уяви не маєте, як важко у нас монетизувати навіть вартісний український проект. Що стосується ваших нагадувань про мозок, талант, спеціалістів, то, якби культ цих термінів в Україні існував, про професійні доїльники діаспори харчувались би зі смітників. Маю досить знайомих і в діаспорі, з різних її хвиль, які не розуміють смислу таких заходів, який відбувся. А гроші таки є гроші. Вони хочуть відповідальності, а не розбазарювання під ура-патріотичні теми. Якщо цього не припинити, то до нас ніколи навернуться потужні інвестори, а тут будуть жертися за копійку діаспори, якої все менша, бо там при грошах так само люди, які мислять тверезо і по якості кінцевого результату бачать, що їх інвестиції використовуються не за призначенням. Бувайте.

  3. ОЛЕСЯ | 24-08-2013 12:09 at 12:09 |

    Дорогий пане Олеже!

    Перш за все дозвольте привітати Вас , Ваших рідних, близьких, друзів, редакцію і читачів “Майдану” та увесь український народ з величним святом Днем Незалежності України та побажати усіх гараздів, які належаться вільній людині у її вільній країні. СЛАВА УКРАЇНІ!

    Дякую і Вам за увагу до моєї скромної особи. Дякую, що Ви ввічливо висловилися – це досить зворушливо ( і кажу Вам це цілком щиро) довідатися від незнайомої людини про якісь риси, які маєш і навіть не здогадуєшся, що у тебе вони є. А може це тільки притаманно частині українських чоловіків думати, що відчувають в українській жінці острах і непевність. Може це власне те, чого вони бажають, щоб жінка була залякана і непевна, бо тоді …. Добре, що лише частина українських чоловіків так думає, та Богу дякувати, що мій чоловік бачить і шанує трішки інші якості. Так до слова, “залякана і непевна” жінка ніколи б Вам не написала своїх завваг, бо боялася б не тільки грізного погляду і голосу володаря, але власної думки щось таке втяти. Ваш аналіз особистості не вцілив у мішень, а лише у “молочко”. Щось не узгоджується у висновку. Якщо активістка, тоді – відважна і певна(?) Однак, я – не суспільна активістка, хоча у багатьох проектах беру участь, але тільки у тих, які мене цікавлять, маю досить досвіду і знань, щоб оцінити їх вартість , а люди з якими працюю мають елементарну повагу до Слова, праці та обов’язків та один до одного. Але це найменше – не про мене тут мова.

    На Ваше запитання чи знаю “як важко у нас монетизувати навіть вартісний український проект”? Ні, не знаю, бо не зовсім розумію слова “монетизувати” і не відаю про що конкретно йдеться ( якщо можна десь переглянути ТАКИЙ ПРОЕКТ, будь ласка, подайте кооординати), але можу певно сказати, що знаю іншу сторону будь-якої справи – нічого легко не відбувається особливо, коли поміж людьми брак довір’я, вирозуміння і нема чіткого узгодження дій, де люди намагаються щось робити у крихти вільного часу поза основними обов’язками. В Україні це дуже загострено, бо так як Ви влучно відзначили поважних інвесторів катма і меншає, а за скромний діаспорний гріш йде гризня.

    Про “доярок” ( чоловічої і жіночої статі) ніколи не журюся, бо розпізнаю їх за перших 5 хвилин й тримаюся від них на відстані , а їх від себе – на “короткому ремінці”. Однак не маю до них аж над-то відразливого наставлення, бо такі таланти треба спрямовувати у правильне русло, але контролювати. Тоді і коза буде ціла і вовк ситий.

    Ви згадали, що “виробник”, але не уточнили чого саме. На жаль, особа на ім’я Олег Ущенко зовсім незнайома, а Інтернет подає “Олько Ущенко, письменник, Івано Франківськ”. Збіг обставин?

    Ще декількома реченнями повернуся до Вашого повідомлення про з’їзд СКУ у Львові. Одне, що мені стало відомо, що делегати і учасники були у вишиванка ( гарно!) і піднімалося питання Голодомору ( ВАЖЛИВО!)те, що брошурки…. Згідно Ваших слів маєте друзів у діаспорі серед різних хвиль, тоді хтось з них повинен був Вам сказати про вже створений фільм у 2009 р.(США) “Голодомор” http://www.holodomorthemovie.com/. Ця тема не набирає великого розголосу з кількох причи. Вона не вигідна Росії і теперішньому уряду України, а світ має повні руки і з Близьким Сходом, і з Африкою , і своїх колпотів не бракує . Це й так добре, що є оті діаспорні “конґресмени”, що “ворушать” українські питання в урядах країн поселень і їх навіть хочуть послухати та відповідно відреаґувати. Але є таке коротке слово “лоббі” і щим все сказано.

    Не впевнена чи ще колись довідаюся від Вас про щось вартісне українське, але у цьому світі все можливе. До зв’зку.

Comments are closed.

More in Суспільство, Культура, Наша історія, Статті
dsc_2691
Docudays UA шукає регіональних партнерів

...

Close