Останні новини

Як можна сплутати свободу слова і цензуру?

Св сл 3Нещодавно на колегії Полтавської облдержадміністрації розглядалося питання «Про стан свободи слова на Полтавщині».

Доповідав начальник Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Микола Перепелиця. Основний посил М.Перепелиці: в області мало не розгул свободи слова, всі ЗМІ інформують населення про діяльність органів влади (хіба в цьому полягає свобода слова?), скарг не надходило.

Не хочеться встрявати з Миколою Петровичем у дискусію, в якій тебе апріорі не чують, наводити статистику побиття журналістів в Україні за роки правління Януковича й обвальні міжнародні рейтинги країни щодо свободи слова.

Не претендуючи на глибокий моніторинг у цій царині, лише нагадаю пану Перепелиці деякі «місцеві» факти, більш-менш відомі широкому загалу.

Кременчуцька міська рада і її голова затіяли судову тяганину з витурення з комунального приміщення редакції газети «Кремінь», чинять розправу й намагаються забрати приватну кременчуцьку телекомпанію «Візит» у підприємця Мельника – за критику міських керманичів.

Усі комунальні й державні ЗМІ області висвітлювали тільки точку зору влади, а не громадськості й жителів Кременчуцького району, які повстали проти будівництва нових кар’єрів мільярдера Жеваго.

Депутату Кременчуцької районної ради, професору Кременчуцького національного університету ім.Остроградського Ганні Капустян кременчуцька комунальна районка відмовила у публікації її статті, яка була відповіддю-спростуванням на виступ «кишенькового» псевдо-фахівця.

Так, звісно, пані Ганна не скаржилася на це в облдержадміністрацію, бо притомна людина усвідомлює всю безперспективність такого кроку.

Якщо це свобода слова, то я – королева Англії!

Мало не з боєм навесні проривалися на прес-конференцію в комунальну агенцію «Новини Полтавщини», що фінансується за гроші платників податків і створювалася як вільний мікрофон не лише для можновладців, а й для представників громадських організацій, політичних партій провідний актор облдрамтеатру Богдан Чернявський та художній керівник Олексій Коломійцев.

св сл 0Формально це була прес-конференція директора театру ім.Гоголя О.Андрієнка та начальника облуправління культури Г.Фасія, але як добре, що журналісти тоді почули й іншу точку зору на конфлікт!

Уже понад два роки немає доступу в КІА «Новини Полтащини» ні опозиційним депутатам від Полтавщини (навіть за гроші!), ні громадським активістам, котрі на думку ОДА, не є лояльними до влади.

Якщо це свобода слова, то я – космонавтка!

Усі сільські ради Шишацького району кілька днів тому отримали листа за підписом голови РДА та голови райради з проханням надати фінансову допомогу районній комунальній газеті «Сільське життя» в розмірі 5000 гривень «у зв’язку з важким фінансовим становищем», наголошуючи на тому, що «газета систематично висвітлює здобутки підприємств району».

Апетити ростуть: торік районна влада просила сільради скинутися на районку по одній тисячі гривень! Певно, такі ж листи отримали й агрофірми.

Прості люди часто жартують, що в районках правда тільки в некрологах та в програмі телепередач.

Моя знайома з Сагайдака пригадала, як торік “Сільське життя” відмовилося надрукувати статтю про те, як районна влада віддала фермеру частину загального сільського пастівника. Тож якби районка писала не лише про «здобутки», а й – правдиво – про людські проблеми, то мала б шалений тираж і жодних труднощів з фінансуванням.

Друге логічне запитання: а навіщо тримати хронічно збиткову газету. Може, тоді ліпше її роздержапвити.

св сл 2Подібний приклад подає колишній редактор «Сільського життя» Ярослав Проць, котрий нині очолює приватну газету «Нова година», яка користується великою популярністю у читачів області, бо в ній прочитаєш те, чого ніколи не прочитаєш у владних виданнях.

Якщо це свобода слова, пане Перепелице, то я – балерина!

Свого часу редактор котелевської районної газети «Народна трибуна» Петро Ляш літав до США переймати досвід вільної преси. За гроші американських платників податків – до десяти тисяч доларів.

Та недарма кажуть, що скільки вовка не годуй, він все одно в ліс дивиться.

Отак і Петро Петрович: хоч вчи його демократії, хоч плюнь – служить владі, бо, певно, сподівається на більше ніж пристойну пенсію – 3500 грн.

І не велика різниця для читачів – то цензура чи самоцензура. Може, тоді краще перейменувати газету, бо яка ж вона «народна трибуна», коли фактично, вона трибуна влади.

Якось навесні у газеті вийшла стаття народного депутата Юрія Бублика (він переміг по мажоритарному округу, до якого входить і Котелевський район) з критикою керівників району.

У наступному номері рівно стільки ж місця «Народна трибуна» віддала під статтю читачки, яка відчистила Бублика в хвіст і в гриву. Нардеп написав спростування, але П.Ляш сказав: не надрукую.

Далі – більше. У травні ц.р. редактор районки просто вдався до відвертого порушення закону, відмовившись розміщувати статтю Юрія Бублика, на яку той має право по закону раз на місяць. У телефонній розмові П.Ляш сказав, що заборонив друк через те, що у статті нардепа, на його думку, не йдеться… про його про депутатську діяльність. Тільки хто дав йому права експертно-конролюючого органу, щоб визначати – про діяльність чи не про діяльність.

Далі наводжу червневу статтю Ю.Бублика, яка теж не була надрукована у «Народній трибуні», щоб читач зрозумів, чого влада кістьми ляже, а ніколи не допустить у комунальних виданнях.

З Котелевського району надходить багато скарг на діяльність місцевої влади

“Уже п’ять місяців працює моя громадська приймальня в Котельві. За цей час надійшло близько 350 звернень громадян, з них 55 письмових заяв, серед яких 9 колективних (239 підписів).
На жаль, нерідко заявники просять не оприлюднювати їхніх прізвищ, бо бояться помсти влади за сам факт звернення до опозиційного депутата. І я не знаю жодного іншого району на Полтавщині, де б люди були настільки упосліджені й залякані, наче вони живуть не в демократичній Україні, а при кріпосному праві.
Звісно, я не можу гарантувати допомогу у кожному випадку, але завжди щиро радий, коли вдається вирішити проблему. За що заявники висловлюють вдячність мені й моїм помічникам-консультантам і по телефону, й письмово.
Чимало депутатських звернень доводиться переадресовувати місцевій владі, адже це, в першу чергу, її завдання – вирішувати проблеми мешканців району й виконувати обіцянки, дані людям під час виборів.
Останнім часом збільшилася кількість колективних звернень, які надходять у мою громадську приймальню. Це свідчить, що люди більше не хочуть жити за принципом «моя хата скраю», а гуртуються, солідаризуються й готові разом відстоювати свої права. За кожним таким листом – проблеми побутові, екологічні, транспортні…
Сімнадцять осіб із села Деревки занепокоєні відсутністю якісної питної води, вуличного освітлення, а також люди стурбовані тим, що майже в центрі населеного пункту ще з радянських часів знаходяться вже непридатні сільськогосподарські отрутохімікати в розгерметизованій тарі, що становить смертельну небезпеку для довкілля і людей. Цікаво, чи довго б така отрута лежала поблизу контори арофірми «Маяк»? А по-друге, наскільки мені відомо, ще торік облдержадміністрація прозвітувала про повне звільнення території Полтавщини від старих сільгоспхімікатів, на що з обласного бюджету виділялося десятки мільйонів гривень.
З села Сидоряче надійшло звернення (20 підписів) щодо проблем із завезенням людям похилого віку зрідженого газу, які виникли з минулого року. Це ж суто місцеве питання, яке голова Котелевської РДА Тетяна Корост може вирішити одним дзвінком чи поглядом у бік райгазу.
До слова, мешканцям с.Михайлівка Перша набридло чекати на письмову відповідь від тієї ж Т.Корост, колективне звернення до якої щодо відсутності транспортного сполучення вони надіслали їй ще у березні ц.р., що й спонукало 89 чоловік звернутися до мене за допомогою у відновленні раніше діючого маршруту «Михайлівка Перша-Кременчук». Бо, як пишуть заявники, їхні діти навчаються в Кременчуці, Полтаві. Та й відвідини обласних установ за відсутності цього рейсу зараз є для них досить складним. Люди пишуть, що 10 років вони не мали проблем, а нині їхнє життя ось таким чином «покращили».
Також надійшла письмова скарга від працівників освітянської галузі району (61 підпис), в якій йдеться про невиплату соціальної допомоги (включаючи оздоровчі) технічному персоналу. Адже саме на їхніх плечах побілка, фарбування, інші види робіт під час літніх ремонтів, постійний контакт зі шкідливими миючими засобами. Тож люди просять допомогти у вирішенні цього питання.
Звернулися до мене й працівники апарату Котелевського районного суду (16 підписів), які повідомляють про невиконання вимог законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про державну службу» про збільшення заробітної плати та рівня соціального захисту. Нині їхня зарплата становить 1000-1300 грн., на яку можна хіба що виживати.
Отримуючи такі й подібні звернення, я бачу недосконалість законодавчої системи, а ще більше – невиправдану бездіяльність влади на місцях. Позаяк вище згадані проблемні питання можна вирішити без втручання народного депутата.
Загальні враження, які склалися у мене та моїх помічників-консультантів по Котелевському району, невтішні. Між мало не райським життям, про яке пише районна газета та показують привезені на спеціальний прес-тур журналісти з Полтави, котрі бачать тільки те, що дозволить голова РДА Тетяна Корост, і реаліями повсякдення простих трударів, про які йдеться у їхніх скаргах і які мені особисто й моїм помічникам довелося побачити під час виїзних прийомів по селах, – прірва.
Я знаю, що жителі Котелевщини завжди з нетерпінням чекають моєї статті у районній газеті «Народна трибуна». Адже відповідно до п.1 ст.18 Закону України «Про статус народного депутата» районна газета має надавати мені не менше півсторінки щомісяця.
Однак, саме через те, що в матеріалах, які я подаю до друку в «Народну трибуну», висвітлюється правда, яка не подобається районному керівництву, редактор газети П.П.Ляш почав відкрито перешкоджати моїй комунікації з виборцями.
І раніше він щоразу хотів кромсати мої статті, хоча згідно з п.2 ст.18 вище згаданого закону редагування поданих до друку матеріалів без погодження з народним депутатом не допускається. А тепер взагалі не придумав нічого кращого, ніж відмовитися надрукувати мою статтю, яку я подав до редакції ще 8 травня.
Не маю ні найменшого сумніву, що справжня причина «нє пущать» опозиційного народного депутата на сторінки комунальної газети, яка видається на гроші платників податків, тобто, усіх жителів Котелевщини, полягає в тому, що у своїй «забороненій» П.Ляшем статті, я зокрема, описав ситуацію під час моєї зустрічі з виборцями у с.Велика Рублівка 24 квітня ц.р.
На цю зустріч я запросив і голову РДА Т.Корост. Але вона вкотре проігнорувала народного депутата й організувала «свою» зустріч у той же самий час за 5 кілометрів від центру В.Рублівки – у кутку села, що називається Трюханівкою.
Коли у розмові від загальнодержавних ми перейшли до конкретних життєвих проблем, люди почали скаржитися на те, що їм ніде хліба чи крупи купити через відсутність у них магазину, що райгаз багатодітній родині за борг у 300 гривень відключив газ, що через крайню бідність батьки не можуть дати дитині грошей на шкільний обід тощо. Не задоволені люди й тим, що агрофірма «Маяк», яку до призначення на посаду голови РДА очолювала Т.Корост, а зараз її син – В.Прийма, дає дуже мало за орендований земельний пай – трохи більше 2 тисяч гривень на рік, коли інші орендарі в районі платять набагато більше, а люди ж бачать рівень свого життя і рівень життя людини, яка орендує їх землі.
Мені соромно за образливі вислови, які зривалися з вуст керівниці району на такі зауваження. Та й, певно, не обмовилася Тетяна Корост, коли сказала, що її «Маяк» більше нинішнього за паї людям не платитиме, бо ймовірно, й нині вона фактично керує агрофірмою. Принаймні кілька разів на тиждень буває на кожному з об’єктів великого господарства «Маяка». Шкода, що Тетяна Михайлівна, певно, забула, що нині її обов’язок як голови райдержадміністрації – захищати інтереси простих людей, а не тільки дбати про прибутки сімейного бізнесу.
Після такої зустрічі стало зрозуміло, чому районна влада перешкоджає мені зустрічатися з виборцями: щоб сміття з хати не виносилося. Але що робити, якщо воно збиралося роками і вже почало розпирати стіни. Ось люди поступово й намагаються позбутися цього сміття.
До речі, минуло два місяці з часу тієї зустрічі на Трюханівці, але жодну свою обіцянку(!) Тетяна Корост не виконала!!!
Тож я змушений був просити тележурналістів разом з моїми помічниками зняти фільм про те, в яких жахливих умовах живуть прості люди там, де простирається імперія агрофірми «Маяк».
Звертаюся до вас, шановні жителі славної Котелевщини, не бійтеся нічого й нікого, думайте вільно, живіть вільно на своїй, Богом даній землі”. (Кінець статті)

Ця стаття Юрія Булика, що мала бути надрукована у «Народній трибуні» у червні ц.р., не опублікована й по сьогодні.

То це теж по-вашому, пане Перепелице, свобода слова?

Чи таки ж цензура, яка в Україні заборонена взагалі?

Людмила Кучеренко,

президент Полтавського обласного медіа-клубу

More in Новини
кінокамера
В Херсоне популяризируют украинское немое кино

В программе кинопоказа два фильма: чёрно-белая немая короткометражная комедия «Ягодка любви» (1926) и приключенческий фильм «Сумка дипкурьера» (1927). Праздничный показ...

Close