Останні новини

Європа переглядає політику мультикультуралізму

  Убивство російського парубка азербайджанцем у московському Бірюльово призвело до зростання ксенофобських настроїв і націоналізму у російському суспільстві. Пересічні громадяни й науковці в Росії, Україні і Європі після випадку в Бірюльово черговий раз обговорюють проблеми міграції, міжетнічних стосунків і ксенофобії. Що зумовлює останню? Соціально-економічні фактори чи культурні та цінностні відмінності між корінним населенням і приїжджими? Про це ми говоримо з полтавкою Іриною Печерською, котра понад два роки проживає у Бельгії, та її чоловіком, корінним бельгійцем Стівом Кюмпсом.  

– Ірино, раніше вважалося, що ксенофобію породжує бідність, мовляв, імігранти забирають роботу у представників титульної нації, хоча саме відмова представників місцевих етносів працювати на некваліфікованих і низькооплачуваних роботах зумовлює притік у Європу робочої сили з третіх країн. Нині науковці сходяться на тому, що ксенофобія – це зіткнення цивілізацій, конфлікт між різним розумінням, що таке добре і що таке погано. Тому у багатих країнах Західної Європи все нижче падає планка толерантності до представників інших рас, культур і релігій. Серед країн, які негативно ставляться до іммігрантів, такі лідери ліберального західного світу, як Данія, Нідерланди, Франція, Іспанія, Ірландія, Італія, Чехія і Бельгія, в якій ви проживаєте. Чи відчуваєте це ви в повсякденному житті?

– Це носить прихований характер, бо етнічна толерантність виписана і в національному законодавстві, і притаманна ментальності європейців, але таке справді є. У нашому місті Міхелін двічі на рік відбуваються так звані «бюрфести» – свято вулиці. Якщо раніше запрошення на свята, яке розносилося всім жителям вулиці, було надруковане чотирма мовами, в т.ч. й арабською, то нині воно друкується лише фламандською, адже влада вважає, що мешканці, незалежно від національності, мають володіти мовою країни, в якій живуть. Дорослі місцеві  жителі й представники нацменшин практично не спілкуються й діти в школі теж більше гуртуються й дружать за національною ознакою. Я зараз стажуюся у бюро, яке займається працевлаштуванням іноземців у Бельгії. Приміром, надходить заявка від працедавця на певну вакансію. Ми підбираємо серед безробітних кілька кандидатур з однаковою кваліфікацією, але мій начальник каже, щоб чорношкірих я туди не посилала, бо таким є усне прохання керівника того підприємства. Консультант нашого бюро вірменка інколи вдається до іншого методу. Вона має СМСкою спрямувати безробітного на співбесіду до роботодавця. Але вона її просто не надсилає, потім виправдовуючись, мовляв, то  якісь проблеми з його телефоном. А натомість посилає до роботодавця безробітного-вірменина. Надивившись на це, я теж намагаюся сприяти в отриманні роботи безробітним-українцям.

– Стіве, у Бельгії й сусідніх Нідерландах найбільші мароканські діаспори – по одному мільйону. Чи інтегрувалися мароканці в суспільство тих країн, куди вони почали приїздити, починаючи з 70-х років минулого століття?

– За великим рахунком – ні. Адже на противагу націоналізму політика мультикультуралізму, що була домінуючою ідеологією більшості європейських країн останні 50 років, заперечувала право титульної нації встановлювати свої правила іншим етносам і культурам. Влада створювала імігрантам райські умови: спілкувалася з ними на їхній мові, надавала громадянство, відкривала їм національні школи, запроваджувала теле-, радіпрограми й спеціальні місця для богослужінь і навіть фінансувала приїзд мусульманських релігійних лідерів. Уже зараз різні варіації імені Мухамед є одними з найпоширеніших, а з урахуванням демографічної динаміки (у їхніх сім’ях – по 6-8 дітей, а у наших – 1-2) через кілька десятиліть центр Західної Європи буде переважно заселений потомками імігрантів. Звісно, якась частина імігрантів інтегрувалася в суспільство, але частіше вони створили свої впливові етнічні анклави: свої лікарі, свої адвокати, свої перукарні, свої церкви, свої автосервіси й т.д., не хочуть вчити нашої мови, не сприймають стандартів європейської культури, хоча хочуть отримувати немалу соціальну допомогу від держави. Я не проти, щоб вони носили свій національний одяг, але я категорично проти того, щоб мою маленьку Бельгію, яка й так історично поділена між трьома етнічними громадами – фламандською, французькою та німецькою, додатково дробили ще й на китайську, італійську, мароканську, турецьку й т.д.

– Кілька років тому у Франції заборонили школяркам-мусульманкам носити хустки, бо це світська країна, й це викликало шалені протести арабського населення.

– Інакше й бути не могло, бо в цих народів різні культури й традиції, – додає Ірина. – Буквально два дні тому по бельгійському телебаченню транслювався фільм про 17-18-річних нелегалів з Північної Африки. Гуманна держава не депортує їх, а влаштовує у бельгійські школи, надаючи кожному безкоштовне соціальне житло (2-кімнатну квартиру), забезпечуючи безплатним одягом і щодня виплачуючи 40 євро. Але одні темношкірі юнаки сумлінно вчаться, а інші влаштовують бійки, чинять крадіжки ще й замість спасибі (бо у себе на батьківщині вони мало не помирали з голоду), нарікають: чому їм так мало платять…

– Іншими словами, мусульмани сприймаються корінним населення європейських країн як джерело нестабільності, насилля, тероризму. До речі, канцлер Німеччини Ангела Меркель не так давно визнала крах політики «відкритих кордонів» і мультикультуралізму. Нарешті європейські політики погодилися з класиком: при будівництві держави головним питанням є вирішення національного питання. А нинішня хвиля націоналістичних настроїв у Європі беспрецедентна з часів Другої світової війни. Партії з націоналістичною платформою все частіше потрапляють у парламенти.

– Так, і в парламенті Бельгії теж є представники праворадикальної партії, які йшли на вибори з гаслом «Бельгія – для бельгійців» і отримали досить велику електоральну підтримку, – підтверджує Стів. – І це є наслідком усвідомлення корінним населенням того, що нашою гостинністю не лише нехтують; гості незабаром так хазяйнуватимуть в нашому домі, що нам самим не буде в ньому місця. Ісламісти вдаються навіть до фізичного знищення. У 2002 році захисник нідерландських мусульман застрелив голандського політика Піма Фортьойна. У 2004 році ісламський фанатик мароканського походження убив голандського режисера Теодора ван Гога за фільм «Підкорення», у якому засуджувалося насилля над жінками в ісламському світі.

– А норвежець Андреас Брейвік розстріляв 77 осіб, щоб змусити владу зупинити поширення у країні мусульманства та мусульман… За логікою, після відмови від мультикультуризму іміграційна політика має стати жорсткішою.

– Саме так, – розповідає Стів. – І першу спробу «правого повороту» зробив уряд Нідерландів. З 1998 року офіційна риторика «поваги до культурного разномаїття» тут змінилася акцентом на «домінуючих голандских цінностях і нормах». Була зроблена ставка на асиміляцію мусульман. Відповідно до законодавчих змін новоприбулі  й навіть частина імігрантів з голандськими паспортами зобов’язувалися інтегруватися в голандське суспільство і щоп’ять років здавати екзамен на ступінь їхньої інтегрованості. З 2006 року мігранти самостійно сплачують підготовку до цих іспитів. Політика щодо імігрантів, які прагнуть  возз’єднатися зі своєю сім’єю в Нідерландах, стала особливо жорсткою.

– Одно слово, тепер Європа має вирішувати надзвичайно складне завдання: як гармонізувати проживання під одним «європейським» дахом представників не просто різних рас і національностей, а різних цивілізацій, бо для народжених у Європі поколінь вона стала батьківщиною. Дякую за розмову!

Бесіду вела Людмила Кучеренко

 

Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»

 

More in Новини
db2a5fb3883c7b17bc7832caf423ffaf
Круглий стіл «Впровадження сімейної медицини в Україні: погляд громадськості на реформу»

З 2011 року в Україні розпочате активне впровадження сімейної медицини – реорганізація дорослих та дитячих поліклінік, а також сільських стаціонарів,...

Close