Останні новини

Богдан ЯРЕМЕНКО: «Коли турки захищали Гезі-парк, в Україні казали, що наше суспільство ще «не дозріло». Але минуло трохи часу, і українці здивували всіх»

Розмова з колишнім генконсулом України в Стамбулі, який першим з вітчизняних дипломатів засудив розправу над Євромайданом.

Фото зі сторінки Б. Яременка у Facebook.Фото зі сторінки Б. Яременка у Facebook.

Владі не можна закривати очі й робити вигляд, що політичної кризи не існує, – їй треба розпочинати діалог з суспільством і домовлятися. Так вважає колишній генеральний консул України у Стамбулі (Туреччина) Богдан Яременко. Той самий, який першим з українських дипломатів засудив жорстоке побиття мирних демонстрантів на Євромайдані. За це удостоївся величезної підтримки від рядових українців і гніву від свого начальства. Наступного дня після цього вчинку глава МЗС Леонід Кожара відкликав його з посади. Дипломат уже в Україні, до березня відбуває невикористану відпустку. Значну частину свого вільного часу проводить на Євромайдані…

– Як би ви оцінили реакцію на свій вчинок з боку влади?

– Мене більше хвилює реакція суспільства. Вона була сильною і чіткою. Вочевидь, для людей стало шоком те, що у владі на високих посадах є особи, які думають так само, як вони, і яких болить те саме, що і звичайних громадян.

–  Попри те, що вас відкликали з посади, залишаєтеся дипломатом. Чи допускаєте подальшу співпрацю з владою?

– Понад 20 років перебуваю на дипломатичній службі. Моє становлення відбувалося разом з дипломатією незалежної України. Тому розривати ці зв’язки для мене неприродно. Якщо ж все-таки виявиться, що у нинішньому МЗС я став непотрібний, знайду собі застосування у цивільному житті.

– Наскільки закономірними вважаєте нинішні народні збурення в Україні?

– Коли кілька місяців тому турки вийшли на масові протести, захищаючи Гезі-парк, в Україні казали, що наше суспільство «не дозріло» до таких виступів за свої права. Але минуло зовсім мало часу, і наші співвітчизники здивували усіх, вийшовши на вулиці обстоювати власну гідність…

Становлення громадянського суспільства – тривалий процес. Він почався не сьогодні і не завтра закінчиться. Актом піднесення громадянської свідомості була Помаранчева революція. Зараз її оцінюють критично – тому, що була пов’язана з політикою. Нинішній Євромайдан пов’язаний з боротьбою за гідність, і це – крок уперед.

Упродовж останніх років було багато подій, які свідчили, що в країні назріває серйозне соціальне збурення, – той же Майдан підприємців, кримінальні події на Миколаївщині (жахливі історії із Оксаною Макар, Іриною Крашковою). Обурена безладом у країні, громадськість неодноразово виходила на протести – але влада не хотіла помічати проблем, не хотіла робити висновків. Це і спричинило повстання.

– Чи була якась реакція турецьких державних, політичних, громадських кіл на події в Україні? Чи вплинули вони на наші міждержавні відносини, бізнес?

– Турецьке суспільство теж достатньо збуджене і збурене. Нещодавно тут відбулися активні протести, але вони не дали помітного результату, не принесли змін у країні, не змінили політики правлячої партії. Через це у Туреччині з великим інтересом спостерігають за українською політикою. Оцінка того, що відбувається на Майдані, у цій країні різна – так само, як різна вона в Україні.

Якихось негативних наслідків у сфері економічних відносин через Майдан між нашими країнами не сталося. Навпаки, до нас підвищується інтерес світу, а це в міжнародних відносинах – серйозний чинник. Цей інтерес можна «профукати», як сталося після того, як не матеріалізували енергію мас у 2004 році. А можна перетворити його у серйозні дивіденди. Така можливість в Україні з’явилася тепер завдяки Євромайдану – ми проступили на світовій карті чітко і помітно. Завдання нашої дипломатії – трансформувати це в економічні, політичні та інші вигоди.

– На відміну від вас, інші українські дипломати майже не коментують нинішньої ситуації в країні. Про що це свідчить – про відсутність у них громадянської позиції чи страх втратити посаду?

– Дипломати – люди складні психологічно. Вони працюють в умовах постійного інтелектуального навантаження, і часом їх справді зрозуміти важко. Особливо тоді, коли не хочуть, щоб їх зрозуміли… У кожного є свій больовий поріг, він у мене, можливо, настав раніше, ніж у інших. Та я не схильний звинувачувати і закликати когось до чогось. У системі МЗС працює багато самовідданих, грамотних, розумних людей, які обстоюють українські інтереси, створюють фундамент, який допомагатиме нам надалі жити в цьому світі.

– З якими проблемами найчастіше стикаються українці, які постійно живуть у Туреччині?

– Наша громада там – це здебільшого жінки. Складність для них у тому, що опинилися у нетипових для себе умовах, в ісламській країні з її певними консервативними традиціями, які відрізняються від українських. Ускладнює їм життя також мовний бар’єр, незнання законів, місцевих звичаїв. Гостро постає проблема адаптації до суспільства, пошук кола знайомств. Оскільки йдеться, в основному, про молодих жінок, то з’являються питання, пов’язані з вихованням дітей, набуттям громадянства, збереженням рідної культури…

– Кажуть, ви несхвально ставитеся до шлюбів українок з турками…

– Загалом змішані шлюби – це нормальна річ, у світі їх кількість зростатиме, й цього не потрібно боятися, адже ми живемо у відкритому суспільстві. Але не потрібно втрачати себе.

Не схвалюю шлюбів, у яких зникають українки. Це велика проблема, вона свідчить про те, що українки себе недооцінюють. Вони готові розчинитися в іншомовному, іншокультурному середовищі. А якщо не поважаєш себе, не знаєш свого коріння, то так само буде ставитися до тебе оточення, чоловік, його сім’я. Мені дуже не хотілося б, щоб українок сприймали як біологічний матеріал.

– Як би ви охарактеризували турків за їхнім характером, поведінкою? Наскільки у цій країні приживається українське?

– Турки – добрі і порядні люди. Гуманні, трішки хаотичні, трішки неорганізовані, але в цьому багато в чому схожі на нас…

У Стамбулі для наших співвітчизників починає налагоджуватись український побут. Там діє українська школа ім. Т. Шевченка. Щоправда, вона функціонує з російською мовою викладання, оскільки важко знайти достатню кількість україномовних учителів. Для вірян щомісяця в Стамбулі служать літургії українською та російською. Місто добре пов’язане з Україною транспортом.

Про Туреччину, на жаль, знаємо менше, ніж про решту своїх сусідів. Це неправильно. Туди треба їздити не лише для того, щоб відпочити. Не забудьте, Стамбул – це ще й Константинополь, там є витоки нашої духовності, віри, ідентичності. Це місто рекомендував би відвідати кожному українцеві.

Довідка «ВЗ»

Богдану Яременку 42 роки. Народився і живе у Києві. У 1993 році закінчив філологічний факультет Університету імені Тараса Шевченка. Тоді ж його прийняли на роботу в управління інформації Міністерства закордонних справ України. У 1995-1999 роках – віце-консул, консул Генерального консульства України в Нью-Йорку. У 2000-2003 рр. – радник, начальник відділу США та Канади, директор Четвертого територіального управління (країни Західної півкулі) МЗС України. У 2004-2006 рр. був керівником Протоколу прем’єр-міністра України. У 2006-2008 рр. – Генеральний консул України в Единбурзі (Велика Британія). У 2009-2010 роках – перший заступник директора Департаменту міжнародного співробітництва Секретаріату президента України. У червні 2010 року призначений Генконсулом України у Стамбулі (Турецька Республіка).

Одружений, має доньку та сина.

Джерело

More in Записки
Kazahstan
Мереке Жалгас: Эти «цветы» для нас…(Погляд на #Євромайдан з Казахстану)

...

Close