Останні новини

Генадій Ковальов: Антикорупційний маніфест

Можна скільки завгодно критикувати діючу владу за її підступність, продажність, ненажерливість та зраду України, але
навіть якщо б вона раптом випарилася, то проблеми нашої держави залишаться нам та нашим нащадкам.

— А що робити? — питають розчаровані громадяни. Як жити далі з бандитським угрупованням, що захопило у полон усю країну та перетворило закон та право на мотлох?

Відповідь проста — діяти! Діяти по усім напрямкам не зупиняючись.

Немає гіршої позиції ніж вичікувати коли влада сама впаде до рук опозиції. Втрачений час не повернеш, як не можна повернути прожиті роки. Бездарна клептократична влада не є для нас виправданням перед майбутнім, що швидко стає сьогоденням. Вже зараз «доброзичливці» роблять висновки: «20 років самостійності показали, що українці нінащо не здатні в економічному плані». «Доброзичливці» з цинічним задоволенням інтерпретують українське сьогодення як єдину можливу форму існування України.

Хто є щоякнайбільшими ворогами України? Партія регіонів? КПУ? Правильна відповідь: продажні чи перелякані владою судді, корупціонери всіх рівнів.

Підрахунки безпосередньо вкраденого хабарниками та державними крадіями не можна порівняти зі справжнім збитком, який вони завдають суспільству деморалізуючі його та геть позбавляючи будь-якої мотивації до корисної праці.

Економічний розвиток та корумпована влада, це більш несумісні явища ніж геній та злодійство. А де немає чесного суду там
абсолютно неможливе існування конкурентної економіки.

Які інструменти використовує паразитарна влада? Це страх та підкуп. Іншого арсеналу в неї просто немає!

Перебороти страх — це не голосно проклясти діючу владу на кухні, як мінімум — це вийти на Майдан з мирним протестом.
Корупція — найпідступніший ворог України та кожного громадянина України, гірший за дивізію диверсантів.

Боротьбу з корупцією треба починати з самого себе. Треба витиснути зі своєї свідомості поблажливе відношення до
корупції: люди вміють жити…, а ано мєнє нада?…

В кінцевому підсумку загальна корупція — це обкрадання самих себе, тобто повне безглуздя. Відповідно, боротьба з корупцією  це активна та організована акція небайдужих громадян проти шляху в нікуди.

Акція починається з створення зон вільних від корупції. Там де немає гнилля корупції, там не плодяться потворні хробаки
хабарництва.  Де немає корупції — там немає партії регіонів.

Партія, яка фактично немає ніякої ідеології, апріорі не може не бути злочинним угрупованням. Незбагненною стає мотивація дій керманичів партії регіонів, крім мети будь-яким засобом прийти навіки до влади та грабувати в ім’я себе любих. Їх справжнє гасло: «Навіщо тоді влада, якщо не красти?» та суто маніхейське: «А невже є люди кращі за нас?? Та бути такого не може!».

Неможливо побудувати неукраїнську Україну. Не може справжній патріот бути хабарником та зрадником держави. Не може він розпродавати не своє власне, а загальне майно, землі та суверенітет країни, як не може люблячий батько відправити своїх дочок на панель чи добрий син викинути своїх батьків на вулицю.

Антикорупційним бастіоном повинна стати Західна Україна. Чому саме вона? Бо зараз саме там, де-факто відсутня центральна корупційна влада. Західна Україна повинна стати територією тотальної нетолерантності до всіх проявів корупції, загального осуду, постійного глуму над корупціонерами та зрозуміло, мобілізації всіх зусиль для притягнення «злодіїв у владі» до кримінальної відповідальності.

Не можеш бути чесним суддею, бо центральна бандитська влада вимагає від тебе кривосуддя? Тоді звільняйся з роботи, або
взагалі виїжджай за межі антикорупційної території. Пришлють іншого? То й кожен наступний потрапить в пекло спопеляючої ненависті до державних зрадників, порушників законів та Конституції. Моральний та законодавчий тиск на посадових злодіїв не тільки цілком виправданий, але і повен йти по наростаючій. Це повинно стати невідкладною справою та
обов’язком кожного громадянина, елементом захисту національних інтересів перед абсолютним злом.

Успіх розширення антикорупційної зони в Києві цілковито залежить від небайдужості самих киян. Індикатором цього буде
відсоток виборців, які прийдуть обирати місцеву владу восени їх бажання захищати свій вибір від фальсифікацій. З часом, антикорупційною повинна стати вся територія України.

А що далі?

Території вільні від корупції автоматично стають привабливими для розвитку підприємництва, більш того офіси багатьох
приватних фірм переїжджають туди, щоб бодай частково уникнути тиску «рідних» місцевих привладних рекетирів та «смотрящих». Місцеві громади антикорупційних територій лише виграють від цього.

І тільки це?

Партія регіонів за всі часи свого прибування на чолі виконавчої влади ЖОДНОГО (!) разу не надавала плану дій уряду. А навіщо? Хіба це така вже проблема нацарапати на папері програмку діянь уряду? Так, це проблема, проте з амеби нічого спитати не можна. А сам факт наявності програми стратегічних дій назавжди відлякне від партії регіонів її вірних попутників, п’яту колону та всіх тих, для кого Україна є тимчасовим та випадковим утворенням, яке необхідно ліквідувати. Те, що партії регіонів запрограмована доля використаного презерватива, попутники скромно замовчують.

Доля України залежить від її громадян. І від тих хто працює зараз за кордоном і від не громадян України, але українців по
духу.

Концепція розвитку «внутрішнього» ринку є гранично примітивною та поверхневою, особливо на тлі глобалізації світової
економіки. Створення транснаціональних українсько-українських компаній є не лише викликом часу, а й додатковим захистом національного капіталу від ненажерливої та дикунської влади, яка ладна знищити все що їй не належить.

Чому вітчизняні (певно від слова вітчим) олігархи не вкладають гроші в науковомісткі галузі? А навіщо це їм? У будь-якому
випадку вони від цього стануть бідніше. Нові технології — це не стіни інститутів та заводів, навіть не найновіше обладнання та лабораторії. Це винахідливість та ініціативність інженерів, досвід, фах та «золоті руки»робітників.

Без інтелектуального багажу, все інше з часом обов’язково перетвориться на металобрухт та будівельне сміття. Інтелектуальний капітал не покладеш у банк та не сховаєш в офшорах. Без розвитку, інтелектуальний капітал піддається «інфляції» та руйнується тягнучі за собою в провалля наукові школи та систему освіти.

Розвиток інтелекту підживлюється лише здоровою конкуренцією, коли фахівці мають можливість вільно піти від колишнього «сюзерена», створити власну економічну конкуруючу імперію або шукати щастя в інших компаніях.

Кваліфіковані підлеглі з часом просто розберуть незграбну олігархічну будівлю на свої власні модерні хатинки. Тому краще
продавати сировину та прості напівфабрикати, мати підгодовані суди та міліцію, які завжди готові розірвати на шматки
потенційного конкурента олігарха. Розвиток приватних, акціонерних, венчурних компаній має бути справою самих українців. Вибрана місцева влада мусить всіляко сприяти цьому, залучаючи «іноземний» український потенціал,
бодай хоч би для створення регіональних представництв у інших країнах.

Чому це треба робити вже вчора?

Бо власних золотого унітазу за напівіудівську цифру заклав стратегічні підприємства України. Не слід ідеалізувати
підприємства державної власності, але втративши наприклад аеро- та космічну промисловості, Україна втратить не тільки фахівців, а й статус ракетної держави, підпаде під міжнародні обмеження та назавжди втратить право на розвиток ракетних технологій.

Команда «прoффeciоналiв» має всі шанси швидко профукати отриманий кредит, а промислове падіння навряд чи зупиниться, бо її джерело сам уряд та олігархія.

Треба творити власний незалежний від влади український приватний капітал, ідучи шляхом США та Канади. Бо все одне
шанси втратити стратегічні підприємства, які розріже на металобрухт «сратегічний» (© В.Янукович) партнер, великі як
ніколи раніше. І не слід забувати про перспективні напрямки розвитку, наприклад розробку малої авіації та безпілотних літаків, залучаючи як досвідчених так і амбіційних молодих фахівців.

Принаймні, світ не буде чекати, коли ми нарешті «розвинемося» та «разом з Росією» несподівано вийдемо на світові ринки з
«неймовірно конкурентною» продукцією. Ці дрімучі та затхлі казки лунали 10, 15 та 20 років тому. Певно, нам запропонують почекати ще 20 років перед дорогою до євроінтеграції. Бо хронічно не готові. А те що ми є членами СОТ і що ніякий «дешевий євро-продукт» не може у нас з’явитися, бо все дешеве робиться в Китаї та Малайзії, влада мовчить. У неї залишився останній аргумент — єврогеї.
Чим нам може допомогти Європа?

Якщо влада не готова до євроінтеграції, то нехай для неї і залишається візовий режим, крім зрозуміло злочинців для яких
кордони зачинені. Безвізовий режим для звичайних українців — це вже достатня умова для реальної євроінтеграції українських громадян.

Даний текст не є повною програмою дій, це лише антикорупційний маніфест та деякі пропозиції щодо розвитку українського
приватного бізнесу.

Боримося — поборемо!

Геннадій Ковальов, м. Запоріжжя

More in Записки
9966050_97b4a5ac
Олег Ущенко: Ми ходимо під системою

...

Close