Останні новини

Володимир Старик: «Ніщо не буває лише один раз: усе повторюється»

Ця німецька приказка «Einmal ist keinmal» дуже правдива. Кожна історична подія має свою аналогію у далекому чи близькому минулому. Тому залишається тільки усміхатися, коли пишуть, що в незалежній Україні уперше… так сильно побили…

Та не вперше, і навіть не вдесяте. Ми надто швидко забули чорний вівторок 1995-го, коли на Софіївському майдані тисячний натовп людей, – це був похорон Патріарха Володимира, – був оточений по периметру майдану «Беркутом» і безжально побитий. Топтали українські стяги, били жінок, священиків… І кричали: «Ви бандери». Спецпідрозділи відпрацювали ці технології. Тим паче, що вже тоді силовики переконалися, що більшість людей байдужа до того, що відбувається довкола. Адже на тому ж майдані, за межами оточення, перебували люди, гуляли з візками мами, пили пиво чоловіки: була надвечірня пора. Але ніхто не зважав на те, що на їхніх очах б’ють і принижують інших. Якби люди кричали, щось намагалися зробити, не було б такого страшного знущання. Як тоді, так і зараз.

За чужим сценарієм плетуться і влада, і опозиція

Не полишає враження, що і влада, і опозиція плетуться за подіями згідно зі сценарієм, який вони не писали. А Янукович, який спершу нагинав через коліно усіх, і свою фракцію теж, дурнуватими агітаційними заходами на підтримку євроінтеграції, а потім за кілька днів до підписання все різко змінив, виглядає просто неадекватним. Немов ця людина перебуває під впливом чи наркотиків, чи якихось обставин. Як на мене, такі непереборні обставини – це шантаж з боку Путіна, засмачений обіцянками про перевибори Віктора Федоровича на другий термін.

Та Президент починає діяти собі на шкоду. Про країну він ніколи не думав, тому марно сподіватися, що вона йому болітиме. Але він шкодить і своєму бізнесу, своїй партії.

А опозиційні вожді наші розгублені: їм нічого сказати людям, хоч казати щось мусять. Одне слово, цей сценарій і не від них. Усе говорить про те, що сценарій пишеться у Москві. Бо рухаємося ми весь час не від позитиву до позитиву, а, навпаки, від провокації до провокації.

Українське ж суспільство, за браком дієвого проводу, реагує на ці зовнішні подразники не системно, а симптоматично – де припече, там і закричимо чи дамо здачу. На жаль, часто своєю непродуманою реакцією ми граємо на руку нашим ворогам, даючи підстави Путіну називати українську революцію «погромами», при цьому постачаючи режим Януковича аргументами на користь введення надзвичайного стану.

Типовий прийом КДБ – тиск компроматів

Її успішно уже кільканадцять років поспіль застосовують проти України Путін, Кремль, через агентів впливу – таких як Янукович, Азаров, Тимошенко тощо. Ці люди перебувають під страшним пресом компроматів, які має на них Москва. Їхні бізнеси повністю простежені звідти. І якщо оприлюднити хоча б дещицю з того, що тримає Путін у себе в столі, то їхня кар’єра, їхній майновий стан будуть під шаленою загрозою, а самі вони сядуть у тюрму. Бо закриття кримінальних справ не означає, що їх не відкриють згодом.

Відтак те, що відбувається, мене дуже засмучує, бо реагуючи, – а не реагувати не можемо! – тільки зміцнюємо їхні плани. Довкола суцільні провокації, як побиття абсолютно беззбройних сплячих дітей-студентів: не маю сумніву, що серед керівництва й виконавців були оплачені агенти-провокатори з Москви.

Наступного дня провокатори в масках знімають – точніше імітують – зняття пам’ятника Леніну, бо насправді зняти пам’ятник – ми ж знімали у Чернівцях! – зовсім не важко. Кидаєш зашморг, чіпляєш до машини, вона їде і той падає та розбивається. Але ж не було наміру скидати пам’ятник, був намір здійснити провокацію. Тож цивільні б’ють  беркутівців – ті стоять, не захищаючись, а потім знімають побої. А провокатори-агенти ходять через кордони безборонно. Ми бачили це в репортажах: кілька осіб бандитської зовнішності прямують через ряди озброєних беркутівців.

Усе це роблено владою. Але чи додумалася б вона до такого в силу свого низького інтелекту? Навряд. А сценарій розписаний як по нотах.

Споглядаючи за «намаганням» знести пам’ятник, як історик, одразу ж пригадав фотографію з матеріалів Паризької мирної конференції 1919 року. На ній – зруйнований пам’ятник Міцкевичу в Станіславові, тодішній столиці Західноукраїнської Народної Республіки. Він став тоді одним з головних аргументів, чому українцям не дозволили мати свою державу: вони, мовляв, варвари, бо знищують пам’ятники.

Це тільки здається, що шматок граніту нічого не вартий: це символ. І ті, що планують провокації, дуже добре в цьому обізнані.

Контрреволюція і кров чи зміна уряду й відставка Президента

Нинішня ситуація дуже нагадує події кінця 1918-го, коли Антанта змусила Гетьмана Скоропадського підписати 14 листопада Декларацію про федерацію з Росією. Тобто він не те щоби зрікся української незалежності, просто задекларував, що Україна вступить у федеративні стосунки з Росією. Вибухло повстання. Гетьман тоді не мав війська, тільки жандармерію. Те саме зараз у нас: війська немає, тільки міліція та «беркут» для розгону людей. А вже 14 грудня, через місяць після підписання Декларації Гетьман подав у відставку – зрікся трону.

За аналогією, через місяць може відбутися така контрреволюція, коли за допомоги Росії всю Україну заллють кров’ю. Або ж другий варіант: зміна уряду та відставка Президента. Іншої альтернативи, на жаль, немає. І так, як було досі, вже ніколи не буде. Нагадаю лише, що відбулося сто років тому: знищення української держави, а відтак інтелігенції й селянства, голодомор, репресії і все решта…

Ми мусимо розуміти: це не забавки. І питання не в тому, хто буде – Янукович, Яценюк, Кличко чи Тягнибок. Тут інше: якою бути Україні – цивілізованій чи такій, якою вона буває завжди після кривавих потрясінь.

Утім, люди, що лякають нас розколом країни та погромами, відмовляючи від волевиявлення – а серед них і наш губернатор – дуже слабкі в політичній географії. Треба розуміти, що Україна поділиться не по Дніпру, а по умовній вісі Одеса-Харків, себто по Південному Сходу. Ніколи ні Кіровоград, ні Полтавщина, ні Черкаси, ні Суми не відійдуть від України, бо це історично українська земля. Державницька свідомість у людей – генетична.

Потенційно може відділитися те, що на давніх картах позначалося назвою «Дике поле», себто степ, а сьогодні є вже напівпустелею, де неможливе безполивне сільське господарство, ті землі освоєні виключно через вугілля та руду.

Як на мене, такі сценарії значно небезпечніші для мешканців Півдня, Криму, ніж для нас, мешканців корінної України. Бо ми живемо у краї, про який казали, що тут ріки молоком і медом течуть. У нас, що не ткни в землю, все  проросте. Та й люди в нас здатні жити в умовах, коли держава про них не піклується.

Традиція дефенестрації – викидання з вікна неугодних народові

…Люблю Прагу. Коли проводять екскурсію їхньою мерією, то обов’язково розповідають туристам про політичну традицію, яка має назву дефенестрація. Фенестро – вікно, а дефенестрація – викинення з вікна.

Кількасот років тому влада так допекла чехам, що вони повикидали з вікон людей, яких зненавиділи. Сім міських радників, які повипадали з  поверхів, розбилися до смерті. А через двісті років після тих подій, була ще одна дефенестрація, коли чеські патріоти викинули з вікна королівського замку двох намісників імператора та їх писаря. Але ті врятувалися, бо впали в купу гною.

Українська ж політична традиція, на жаль, відмінна від чеської тим, що чехи спочатку щось роблять, потім падають у гній. А наші, навпаки, добровільно лізуть у лайно, а потім, обтраскані з ніг до голови, намагаються щось нам доводити. Це я стосовно промов нашого Президента, який вже всоте верзе дурниці й думає, що хтось до них дослухається. Це більше нагадує шизофренію, психічну хворобу, коли людина зациклюється на якихось ефемерних речах, відмовляючись сприймати реальну дійсність довкола себе.

Янукович думає, що він, діставши обіцянку від Путіна про підтримку його на другий термін, вхопив Бога за бороду. Але він забув, що Юлія Володимирівна 2009 року теж отримала від Путіна обіцянку про підтримку її президентських амібіцій взамін за підписання газових угод. Закінчилися ж ці обіцянки дуже сумно для леді Ю, яка теж думала, що схопила Бога за бороду. Натомість Путін, як КДБіст, складає блискучі партії. Він кладе яйця, образно кажучи, у два кошики. І хто б із натхненних його обіцянками не виграв, змуситиме робити саме те, що потрібно сценаристу – ослаблювати позиції української держави.

На жаль, агенти впливу Москви є не тільки у владі, а й в опозиції. І всі вони наївно думають, що в Путіна нема іншого наміру, крім допомогти їм сісти на трон. Але головна мета Путіна, яку він декларує відверто, – знищити чи максимально послабити українську державу, шляхом знищення її економіки та деконструкції української національної ідентичністі.

Тому найбільшу надію покладаю на мільйони тих простих громадян України на Майданах наших міст і сіл, які вже не вперше показують більшу державницьку свідомість, аніж наш політичний провід. Саме їх активні дії стримують Україну від сповзання в безодню і є найкращим підтвердженням слів нашого великого земляка, академіка Аркадія Жуковського: «Бог працює на Україну!»

Володимир СТАРИК, аналітик

Джерело: «Версії».

More in Громадські акції, Національна безпека, Події, Політика, Суспільство, Протест, Статті
A general view shows the square in front of the Mikhailovsky Zlatoverkhy Cathedral during a rally supporting EU integration in Kiev
#євромайдан: Танки, зомби, инопланетяне, и… Туберкулез!

То, что в Украине постоянно от туберкулеза умирают сотни бездомных (и не только!) людей почему-то до сих пор никого не...

Close