Останні новини

Різдво на Євромайдані (записки волонтера)

Різдвяний ранок, Майдан.

Революціонери протерли очі. Йдуть новорічні свята, отже Банкова, міліцейські чини і сам в’язень Межигір’я можуть заспокоїтися. Поки що.

Хоча по Майдану майже щоночі ходять чутки про можливу зачистку (вони, в основному приходять з Фейсбуку), обстановка спокійна, жодної тривоги не спостерігається. Навіть після Різдвяної ночі, коли хтось «побачив» біля КМДА 60 автобусів з «Беркутом», жодної паніки не було (потім 56 автобусів так і не знайшли, а 4 автобуси здійснювали звичайну ротацію силовиків).

Кому Різдво, а кому  – робота. Мій давній знайомий координатор комутаційного бюро Ігор С. з Миколаєва (його намет знаходиться біля Поштамту і знайомий багатьом киянам) попросив допомогти написати оголошення про потреби наметового містечка, потім трохи постояти («Зараз прийду») і в результаті довелось майже весь Різдвяний день провести волонтером. Як у приказці «Дайте води попити, а то так їсти хочеться, що й переночувати ніде».

Інформнамет ми (Ігор зі свою помічницею Лесею і я) закрили зсередини і відбивали кволі спроби найбільш цікавих його відкрити. Допоміг наводити порядок. Напередодні Київ накрив дощ, тому під ногами хлюпає калюжа, яку ми спільними зусиллями за допомогою віника і совка прибираємо.

Потім розсували на двох столах по купкам роздаткові матеріали: листівки із закликом до студентського страйку, щодо роботи психологічної служби Майдану, звернення щодо побиття на Банковій 1 грудня і добре відомі наліпки «Янукович – підарешт». Для іноземних гостей Майдану і столиці приберегли карти Києва і короткий путівник по культурним місцях і ресторанах міста англійською мовою. Продививши його, відзначаю, як весь цей відпочинок з ресторанами далекий від тих прагнень та ідеалів, заради яких Україна вже понад місяць виступає по майданах.

– Ці роздавати тільки іноземцям. – каже Ігор.

Після того, як в наметі наведений більш менш порядок, Ігор дає команду відкриватися.

Майже відразу набігли відвідувачі, які почали хапати все підряд. Кілька путівників англійською, які ми необачно поклали разом з листівками, іноземців так і не дочекалися, хоча ми кілька разів прохали не чіпати.

– До Європи нам ще далеко. – зробив невтішний висновок Ігор і зник по справах разом з Лесею.

Власне, волонтерська робота в інформаційній службі не вельми обтяжлива. Це не барикаду від «Беркуту» обороняти. Стояти і відповідати на питання щодо розташування наметів (свіжо прибулі шукали земляків), як доїхати додому, як і де вступити до громадського об’єднання «Майдан», а також писати оголошення. Цей привілей – мій, бо колись доводилося працювати художником-оформлювачем. Щоправда, два маркери, який дав мені Ігор, вже списані, тому довелося писати банальною кульковою ручкою.

Побачивши статечного сивого дядька, який брав листівку із закликом до студентів страйкувати, я жартома поцікавився, чи він має якесь відношення до студентів. Той відповів серйозно: «Маю» і порадив віднести зразки листівок до наукової бібліотеки ім. Вернадського. Виявилось, що це відомий історик Сергій Білокінь, якого я банально не пізнав, бо бачив його ще 20 років тому, та й то по телевізору. «Багатим будете» – віджартувався я, а про себе відзначив: «Нема чого дивуватись, бо це Київ».

Поговоривши зі мною про деякі питання з історії, Сергій Білокінь відкланявся. Власне, при розмовах з відвідувачами інформнамету, доводилося згадувати і про історію, літературу і психологію. Наприклад, один дядько років шестидесяти поцікавився датою народження Симона Петлюри, тут в нагоді стала моя участь у підготовці відзначення 130-річчя з дня народження Петлюри у Полтаві у травні 2009 року. Згадали принагідно про Василя Симоненка, Василя Стуса і Володимира Сосюру, які народилися 6-8 січня. Отаке тренування для пам’яті.

Багато хто шукав земляків. Як із міха, сипалися питання про львівські, надвірнянські, бродівські намети, питали також про луганців і миколаївців.

Хлопець років тридцяти просить наліпки і листівки. «Я сам з Кіровського на Донеччині (14 км від Єнакієвого – прим. авт.), завтра їду додому, пороздаю». Даю йому наліпки, домовляємось про зустріч завтра. «Щось до того приготуємо».

Підходили кілька білорусів з національними біло-червоно-білими прапорами, які приїхали допомагати нам, дякували за нашу роботу. Дрібниця, скаже читач, а приємно.

Багато хто не забуває про свято. Вітаються «Христос народився». «Славімо його» – котрий раз відповідаю. «Слава Україні!» – багато вітаються вже традиційним вітанням під час Євромайдану.

До мене підгодить поповнення – мій кум з Маріуполя Євген Корабльов, голова маріупольської команди УНСО. На Євромайдані він вдруге. «По дорозі зустрів Ігоря, просив тобі допомогти».

Стоїмо разом, лякаючи цікавих «Звідки ви?» відповіддю «Донецькі» і кашлем дуетом: запалення горла є типовою хворобою Євромайдану.

– Ну що ж, – вголос відзначає Євген, як і я, історик за освітою. – не всі на Донеччині Януковичі і Захарченки. Хай знають, що і там люди трапляються.

Шикарний святковий концерт з участю зірок початку 1990-х Інеси Братущик і Ореста Хоми (яких не чув років п’ятнадцять), сучасних «Мандрів» довелося слухати і дивитись на великому екрані на будинку Профспілок. Грішний, але з поста втік, але лише раз, коли Михайло Іллєнко знімав фільм про виконання гімну. Щоправда і кум відбігав кілька разів покурити.

Один з киян приніс кілька чисел журналів.  «Читайте!». Ми відразу ж розбираємо подарунок і відриваємось від журналів, коли вивчили їх зміст, а потім віддали їх хлопцям з барикад, які прийшли попрохати книжки. Книжок не було, довелося замінити їх журналами.

Також кияни пропонували приїхати помитися, нічліг («Але бажано для двох дівчат»), радо давали телефони для зв’язку, приносили за нашим проханням стартові пакети і картки поповнення рахунків для побілок. Один хлопець взявся допомогти друкуванням листівок.

Заодно нас пригостили голубцями, домашніми пиріжками, цукерками і гарячим чаєм.

Під час нашого волонтерства прибігали Ігор з Лесею, приносили попоїсти і вибачення, що залишили нас без допомоги. Хоча нам допомога і не знадобилася. Розташування наметів на Євромайдані я вивчив непогано, де приймають до «Майдану» знав (бо довелося волонтерствувати і там, роздаючи заяви для вступу).

Лише майже о десятій вечора нас відпустили, проте спокою все одно не стало. Зателефонував приятель із Запоріжжя, який розривається між місцевим Євромайданом на Фестивальній площі і роботою. «Тримайтеся ви там, на вас і ми дивимось!» – каже він.

Тримаймося всі разом. І переможемо.

Вадим Джувага

1 Comment on "Різдво на Євромайдані (записки волонтера)"

Comments are closed.

More in Записки
1511295_632063370186411_1364630465_n
Леся Романчук: Я ступила на стежку війни

Друзі, сьогодні я не плачу. Я ступила на стежку війни. Просто сьогодні, зараз, от у ці хвилини з обласної лікарні,...

Close