Останні новини

Український Гімн – від Харкова до Познані

Все починалось з Харківського Євромайдану та наших втрат та надбань. Потім (взимку) були листи, що летіли від нас з проханням про допомогу до всіх міст-побратимів Харкова. Була відповідь деяких мерів з міст-побратимів (читати лист мера Познані меру Харкова).

Особливо сердечно відреагував мер польського міста-побратима, Познані, Ришард Гробельни. Він написав листа-підтримки українського народу та запросив дітей харківських активістів, що постраждали під час проведення Євромайдану на безкоштовний відпочинок до свого міста.

Ще хотіла би подякувати всім спонсорам цього проекту. Ми довго переписувались та обговорювали організаційні питання з всіма організаторами цієї подорожі. В нас знайшлось багато союзників: Marcin Żmudzki (директор з міжнародного розвитку ГО ІЦ “Майдан Моніторинг”), Halina Granat (Консул Польщі в Харкові), Waldemar Rembas, Anna Aleksandrzak, Iwona Stasiak, Maciej Maciolek і багато інших. Дякую й за те, що довірили мені організацію цієї поїздки в Харкові.

Я шукала дітей відповідного віку, що був встановлений організаторами відпочинку (12-18 років), в нашому місті. Знайшли не тільки дітей активістів, але й дітей, що самі стояли на майдані взимку.

Так наша група з 33 дітей відправилась в подорож автобусом, через всю Україну та майже всю Польщу, до Познані. Дорога за вікнами змінювалась: від українських куренів до польських парканів-поглиначів звуків між дорогою та селищами. Й так, кордон в Польщі ми переходили у вікні “для мешканців країн ЄС”. Така нам була надана честь.Діти справді підібрались патріотичні: ми всю подорож в автобусі співали пісні УПА, Гімн та вигукували лозунги за Україну. Весь час в нашому автобусі був присутнім Прапор України.

Познань нас зустріла гарною погодою,бо зазвичай там трохи холодніше , й привітливими усмішками в наш бік. Діти приїхали вночі й трохи були стомлені від довгої подорожі, але вранці над гостинною будівлею Інтернату комунікації , що нас приймав, вже замайоріли два Українських Стяга. Це діти знайшли швабри й прилаштували їх на балконі.

Від самого початку й до самого кінця нашого перебування польські організатори огорнули нас любов’ю та допомогою у вирішенні будь-якого питання. Наші діти жили в комфортних умовах (душ та туалет в кожній кімнаті, смачна їжа, спортивні розваги), а саме так й живуть польські студенти. Польські організатори-волонтери, Анна та Вольдемар, знаходились з нами повний робочий день. Вони влаштовували походи, екскурсії, приносили до нас солодощі ,майже, мішками, постійно питали нас про наші потреби.

Вся програма була влаштована для нашої групи абсолютно безкоштовно. В перший же день нашого відпочинку в Польщі діти-патріоти вийшли на головну Площу Ринок (а вона нам дуже нагадала площу у Львові,майже рідний дім) та заспівали Гімн України. Ми привернули увагу як місцевих журналістів, так й туристів, й просто людей,що відпочивали на площі в різноманітних відкритих кафе. Вони прослухали натхненно виконаний гімн нашої країни під горнятко з кавою та були здивовані тим,як гарно він звучить.

Потім були інтерв’ю й, тільки діти побачили тацю з морозивом, як нас знов запросили “на біс” заспівати гімн знов. Знов наші патріотичні діти, стискаючи морозиво,що тануло у руці, заспівали гімн. Особливо приємним й корисним виявилось спілкування з мером міста Познань. Пан Ришард запросив харківських підлітків до зали, де грав Шопен-особлива гордість Польщі. Діти могли поспілкуватись з мером на будь-яку тему. І знов, наші діти здивували мера дорослими питаннями про освіту, злочинність та екологію.

Мені особливо було приємно те, що я не готувала дітей до цієї зустрічі, як би це було за часів Радянського Союзу. Абсолютна свобода в питаннях й відповідях, чи не за те ми всі також виступаємо? Ми залишили пану меру великий прапор “Харків-Познань” на згадку про наш візит.

Програма перебування в Польщі була досконало продумана : майстер-класи змінювали екскурсії та відпочинок на воді. Ми постійно щось робили, або кудись йшли,або просто відпочивали на озері, чи в аквапарку. Наші майстер-класи проводили чи не найліпші викладачі Познані. Багато уроків було розраховано на розвиток уяви та творчості.

Постійно наші патріоти використовували в своїх роботах жовту та блакитну фарби, постійно малювали, чи в інший спосіб зображали Україну. Особисто мене, це вражало.

Всі викладачі були молоді та розмовляли переважно англійською мовою, бо це була прийнятна мова спілкування для обох сторін. В останній день нас повели до “Мотузкового парку”. Я подивилась на висоту, на якій наші відважні маленькі майданівці будуть лазити, хоча б й зі страховкою, й серце завмерло. Але майже всі діти перебороли свій страх. Все ж таки вони-українці і багато чого нам доводилось переборювати в житті.

Час від часу до нас приєднувались волонтери-українці, що мешкають в Познані. Вони теж з радістю нам допомагали. Одного разу прийшов до нас волонтер-українець з Кам’янець-Подільського, Вадим Воробйов, що не міг знайти собі застосування, бо всі й так вже були долучені до роботи з нами. Він тоді запитав в мене: “А чи можу я зробити щось приємне для ваших дітей? Чи можу, наприклад, купити всім морозиво?” Через годину всі дітлахи були забезпечені смачним морозивом.

Були й інші зустрічі з українцями у Польщі. Одного разу, ми смажили ковбаски, нас запросили на пікнік, а з сусіднього будинку вибіг чоловік з червоно-чорною стрічкою та ще й поставив в будинку Гімн на повну гучність . Це був мешканець міста Рівне, що тимчасово перебував в Познані.

Архітектура Познані, як я вже писала, трохи нагадує Львів. Тут, до речі, було багато німецької архітектури. Нам показали наймолодший замок у Європі – німецький замок початку XX століття. З Європейського – велосипедні доріжки, різноманіття вело-прокатів та, відповідно, велика кількість велосипедистів. Але також познанці кажуть, що доріжки є недопрацьованими, бо обриваються на пішохідних переходах. Сміття в будівлях, що ремонтуються, спускається по спеціальній трубі прямо в контейнер.

Громадський транспорт дуже є поширеним та зручним. Переважно ми їздили по Познані трамваями. Трамваї були обладнані кондиціонерами. До того ж, трамваї розвивали більшу швидкість, ніж наші, та мали чіткий графік руху.

Це прості, але дуже акуратні будинки з балконами в квітах. Різноманіття балконів вражало: й кам’яні, й з чавунними решітками; й модернові, й дуже старі. Але всі вони були таки ж відкриті, як мешканці Познані були відкриті для спілкування. Нас зупиняли на зупинках, щоб потиснути руки, нам казала старенька з сивиною, як у кульбаби, пані: “Крим ваш!”. Мене одного разу при виході з трамваю дожинав пан, щоб подарувати мені мапу міста. Нам на площі вигукували:”Слава Україні!”

Також тим дітям, що могли вранці займатись спортом, пощастило відвідати справжнє європейське дійство – масове зайняття йогою в центрі міста. Це відбувалось в мальовничому куточку парку, перед великим фонтаном, з видом на Оперний театр. Дійство заворожувало. Мені це нагадало Майдан, тільки спортивний. Багато людей стікалось з килимками у руках вранці на галявину, щоб разом зайнятись спортом та підтримати один одного в цій справі. І це все було влаштовано за підтримкою мерії міста.

Спека, й тут поляки знайшли зручний й простий спосіб допомоги городянам: кидають шланг на вулицях та площах та просто розбризкують воду.

Варшава… Варшава була наостанок. Нехай не ображаються варшав’яни, але, навіть знаючи, що це місто дуже постраждало під час Другої Світової війни, нашій молоді воно сподобалась менше ніж Познань, з її вузенькими вуличками.

Але ми й побачили будинок Склодовської-Кюрі, з його цікавим фасадом, й фортецю, й співаючи лавки, що грають Шопена.

Вражають польські інтерактивні музеї, в яких ніколи не засумуєш. Тут можна все чіпати й експериментувати. Я гадаю, наші пригоди в Копернік-центрі запам’ятаються назавжди. Це справжній музей науки – два поверхи фізики, хімії, астрономії, фізіології, біології та інших наук. Тут справжня кузня молодих науковців. Я думаю, що може в цьому місці вперше народитись бажання займатись наукою.

До речі, ніяких гей-парадів жодного разу ми так й не побачили.

Справжнім подарунком для нас стала зустріч з Варшавським Євромайданом. Не буду виділяти прізвища, скажу, що всі вони молодці й дуже привітні люди. Вони підготували для нас солодкий фуршет, який вразив мою групу ананасами та смачними солодощами. А потім ми передивились весь музей Євромайдану в Українському Домі, де розташовано осередок української культури в Польщі.

Активісти Варшавського Майдану не просто подарували нам подарунки, а влаштували справжню вікторину. Я зрозуміла, що, на жаль наші діти ще погано знають історію України й над цим треба ще працювати. По дорозі до Українського дому, де зустрічали харківських дітей євромайданівці, на розі, біля площі Ринок, у Варшаві, нам зустрілась родина туристів з георгіївськими стрічками. Діти вразили своєю дорослою реакцією: вони вголос Заспівали Гімн України, проходячи повз ошелешених “колорадів”.

Останнім акордом буде пам’ять про те, як переїхавши кордон ми співали Гімн, раділи Україні та вигукували патріотичні гасла на зустріч з батьківщиною. Справжні патріоти підростають в нашому місті. Я вітаю вас, українці. Слава Україні!

Ганна Чуркіна
керівник відділу просвіти дітей ГО ІЦ “Майдан Моніторинг”

Діти в Варшаві – фотоальбом

Багато фото в Ганни в профілі https://www.facebook.com/hanna.churkina

00014

10506686_656707827753313_571358039020741697_o

Автор з дітьми в Польщі

10353438_656711804419582_4830911063298203851_o

Харківські діти вручили прапор Євромайдану в Варшаві

10368919_799107903463067_818063207948068022_o

Діти з Харкова повісили прапори України в Познані

00034 00047 10494892_594903060629447_6402411234230603938_o

More in Солідарність, Суспільство, Статті
«Резолюції майданів» – перші результати дослідження

Метою проекту є ретельний аналіз подій в Україні у період з листопада 2013 року по сьогодні на основі дослідження документальних...

Close