Останні новини

Павло Білошицький: Від «Маніфесту» Маркса до нової редакції програми КПУ (хто ж вони, ті «українські» комуністи)

З юнацьких років я відчував себе ізгоєм, упослідженим представником найщасливішої країни світу. Бо на якомусь глибинному, генетичному, інтуїтивному, не підвладному мені підсвідомому рівні ніяк не міг сприйняти велику, єдино правильну, незаперечну «мудрість» класиків, геніїв всіх часів і народів: зрозуміти, здавалося б, усталені, загальноприйняті аксіоми, твердження, діяння… Як можна вибирати з одного кандидата, як можна зрадити – як мій тезка Морозов – своїх батьків, як не чекати милості від Природи (я ж її частинка!), а брати силою. І як заради інтернаціоналізму можна ощасливити різні народи, знищуючи їх мови, культури, традиції, історію, переплавляючи їх на диявольському вогні в одному братньому русскоязичному казані. І яка ж то примара все ще бродить по Європі; вона – у вигляді комунізму – асоціювалась у мене з дияволом, який постійно приносить людям нещастя.

Сьогодні я вдячний тому космічному Розуму за «поставлену» ним «антивірусну» систему захисту від облудливої інформації, яка оберігала мене від перетворення в зомбі, давала змогу відчути фальш, лукавство, лицемірство, підступність; фарисейство «Маніфесту» та морального кодексу компартії на тлі реальних прикладів поведінки партноменклатурників. Наприклад, таких: говорити одне, а вчиняти по-іншому; віднімати й розділяти; використовувати й викидати; є людина – є проблема. І – головний, глибоко захований: розділяти і владарювати (в цій фразі вміщено сатанинський підтекст: не просто розділяти – бо різноманіття, реальність створена Творцем, – а й налаштовувати усі складові буття людей на конфронтацію – аж, як комуністи, – до силового вирішення штучно ними ж спровокованих і постійно «підігріваних» конфліктів, протистоянь між державами, регіонами, класами, релігіями, партіями та будь-якими іншими об’єднаннями і навіть кольорами (червоними, білими, чорними, жовтими, блакитними з різними відтінками й комбінаціями). …І буде партійній верхівці зі своїми можновладцями щастя пожинати плоди трудящих і брати із «усуспільнених» засіків усе, що забажається, для задоволення своїх постійно зростаючих забаганок.

Від сатани до «злого генія». Пам’ятаю, як на позакласних уроках іноземної літератури вчитель української мови і літератури знайомив не байдужих до знань школярів з творами класиків всесвітньої літератури, зокрема Г. Гейне, В. Шекспіра. Щоб стимулювати наш інтерес, наводив такий приклад: от така геніальна, широко освічена людина, як К. Маркс, знала напам’ять твір В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський»…

Коротко згадаємо, про що там йдеться: привид короля Гамлета (деякі дослідники творчості Шекспіра вважають, що привид Гамлета – диявол) налаштував принца Гамлета до помсти. Але його боротьба зі злом привела лише до його збільшення… Чи не звідти Маркс запозичив комуністичну примару, і чи не тоді у нього виникла глибоко прихована думка – закласти механізм збільшення зла, прикриваючись благородною ідеєю «самовідданої» боротьби за покращення життя пригнічених й голодних пролетарів? Але ж розробити підступні диявольські плани помсти людству можна, лише ігноруючи моральні основи, Божі заповіді, істини, тобто стати на шлях Люцифера, сатани – родоначальника гріха, який першим порушив закон і зневажив інтереси народів. Заради чого – адже Люцифер мав усе, окрім величі й слави Бога. Та йому захотілось піднестись над ним, бути вищим за Бога: «зійду на небо, вище зірок Божих, піднесу престол мій і сяду на горі в сонмі богів, на краю півночі; зійду на висоти захмарні, буду подібний до Всевишнього» (Старий Заповіт: Книга пророка Ісаї: Глава 14, текст 13–14).

…Відомо, що Маркс (Маркос в давньоєврейській мові означає «обманщик, ошуканець») походив з родини рабинів, згодом євреїв-вихрестів; в юності був глибоко віруючою людиною, але, ставши членом товариства ілюмінатів (їх мета – як у «першого революціонера» Сатани – захоплення влади), був послідовним у своїх намірах: таємно проходить ритуал посвячення сатані, знайомиться з сатанинською літературою і навіть сам пише вірші: «Диявол такт мені відбиває, Він смичок мій направляє».

У молоді роки родині Маркса жилося тяжко, вона пройшла через зневаження, вислання. Це випробовування, очевидно, озлобило Маркса – терпляче нести, згідно Заповідям, такий Хрест, й важко працювати йому було не до снаги – і він (не гребуючи «чистогану» буржуя Енгельса, за рахунок якого безбідно проживав) почав оволодівати умами пролетарів через «Маніфест», в якому сформулював основні тези комунізму.

Що у сатани за пазухою, то в комуністів у «Маніфесті». Хоч би як не хотілось витрачати час на ту підступну облуду, пропаганду комуністичних ідей, направлену на одурманення народу й використання його в своїх справжніх, глибоко прихованих намірах, проте, щоб не бути голослівним, доведеться дещо нагадати. Адже там – велика доза вживаного й понині «опіуму для народу» у вигляді «науковообґрунтованої» програми партії, яка не має «ніяких інтересів, окремих від інтересів усього пролетаріату», якому «немає чого втрачати, окрім своїх кайданів» (з цього пафосного словоблуддя виходить, що життя пролетарів для комуністів – ніщо; і вони це багатомільйонно разів підтвердили).

На початку «Маніфесту» Маркс таке «нематеріальне», сатанинське слово – привид, примара – пов’язує з комунізмом. Чому? Щоб потім протиставити йому «геніальні», а не маячні, ідеї своєї програми? Чого ж хотів досягти високоосвічений Маркс, випускаючи в світ примару, яка здатна лише на деструктивні дії, нищення «буржуазних забобонів» – моралі, релігії, законів? Невже не знав того, що світ багатобарвний і тому неоднозначний; що люди споконвіку мають різні уподобання, належать до всіляких общин, племен, етносів, товариств, суспільних станів, релігій тощо. Невже не розумів, що силою, репресіями змінити закони Природи неможливо? Впевнений – знав і розумів, тобто «запрограмував» людство на постійний безлад, зло, насильство, деградацію, ворожнечу свідомо. Заради панування буцімто пролетаріату? Та за обіцянками зробити пролетаріат панівним класом і здобути йому весь світ відразу відчувається якийсь демонічний, погано замаскований інтерес, лукавство, проглядаються далекоглядні плани хитромудрих змовників-владолюбців, які, прикриваючись диктатурою одурених пролетарів, «усуспільнять» капітал і запанують у світі: «Пролетаріат використає своє політичне панування для того, щоб крок за кроком вирвати у буржуазії весь капітал» і одночасно знищить «умови існування класової протилежності, класи взагалі, а тим самим і своє власне панування як класу»… «Місце старого буржуазного суспільства з його класами та класовими протилежностями займає асоціація, в якій вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх». …І що ж то буде за «асоціація», хто буде нею керувати-владарювати, як вона буде організовувати продуктивну працю, розподіляти усуспільнений у світовому масштабі капітал? Упевнений – відповіді були продумані Марксом, але вони «на ум пішли» – в «Маніфесті» він їх «скромно» замовчує, декларуючи: «Комуністи вважають зайвим приховувати свої погляди й наміри. Вони відкрито заявляють, що їхні цілі можуть бути досягнуті тільки шляхом насильного повалення всього суспільного ладу, що існував досі». Для цього на етапі завоювання «панування пролетаріату» передбачались, зокрема, такі заходи: «…за допомогою деспотичних втручань у право власності і в буржуазні виробничі відносини», застосовуючи «експропріацію земельної власності… скасування права спадкування… конфіскацію власності всіх емігрантів і бунтівників… однакову обов’язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства».

В «Маніфесті» Маркс практично скрізь вишукує ворогів. Він критикує середні класи, бо «вони не революційні, а консервативні. Навіть більше: вони реакційні, вони намагаються повернути назад колесо історії». І люмпен-пролетаріат, бо він «пасивний продукт гниття найнижчих верств старого суспільства, місцями втягається пролетарською революцією в рух, але за всім своїм життєвим становищем він з більшим бажанням продаватиме себе для реакційних інтриг»; християнський соціалізм («це – тільки свята вода, якою піп окропляє злобу аристократа»), дрібнобуржуазний соціалізм (він «хитається між пролетаріатом і буржуазією»), німецький соціалізм («він прямо виступив проти «груборуйнівного» напряму комунізму»), буржуазний соціалізм («сюди належать економісти, філантропи, гуманісти, особи, що бажають поліпшити становище трудящих класів, організатори благодійності, захисники тварин, засновники спілок тверезості, закуткові реформатори найрізноманітніших видів… Соціалістичні буржуа хочуть умов існування сучасного суспільства без боротьби і небезпек, що неминуче з них випливають…під зміною матеріальних умов життя цей соціалізм розуміє аж ніяк не знищення буржуазних виробничих відносин, яке можна здійснити тільки революційним шляхом, а адміністративні поліпшення»), критично-утопічний соціалізм і комунізм («вони хочуть поліпшити життєве становище всіх членів суспільства, навіть поставлених у найкращі умови. Тому вони постійно апелюють до всього суспільства… навіть переважно до пануючого класу… вони хочуть досягти своєї мети мирним шляхом»). Дістається в «Маніфесті» попам, царям, буржуям, аристократам: «Щоб збудити симпатію, аристократія, яка «розмахувала жебрацькою торбою пролетаріату, мов прапором, щоб зібрати коло себе народ… мусила вдавати, що вона вже не дбає про свої інтереси і формулює свій акт обвинувачення проти буржуазії тільки в інтересах експлуатованого робітничого класу». …Думаю, що було б чесно, коли б замість слова «аристократія» стояло – «марксисти». Та з категоріями порядності у марксистів-ленінців не заладилось від самого початку. А інакше не було б їхнього «всеперемагаючого й вічно живого вчення».

Маркс не міг не відзначити благотворний вплив «панування буржуазії»: «вона зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини… Необхідним наслідком цього була політична централізація. Незалежні, ледве зв’язані між собою провінції, з різними інтересами, законами, урядами й митами, були з’єднані в одну націю, один уряд, один закон, один національний класовий інтерес… створила численніші і колосальніші продуктивні сили, ніж усі минулі покоління разом… Підкорення сил природи, запровадження машин, застосування хімії в промисловості й землеробстві, пароплавство, залізниці, електричні телеграфи, перетворення цілих частин світу в продуктивні – яке з попередніх століть передчувало, що в надрах суспільної праці дрімали такі продуктивні сили?… Тільки вона вперше показала, що може зробити людська діяльність. Вона створила чудеса… Продукти розумової діяльності окремих народів стають спільним надбанням. Національна однобічність і обмеженість стають все більш і більш неможливими… Ця організація пролетарів у клас … примушує визнати окремі інтереси робітників в законодавчому порядку»…

Здавалося б – чому ж не розвивати ідеї розвитку суспільних відношень на цьому позитиві й шукати мирні демократичні розв’язки проблем «в законодавчому порядку», а не боротись із споконвічними, природними, історичними, непорушними його складовими й не вишукувати всілякі способи постійних конфронтацій на різних рівнях та не плекати руйнівну силу, скеровану на деградацію суспільства і масові жертвоприношення на вівтар Сатани.

Відразу після появи «Маніфесту» його творці наразились на справедливу критику. Їм «закидали» нерозуміння ходу історії, тероризм, сатанізм, скасування комуністами вічних істин (свобода, справедливість, приватна власність, релігія, мораль). Про деякі з них йдеться в «Маніфесті»: «комуністам закидають, ніби вони хочуть скасувати батьківщину, національність». Якщо від деяких «закидів» Маркс намагається захиститись, то «Обвинувачення проти комунізму, які висуваються з релігійних, філософських і взагалі ідеологічних точок зору, не заслуговують докладного розгляду». А от стосовно нападок «наших буржуа з приводу нібито офіціальної спільності жінок у комуністів. …Комуністам можна було б закинути хіба тільки те, що вони хочуть запровадити замість лицемірно прихованої офіціальну, відкриту спільність жінок»…

Тобто уже після 1848 р. події пішли не так, як писав Маркс (на що при цьому розраховував – можна здогадуватись, читаючи поміж рядків): перемагав капіталізм, пролетаріат не виконував відведеної йому ролі. Маркс і Енґельс не могли цього не помітити, як і підйому націоналізму; появи та розвитку нових національних держав. Не могли не бачити вони й того, що середній клас ставав опорою національної самоідентифікації європейських народів (не випадково ж марксисти «обізвали» націоналізм «буржуазним») та надав перевагу не класовим, а національним інтересам; не могли не розуміти (скорше не хотіли визнавати цього відкрито), що робітничий клас не був здатним діяти як наднаціональна спільнота, бо ті ж самі розвинуті «історичні» нації ніколи заради комунізму не відмовились би від своїх пращурів, своєї ідентичності, мови, історії, звичаїв, традицій, культури; не могли не недооцінювати силу релігії, націоналізму як самостійних, вічних факторів суспільного життя.

Це ще раз свідчить про те, що такі далекоглядні мислителі, які добре орієнтувались у філософських, політичних, історичних, правових, релігійних, моральних колізіях, не шукали шляхи спокійного розвитку суспільства, покращення життя людства, а свідомо розставляли багаточисленні міни постійних конфліктів: не спрацює підкинутий антагонізм класів – роздмухаємо полум’я релігійного, національного протистояння, підкинемо у вогонь «етнічне сміття, що не підлягає відновленню, уламки народу, головним призначенням якого … є загибель у революційному всеспаленні»…

І ще: В. Коннор (тут рекомендую познайомитись із книгами Р. Шпорлюка «Комунізм і націоналізм», 1998; та В. Коннора «Етнонаціоналізм», 1994 р.) вказує на неоднозначність позиції Маркса в національному питанні, виділяючи три варіанти в його інтерпретації: «класичний марксизм» (класова боротьба понад усе – тут марксизм не сумісний з націоналізмом; 2-й варіант марксизму уже формально визнає право націй на самовизначення, 3-й варіант – «націонал-марксизм» (тут визнається «роль націй як головних суб’єктів, через які проявляється дія історичних сил» і йдеться про «національні особливості, що пережили цілі епохи»… Такі от зміни поглядів: «націонал-марксизм» уже суперечить «класичному марксизму»? То що ж – Маркс був таким непослідовним чи помилявся, як вважає більшість дослідників його вчення? Ні, він не змінювався – просто з часом поступово розкривались справжні глибоко приховані наміри творця комуністичної ідеології. І це підтверджується однодумцем Маркса – Енгельсом, якого, здавалося б, реалії не «по Марксу» та очевидні розбіжності не гнітять, бо свою передмову до «Маніфесту» (1890 р.) він пафосно закінчує так: «…О, коли б Маркс ще стояв поруч зі мною, щоб бачити це на власні очі».

Не відразу піднялось на поверхню з глибини задуманого й справжнє ставлення Маркса – Енгельса (Маркс завжди був солідарним з думками Енгельса) до національної проблеми: випурхнув расизм, шовінізм, антисемітизм, адже класики вважали деякі «історичні» нації (зокрема, німців) «вищими», «сильнішими» за «малі», «варварські» народи, за «відсталі умираючі дрібні безплідні нації», «етнічне сміття». І передбачали: «Результатом наступної світової війни буде зникнення з лиця землі не тільки реакційних класів та династій, але й цілих реакційних народів. І це також є кроком уперед».

Лицемірство «інтернаціоналіста» Маркса видно також з його заяв стосовно національності робітника (яка «не французька, не англійська, не німецька, його національність – це праця, вільне рабство»), та взагалі національності, які, за Марксом, мають зникнути – як і релігія та інші «штучні» категорії, – а люди при комунізмі перетворяться на «всесвітньо-історичні особистості»).

Особливо ж в негативному світі «класики» виставляють слов’ян (бо вони «переважно землероби: торгівля й промисловість ніколи не була в них у великій пошані»); «провидець» Маркс характеризує національні слов’янські рухи як «контрреволюційні», а Енгельс ототожнює слов’ян з відсталістю і заявляє: «природна і неминуча доля цих умираючих націй полягає в тому, щоб дати завершитися цьому процесові розкладу і поглинання сильнішими сусідами».

Наразі всім очевидно, що відкрито проголошені Марксові передбачення не здійснилися. То чому ж послідовники марксизму-ленінізму, з огляду на очевидний факт повного фіаско комуністичної маячні, підтверджений сучасним розвитком суспільства, не відмовляються від його ідей і продовжують «молитися» на своїх «завжди живих» далекоглядних керманичів? Чому комуністам вдається підтримувати віру довірливої «маси» в настання комуністичного майбуття й занурювати людей в ескапізм (тобто провокувати відхід від дійсності заради міфічного раю)? Та дуже просто – марксисти-ленінці добре знають – впевнитись в протилежному нікому не вдасться, бо до того «світлого» комуністичного часу жодна людина не доживе. Ось така вічна облуда злого генія – сатани і його послідовників на землі. Але поки світ існує, явні й приховані комуністи будуть постійно роздмухувати протистояння між всілякими суспільними прошарками – конфронтації, війни, тероризм, шовінізм, расизм, фашизм, антисемітизм. І під прикриттям боротьби за справедливість, заради досягнення своєї утаємниченої мети всесвітнього панування («асоціації», «історичного» народу чи партії) через насильницьке «усуспільнення» капіталу не зупиняться перед знищенням якомога більшої кількості людей різними способами, включаючи голодомор і голокост.

У слов’янських мовах немає поняття, яке могло б всебічно охарактеризувати «Маніфест» Маркса. Найбільше, окрім українського «одурманювання жертви заради своїх корисних, глибоко прихованих егоїстичних цілей», його доповнює слово «хуцпа» (хуцпа на івриті означає, зокрема, «нахабство», «підла, зухвала брехня»; «верх цинізму й нахабства, що паралізує опонента»; при цьому «хуцпісти» все це не вважають гріхом).

Завершити цю частину статті хочу, скориставшись стилем Енгельса: …О, як же радуються «посвячені» в комунізм його послідовники, стоячи поруч з Леніним, Сталіним, Мао Цзедуном, Кім Ір Сеном і марксистським фанатом Пол Потом… І з Гітлером, який підхопив поради Маркса – Енгельса стосовно ролі «вищої, історичної» німецької нації й буквально сприйняв її. І з глобальним терористом, маніпулюючим фашистською ідеологією з релігійним відтінком, Усамою бен Ладеном – теж вихованим Заходом «інтернаціоналістом», здатним, як і комуністи, постійно обновлювати теорію, не змінюючи насильницьку практику.

Коротке резюме: впевнений, що Маркс, називаючи на початку «Маніфесту» комунізм примарою, не кривив душею в протилежність всьому подальшому викладу, де за добрими намірами проглядаються диявольські роги, свідомі намагання «закодувати» людство на постійні протистояння з урахуванням вічних складових буття (різноманіття релігій, національностей, суспільного стану, рас, всіляких партій), вічних істин (устремління до свободи, справедливості тощо). Та комуністи прогадали, бо не врахували простої мудрості: хоч як глибоко риєш яму для когось, обов’язково попадеш у неї сам. Бо комунізм – антиприродна, підступна руйнівна сила, методологія, «теорія, стратегія і тактика», скерована на збільшення хаосу, люмпенізації, ентропії в суспільстві з метою владарювання над ним.

«УКРАЇНСЬКІ» СПАДКОЄМЦІ МАРКСИЗМУ-ЛЕНІНІЗМУ Й КПРС. Сьогодні Компартія України, звичайно ж, заради «утвердження в нашій країні влади трудящих та ідеї соціальної справедливості людей …висуваючи в центр своєї політики турботу про людину …бере на озброєння лише такі засоби, що відповідають найвищим цілям класової боротьби» (які ті засоби – ми бачили, коли один з головних парламентських комуністів на виду всієї країни спритно хапав за шию і душив ближнього). «…Комуністи виступають проти будь-яких проявів і пропаганди націоналізму» (націоналізм для нихце «руйнівна сила … ідеологія найреакційніших антисоціалістичних кіл»), за: «усунення від влади буржуазно-націоналістичних, антисоціалістичних сил, відродження на новій основі союзу рівноправних братніх народів, скасування інституту президентства, дальший розвиток українсько-російської двомовності, необхідну заміну символіки України, тексту і музику її Державного гімну; надання російській мові, поряд з українською, статусу державної, припинення фактів вандалізму щодо пам’ятників В.І. Леніну, іншим видатним діячам» (Й.В. Сталіну?).

Все це вкрай необхідне для «збереження державного суверенітету України»?.. Найбільш підходяще слово для характеристики такого словоблуддя комуністів залишимо читачеві…

Наразі, коли весь світ став свідком краху антинародної марксистсько-ленінської байки про комунізм, дивує примітивність, алогічність, незграбність, з якою діячі КПУ «з урахуванням розстановки політичних сил у країні та обстановки у світі» оцінюють реалії й намагаються провести косметичну операцію для «підтримання в чистоті морального обличчя комуністів»: «Свідченням нерозв’язності суперечностей капіталізму, краху неолібералістських теорій економічного розвитку, історичної приреченості світової капіталістичної економіки і неспроможності однополярної моделі світу є періодично спалахуючі фінансові й економічні кризи». І далі: «Тепер капіталізм вступив у четвертий етап загальної кризи як суспільної системи. Перший етап був викликаний перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, другий – утворенням світової системи соціалізму, третій – розвалом колоніальної системи імперіалізму. Нинішній етап (а це про етап повного фіаско комунізму!) характеризується різким загостренням усіх суперечностей капіталізму, втратою ним історичної перспективи і прагненням світової буржуазії повернути назад розвиток суспільства». … Прокоментувати можна коротко й однозначно: …з хворої голови на здорову…

З деякими виразами програми можна погодитись: «Клас буржуазії, що сформувався в Україні, відзначається безмірною ненажерливістю й егоїзмом, злочинними способами і засобами збагачення, зневагою до інтересів країни і народу… Всі гілки й інститути нинішньої державної влади служать інтересам експлуататорів».

Тут – правда: такою гілкою антинародної влади стала, об’єднавшись в коаліцію з партією регіонів, КПУ. Виявляється, заради головної цілі симоненківських комуністів – «відновлення союзу братніх народів, об’єднання їх у єдиній соціалістичній союзній державі» – можна прислужитись «інтересам експлуататорів». Такі дії кожна людина із здоровим глуздом оцінить не тільки як зраду національних інтересів й колабораціонізм, але й своїх комуністичних ідей. А от для послідовників марксизму-ленінізму це – «рішуча боротьба з підступами класових ворогів, своєчасна і адекватна реакція на виклики часу».

«Будучи прихильниками діалектико-матеріалістичного світогляду, наукового атеїзму, комуністи з повагою ставляться до переконань і почуттів віруючих». Як комуністи впроваджували в практику цей тезис, «поважали» віруючих і їх духовних наставників, ми знаємо хоча б з такого розпорядження послідовника і втілювача ідей Маркса – Леніна, який почав реалізацію програми комуністів на практиці, намагаючись нівелювати будь-які відмінності між соціальними класами й покінчити з духовністю: «попів слід заарештовувати як контрреволюціонерів і саботажників, розстрілювати нещадно й повсюдно. І якнайбільше. Церкви підлягають закриттю. Приміщення храмів опечатати й перетворювати в склади. Голова Сов. Нар. Комісарів Ульянов (Ленін)».

Партія рішуче виступає проти «ідеології фашизму і неонацизму, зведення зрадництва в геройство, розгулу антикомунізму й антирадянщини. Компартія вимагає заборони неонацистських організацій, що з’явилися в Україні, встановлення кримінального покарання за будь-які прояви фашизму» (а як бути з «проявами» комунізму, на рахунку якого десятки мільйонів безвинно розстріляних, закатованих людей). Чи не пора покаятись й перед словом «фашизму» поставити «комунізму»?

А як розшифрувати таке: «зміцнюються зв’язки з масами, народ бачить в партії свій авангард, коли партія рішуче бореться з підступами класових ворогів». Виходить, що є маси (гвинтики, щось аморфне й безсловесне), просто народ та народ, який «бачить в партії свій авангард», трудящі, робітники, пролетаріат, партія, авангард (партноменклатура?), класові вороги. Поясніть темним масам: хто ж ваші класові вороги, якщо комуністи в парламенті активно співробітничають в одній коаліції з «експлуататорами»; хто ви – комуністи незалежної держави Україна – чи філіалу КПРФ; хто насправді «героїзує зраду, колабораціонізм»; якщо «соціалізм у процесі природного розвитку поступово переростатиме в комунізм», то для чого ви тримаєте у «високій бойовитості свої ряди»; і за кого ви – за комуністів, соціалістів, буржуїнів чи завжди за всіх тих, хто готує Україні колоніальне приниження й рабство?

В кінці програми (мабуть, в надії, що більшість читачів не дочитає її до кінця) – основне: «Щодо програмної мети Компартії – відродження добровільного союзу рівноправних народів, об’єднання їх у єдиній союзній державі – Союзі Радянських Республік».

І вже про зовсім потаємне, що раніше приховували: «Будучи членом Союзу комуністичних партій – СКП–КПРС, Компартія України бере активну участь у його діяльності, розвиває співробітництво з комуністичними і робітничими партіями, прогресивними антиімперіалістичними рухами всього світу, послідовно виступає за тісну координацію і єдність дій комуністів на міжнародній арені». …Довелось визнати (бо в тому ніхто не сумнівався), що КПУ – не що інше, як частина неіснуючої (підпільної?) КПРС, філіал КПРФ, мета якої відродити комуноімперію СРСР й колоніальний статус України.

А те, що Україна стала незалежною, для комуністів – «антигуманна катастрофа»: «Після антисоціалістичного перевороту Україна, як і інші колишні радянські республіки, була втягнута у світову капіталістичну систему… При цьому в хід пускаються витончені прийоми – розпалювання націоналізму провокування так званих «демократичних», «оксамитових», «кольорових» «революцій», насадження в суверенних державах маріонеткових режимів, які влаштовували б неоколонізаторів… На даному етапі інтересам нашої країни найбільше відповідають її повноправне членство і активна позиція у Співдружності Незалежних Держав, входження до Митного союзу і Єдиного економічного простору з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Казахстаном… Трудящі України, єднайтеся в боротьбі за Радянську владу, соціалізм і союз братніх народів!»

Коротко про оновлену програмку КПУ: прикриваючись фарисейськими лозунгами, «українські» комуністи взяли на озброєння методологію комунізму і, «неухильно керуючись марксистсько-ленінською теорією», пропонують «єдино вірний» рецепт «рятування» незалежної України від «хижацького імперіалістичного впливу з боку основних суб’єктів геополітичного протистояння, які прагнуть зберегти її в орбіті свого впливу, перетворити на антиросійський плацдарм» – …через повернення її в обійми імперії. Хай буржуазної, з хижацьким оскалом, та для них все ще «братської»…

Комуністів не влаштовує, що, згідно з Конституцією, Україна є суверенна, незалежна, демократична, соціальна, правова, унітарна держава з цілісною і недоторканою територією, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. І вони відкрито закликають до повернення її в колоніальну залежність, в таку ж оновлену, як і їхня програма, імперію.. А чи не є це злочини проти основ національної безпеки України (ст. 109–111 Кримінального кодексу України).

…Я намагався розглянути проблему як в релігійному, так і світському сенсі. Бо коли духовне і матеріальне, релігійне і світське, закони Природи і Бога сприймаються однозначно – це означає, що ми йдемо шляхом Істини – Бога.

…Хочу закінчити ці роздуми (начитавшись комуністичних програм) теж закликом: За справедливий, гідний людини гармонійний, збалансований, мирний розвиток з урахуванням вічних законів Природи – Бога! Шануймося, бо ми того варті!

03.02.12

(Глава із книги П.В. Білошицького «СХОДЖЕННЯ. Прапор України на вершинах світу»

 П.В. Білошицький, лікар, математик (закінчив лікувальний та механіко-математичний факультети київських університетів ім. О.О. Богомольця та Т.Г. Шевченка); доктор медичних наук, професор, лауреат Держпремії України в галузі науки й техніки, академік Української Академії Наук; автор понад 320 публікацій, ідеї й Програми «Прапор України на вершинах світу» (1990 р.); учасник першосходжень із синьо-жовтим прапором на найвищі вершини континентів Європи, Африки, Америки та ін.

4 Comments on "Павло Білошицький: Від «Маніфесту» Маркса до нової редакції програми КПУ (хто ж вони, ті «українські» комуністи)"

  1. Стаття Павла Білошицького про “привид комунізму” не тільки дуже інформативна, правдиво-документальна, але й часом для тих, хто знає його ближче, розкриває зовсім іншого Білошицького – не лише видатного лікаря, спеціаліста з космічної медицини і підкорювача багатьох світових гірських вершин (з українським національним прапором!), але й, як бачимо, не менш доскіпливого історика, бо ж усе, що він робив і робить у житті, – фундаментальне, глибинне, справжнє. Щиро вдячна. Успіхів автору і нашій рідній Україні, бажано без набридливих комуняк. Алла Диба, вчений-літературознавець

  2. ПісляПис: Перепрошую за помилку з датами.

Comments are closed.

More in Суспільство, Освіта і наука, Смерть совку!, Статті
10675683_1491788721102225_695945698750274009_n
Спасение волонтёра Бойко. Путешествие туда и обратно.

...

Close