Останні новини

Олександр Северин: “Без дискримінації за будь-якою ознакою: основи антидискримінації для “чайників”

У будь-якому законі є сенс тоді, якщо він виконується, передумовою чого, своєю чергою, є спроможність відповідних суб’єктів його бодай зрозуміти. Чинний Закон України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні” містить таку собі ст.12,  згідно з якою органи державної влади і місцевого самоврядування

– готують пропозиції щодо вдосконалення законодавства про запобігання та протидію дискримінації;

– здійснюють позитивні дії;

– дотримуються принципу недискримінації у своїй діяльності;

– співпрацюють з громадськими організаціями щодо дотримання принципу недискримінації;

– сприяють науковим розробкам у сфері запобігання та протидії дискримінації;

– провадять просвітницьку діяльність з питань запобігання та протидії дискримінації”.

 Минулого року наш Інформаційний центр “Майдан Моніторинг” провів дослідження на предмет з’ясування того, як насправді суб’єкти владних повноважень цю норму виконують. З’ясувалося,  що дехто взагалі не має зеленого поняття, про що мова і, відтак, що ми від них хочемо. Ближчим часом дослідження буде повторено, а поки що спробуймо повторити ази.

 Відповідно до ст.1 Загальної декларації прав людини “всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідности та правах”, тож цей загальний принцип рівности і недискримінації є наріжним каменем міжнародного права про права людини.

 Відповідно до ст.7 Загальної декларації: “всі люди є рівними перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації,  що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації”.

 Відповідно до ст.26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права “усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом. У цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження, чи іншої обставини”.

 Від самого початку у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року, набула чинности для України 11.09.97), також міститься антидискримінаційна стаття 14:

Стаття 14. Заборона дискримінації

Користування правами і свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою – статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належности до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

 Як бачимо, у порівнянні з нормами інших міжнародних актів, захист рівности і недискримінації, який надається статтею 14 Конвенції, є вужчим, оскільки ця стаття не містить, на відміну від тих норм, незалежної заборони дискримінації, себто вона забороняє дискримінацію лише у затосуванні до “користування правами і свободами, визнаними в Конвенції, а не взагалі.

Відтак, 04.11.2000 Держави-члени Ради Європи підписали Протокол 12 до Конвенції (статті якого “вважаються статтями Конвенції”), додатково декларувавши загальну заборону дискримінації:

 Стаття 1. Загальна заборона дискримінації

  1. Здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належности до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.
  2. Ніхто не може бути дискримінований будь-яким органом державної влади за будь-якою ознакою, наприклад за тими, які зазначено у пункті 1.

 Таким чином, порівнюючи зі ст.14 Конвенції, Протокол 12

 По-перше: зробив заборону дискримінації загальною і всеохоплюючою, зробивши перелік ознак, дискримінація за якими не дозволяється, відкритим, адже до нього увійшли усі можливі “інші ознаки”. Перелік ознак, що міститься у Протоколі, є ідентичним тому, що міститься у ст.14 Конвенції, (але є відкритим). До переліку не було включено додаткових ознак (як, наприклад, фізична чи розумова неповноцінність, сексуальна орієнтація чи вік), саме через відкритість переліку.

 По-друге: імперативно наклав універсальний антидискримінаційний обов’язок на всі органи влади (виконавчу, законодавчу, судову гілки влади) країн-учасниць (для України Протокол набув чинности 01.07.06).

 Відповідно до Пояснювальної доповіді Ради Європи до Протоколу 12: “Зокрема, додаткова область захисту [у порівнянні зі ст.14 Конвенції], стосується випадків, коли дискримінація стосовно осіб має місце:

– при здійсненні будь-якого права, спеціально гарантованого фізичній особі у національному законодавстві;

– при здійсненні права, яке випливає з певного зобов’язання публічної влади, зафіксованого у національному законодавстві, а саме коли публічна влада бере на себе, згідно з національним законодавством, зобов’язання діяти у певний спосіб;

– з боку публічної влади при здійсненні нею дискреційних повноважень;

– у результаті будь-якої іншої дії чи бездіяльности публічної влади (наприклад, поведінка співробітників правоохоронних органів при припиненні заворушень)”.

 У пункті 1 ст.1 Протоколу йде мова про здійснення будь-якого передбаченого законом права. Слово закон при цьому стосується:

 а) національного законодавства (насамперед власне законів у прямому розумінні, себто законодавчих актів, адже за п.1 частини першої ст.92 Конституції України “виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина”).

 б) міжнародного права (у контексті норм ст.8 Конституції України та ст.19 Закону України “Про міжнародні договори України” про те, що “чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України” та що якщо міжнародним договором України, який набрав чинности в установленому порядку, передбачено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застовуються правила міжнародного договору).

 Норми Конституції України відповідають духу і літері міжнародних норм. У статті 21 декларується, що “усі люди є вільні і рівні і своїй гідности”, а стаття 24 поєднує принцип рівности з принципом недискримінації:

“Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками”.

 На відміну від українського Основного Закону, принцип рівности чітко не прописано ані у тексті ст.14 Конвенції, ані у Протоколі, проте слід відмітити, що принципи недискримінації та рівности тісно переплетені. Наприклад, принцип рівности вимагає, щоби до однакових ситуацій підходили однаково, а до неоднакових ситуацій – по-рзному, якщо відбувається по-іншому, є причина казати про дискримінацію. Втім, за практикою Європейського суду з прав людини не будь-яка різниця у ставленні є дискримінацією: “відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона “не має об’єктивної та розумної обгрунтованости, тобто якщо воно не має “законної мети”, або якщо відсутній “розумний зв’язок між використаними засобами та поставленою метою” (рішення від 28.05.85, “Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства”).

Виглядає, що це рішення ЄСПЛ було використано українськими законодавцями при визначенні дефініції дискримінації у Законі України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні”, де говориться, що “дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними”.

 Простіше кажучи, будь-яка дискримінація є нерівністю, але не усяка нібито нерівність, яка впадає нам у вічі, є дискримінацією.

 Наприклад, Конституційний Суд України у рішенні №3-рп/2009 від 03.02.09 зазначив, що не є порушенням принципу рівности встановлена законом вимога про певну різницю у віці між усиновлювачем і дитиною, адже ця вимога є однаково обов’язковою для всіх. Іншим рішенням, №5-рп від 18.04.00, Суд вказав, що не можуть розглядатися як обмеження громадян у користуванні рівним правом доступу до державної служби встановлені законом кваліфікаційні вимоги, “адже всі громадяни, які відповідають конкретним кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади”.

Ба більше, не всяка дискримінація вважається злом, адже право знає таку хитру штуку як “позитивна дискримінація”, яка в Україні реалізується (принаймні має реалізуватися) через передбачені антидискримінаційним законом “позитивні дії”, себто “спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівности у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України”.

А кажучи зовсім просто, там, де принцип рівности порушується без передбаченої законом очевидно шляхетної (“позитивної”) мети, там тхне дискримінацією, у протидії якої залишається всім нам побажати успіху.

Олександр Северин, к.ю.н.,

Правовий радник ІЦ “Майдан Моніторинг”

***

imagesТекст створено у рамках проекту “Україна без дискримінації”, що реалізується Інформаційним центром “Майдан Моніторинг” за підтримки Європейської комісії.

More in Влада, Моніторинг, Події, Політика, Право, Суспільство, Дискримінація, ЄвроІнтеграція, Місцева влада, Статті, Уряд
Хто відбудує новий Донбас? Відео-конфереція

- Чи готове громадянське суспільство Донбасу здолати новітні виклики посталі перед Україною? - Чи готове громадянське суспільство запропонувати у представницькі...

Close