Знову гинуть люди. Беззбройні. У рейсовому автобусі. Це трагедія. Але не про те. Я не розумію, чому під час війни їздять рейсові автобуси через лінію фронту. Чому намагались пускати поїзди через лінію фронту, і деякий час поїзди їздили. Як її не назвати: лінія розмежування чи ще якось, але це лінія фронту.
Але я не про бойовиків, не про тих злочинців, хто зброєю вбиває людей. Про інших. Про тих, хто не сприймає реальність.
Це все якась паралельна реальність. Люди з того боку живуть у паралельній реальності. З дітьми, серед озброєних людей (далеко не військових), серед яких зустрічаються відверті кримінальники. Підтримуючи тих, хто лишив людей нормального життя, роботи, спокою…
Живуть усвідомлюючи, чи все ж не усвідомлюючи?, що вони можуть бути скалічені або вбиті. Що їх діти можуть бути скалічені або вбиті! Чи вони це усвідомлюють?
Я вже не хочу нікого агітувати, але люди, що залишаються там з дітьми – це злочинці. Злочинці, бо вони піддають небезпеці найдорожче, що в них є. Вони піддають небезпеці життя своїх дітей! Я, навіть, спробую зрозуміти тих, хто зрадив Батьківщину, і поїхав до Росії. Але тих, хто піддає небезпеці життя своїх дітей, я ніколи не зможу зрозуміти і пробачити. Я ніколи не погоджусь, щоб моя країна допомагала таким злочинцям.
А в тому автобусі могли знаходитись діти.
Злочинці це влада, яка не здатна як поляки переселити своїх громадян…