Останні новини

Освіта як об’єкт інформаційної війни Росії проти України і як ресурс протидії такій війні

Павло Полянський, заступник міністра освіти України. Виступ на міжнародній конференції “Інформація як зброя війни 21 сторіччя – досвід конфлікту 2014-2015 років в Україні для Польщі і Європи”. Варшава, 11 березня 2015.

Природно, що буду більшою мірою говорити про освіту. Насправді є велика спокуса показати освіту жертвою, тому що є, на жаль, багато фактів, які дозволили б мені легко і переконливо показати, як путінська Росія сплюндрувала освіту в окупованому Криму, і які безчинства у плані освіти сьогодні вони коять на частині території Донецької і Луганської областей. Але я останньою чергою хотів би вести мову про освіту лише як про жертву, тому що освіта також потужний, найпереконливіший в окремих ситуаціях в контексті інформаційної війни, ресурс протидії інформаційній агресії.

Очевидно, що інформаційна війна в освіті – це не війна за ті чи інші тексти у підручниках, адже вони більшою мірою є ресурсами. Це війна за вплив на молоде покоління. Те, що Росія сьогодні робить в освітньому просторі, достатньо логічно лягає в загальну канву інформаційної агресії, спрямованої не тільки проти України.

До прикладу, буквально вчора мені зателефонували друзі, які повідомили, що біля одного з угорських університетів (але Угорщина тут поза критикою, бо це могло бути будь-де) якісь люди роздавали листівки з описом «злочинів київської хунти» і всяке таке інше. Причому, кажуть, робили це явно не угорці, а люди іншої національності, і їхня рідна мова – не угорська.

Якщо в інформаційному просторі (сьогодні про це більшою мірою говорили) головним засобом впливу на старше покоління є телебачення, то для молоді – Інтернет, учнівські класи і студентські аудиторії. Мета очевидна. Думаю, якби більше людей стежили за тенденціями в освіті, то ця мета стала б очевидною ще у 2010 році. Йдеться про поширення кліше, яке характерне для досвітньої моделі Російської Федерації: немає багатовекторних думок і різних підходів, є єдина «правильна» точка зору, використовується один підручник з одного предмету. Це тепер намагаються поширити в окупованій частині України. Проілюструю, як це робиться, на прикладі листа мами кримського школяра. Від минулого року, коли мені довелося багато займатися питаннями Криму, зокрема, щоб кримські випускники, які одинадцять років навчались в українських школах, отримали українські атестати, маю на півострові багато кореспондентів серед батьків і старших учнів. Дорогою до Варшави я знічев’я переклав деякі листи українською, хоч тепер шкодую, тому що переклад у мене вийшов дещо літературний.

Тим не менше, людина написала таке: «Всі предмети, пов’язані з Україною, в Криму ліквідували. А от підручники для Криму надрукували новенькі – російські. Ніде в Росії цього року нових підручників немає, а от у Криму – нові. Зі всіх предметів. У підручниках з історії була надрукована інформація про Україну тільки щодо «антидержавного, антиконституційного перевороту». Що сталося з українськими підручниками – не знаю. На той час їх просто складали у підвал. Бібліотеки функціонують, але доступу до усієї літератури немає. Восени була перевірка з прокуратури на наявність екстремістської літератури. Вилучалися і біографія Степана Бандери, і збірки поетів України».

Мені, до речі, відомо, що сталося з українськими підручниками. Пізніше цю історію при потребі можна буде оповісти, але не сьогодні, тому що це може зашкодити людям. Через неофіційні канали було повідомлено, що всі українські підручники збережено. Нам готові були їх передати таємно. Єдина проблема – забезпечити перетин демаркаційної лінії на межі Кримського півострова і Херсонської області. Ця операція так і не відбулася, тому що стався викид інформації. Ми не послали туди транспорт, щоб не наражати на небезпеку тих людей, котрі мали українські підручники вивезти з Криму. Зараз немає доконаних фактів, що підручники спалили чи знищили в інший спосіб, але те, що вони сьогодні не використовуються на півострові, – очевидно.

Я згадав про 2010-й рік. Так от, 2010-2013 роки – це, в термінології Другої світової війни, вже був «переддень», підготовка Росії до війни. Росіяни, маючи потужні фінанси, активно засилали своїх людей в освітньо-експертне середовище в Україні. Тут були задіяні структури Медведчука, його «Укрáінскій вибор» та інші руськоміровські структури. Усе це мало глобальну мету – насадити в Україні змавповану з російської модель освіти. Так, було перервано за рік до завершення перехід української школи на 12-річну структуру. Її знову повернули до 11-річного терміну навчання, які досі існує тільки в Росії й Білорусі;  інших країн з 11-річною шкільною освітою на сьогодні в Європі не існує.

Наступне. Із навчальних програм та підручників були буквально вирізані теми про Голодомор, українсько-російські війни в історичному контексті, битву під Крутами, Помаранчеву революцію, діячів українського політичного і культурного відродження. І це не було освітньою контрреформацією – це була політика в найбільш примітивному вигляді. Оточення Януковича і “друзі” з Москви, котрі їх патронували, чудово розуміли, що, до прикладу, переписування хімічних реакцій або алгебраїчних формул політичного зиску не отримає, а спотворення змісту гуманітарних предметів дає світоглядний ефект  – той, який Росія планувала.

Також робилися спроби насадити в Україні спільний, так званий, підручник історії разом з Російською Федерацією. І тільки достатньо нечисленний, але гучний опір експертного середовища, українських істориків і декількох сміливих педагогів, власне, ці плани зірвали. Тому проросійські пропагандисти обмежились нікчемною брошуркою.

Так само було протягнуто без громадської експертизи Концепцію літературної освіти, котра чітко була виписана за лекалами «руського міра». Прямим текстом було написано, що провідною світовою літературою є російська. Всі інші літератури – більш або менш вдалі, залежно від того, наскільки вони відповідають «кращим зразкам російської літератури». У відповідності до цієї концепції мали бути переписані всі шкільні програми і підручники. Мені випала нагода підписати один з перших наказів у березні 2014 року саме про скасування цієї одіозної концепції,

Починаючи з Майдану і понині, очевидно, що російська інформаційна агресія в освіті здійснюється на два фронти. Перший фронт – внутрішній, власне російський. Мусимо визнати, що не маємо, і навряд чи матимемо ближчим часом вплив на цей внутрішній фронт. Теперішній політичний режим в Росії безоглядно робить з населенням все, що вважає за потрібне. Можливо, хтось із учасників нашої конференції вже бачив раніше бачив абетку, яку в минулому навчальному році виготовили в Іркутську, й вона була поширена в школах Росії. Називається «Вєжлівая азбука». До кожної літери там підібране слово і зображення: до літери «А» – «Антимайдан», «О» – «Отец» із зображенням Кирила Гундяєва, «М» – «Мужність» із зображенням «прокурора Криму» Поклонської, а де «П» – Путін. Хоча, думаю, до Путіна найкраще підходить «Х», та автори чомусь думку громадськості до уваги не взяли…

Зовнішній фронт інформаційної війни в освіті з боку Росії – це те, що ми сьогодні бачимо в Криму, в Донецькій і Луганській областях. Наважуся процитувати витяг зі ще одного листа – від мами школяра, який в Автономній Республіці Крим сьогодні навчається в 4-му класі. Краще за цю маму я би не зумів сказати: «Говорити про які б то не було нові вимоги до викладання – недоречно. Початкова освіта ще жевріє, а середньої ланки немає. Зараз у Криму освіта, політика і пропаганда – одне ціле. Й вони не на користь України. «Спасибі Росії, що нас врятувала», «якби не Росія, то у нас було б, як на Донбасі», «у нас відтепер все буде добре» – це говорять вчителі дітям у школі. Четвертокласникам незрозуміло, – пише мама – а я не можу їм дати відповідь: за що Росії «спасибі»? Від кого і від чого вона врятувала? Що саме було у нас за України настільки погано, а ми цього не відчували? І постійно моя дитина пише твори на дві головні теми: «Росія – моя батьківщина», «Росія – найкраща з країн».

Ось таке здійснюється навіювання і зомбування. Так само воно відбувається і в Росії. З якими конкретними викликами ми зіткнулися, починаючи з весни 2014 року, і які наші дії? В інформаційному полі, і в освітньому також, нас постійно провокують реагувати на акції Росії в освітній сфері. Діяти «другим номером» – завідомо програшна позиція, приречена на те, що ми постійно на крок відставали б і діяти неефективно. Відтак, маємо проводити власну лінію.

У 2014-му році окупаційні структури в Криму намагались будь-якими способами не допустити, щоб ми вручили випускникам шкіл на півострові українські атестати. Тоді ми зіграли на випередження: надрукували і доставили на Кримський півострів для всіх без винятку випускників навчальних закладів шкільні атестати, золоті і срібні медалі, дипломи професійних закладів і українських університетів, які тоді ще функціонували. При цьому ми надіслали кримчанам своєчасні й достатньо активні інформаційні сигнали, котрі були почуті.

Ми розуміли, що частина дітей або під впливом батьків, або з якихось інших причин не отримають українських атестатів. Ми також були свідомі того, що мали можливостей перешкодити врученню російських документів про освіту на території на тоді вже окупованої росіянами Автономної Республіки Крим. Але ми зробили найголовніше – заздалегідь застерегли батьків і випускників, що паперові вироби, зовні схожі на атестати Російської Федерації, які вручать їм у Криму, ніколи, жодною країною світу, крім країни-окупанта, визнані не будуть.

Тому якщо минулого року частина дітей не отримали атестати, то цього року тенденція щодо закінчення українських навчальних закладів у формі екстернату й отримання українських атестатів набирає обертів, а діти, які закінчили школу в минулому році, тепер звертаються за дублікатами їх атестатів.

На запитання, чому не взяли документ у 2014 році, інколи відповіді немає. Направду, нас відповідь мало цікавить. Ми завжди будемо розглядати Кримський півострів як українську територію, зону нашого освітнього, культурного, ментального і політичного впливу. У нас є електронна база документів про освіту, і ми видаємо всім охочим дублікати минулорічних атестатів.

Щодо вищої освіти, то минулоріч ми прийняли практично всіх студентів, які захотіли перевестися до українських університетів на материковій частині країни. Крім того, посеред навчального року перевели тих із них, хто не хотів завершувати хоч би семестр в тих університетах Криму, які вже були взяті Росією під контроль. Всі студенти з Криму були поселені в гуртожитках українських університетів на материку і всі, хто отримував стипендію, її отримали. Цього року ми не очікуємо такої великої кількості студентів, але опікуватимемось кожною молодою людиною.

Ми також влаштували в інших містах України багатьох кримських вчителів і викладачів, які з політичних, світоглядних та інших міркувань не могли залишатися на півострові й виїхали з окупованого Криму.

Сьогодні ми все це робимо також для Донецької та Луганської областей. Ще з початку навчального року повідомили, що не визнаємо початку навчального року, оголошеного російськими інтервентами і проросійськими терористами на територіях, непідконтрольних українській владі. Ми не визнаємо жодних паперових виробів із логотипами «ДНР» чи «ЛНР» за будь-які документи про освіту. Дбаючи про дітей, які опинилися у складних обставинах, Міністерство освіти дозволило випускникам кримських шкіл, а також випускникам з окупованих територій Донецької і Луганської областей екстернатом отримати українські шкільні атестати. Це той превентивний з нашого боку крок, який Росія не передбачила. Принишкли й проросійські терористи, які повсякчас брехали людям, що буцім то «Україна не видасть атестати» випускникам на тимчасово окупованих територіях.

Мене в цій ситуації останньою чергою цікавить, яких думок і переконань притримуються там старші діти, для мене вони просто діти; вони – громадяни України, і ми свідомі, що у них навчальний рік зірвано. Ми дали спрямування на всі без винятку школи країни, до яких школярі з тимчасово окупованих територій Донбасу через Інтернет можуть прикріпитися для завершення навчання у формі екстернату і отримання атестатів. Ми даємо дітям і їхнім батькам шанс. Саме так, атестат – це шанс на майбутнє. Як вже потім молода людина ним розпорядиться, залежатиме від неї самої.

На завершення ще про одну спокусу. Завжди в період війни серед авторів підручників, і серед експертів виникає спокуса у відповідь на дії агресора (у нашому випадку – Росії) застосувати такі ж прийоми. Наприклад, дати підручниках з історії, де йдеться про сучасність, нищівні й емоційні епітети росіянам як нації, Росії як державі-агресору і т.і. Як багаторічний член Українсько-польської комісії з узгодження підручників з історії та географії знаю, як важко викорінювати мову насильства, агресії і стереотипів з історичних текстів. З іншого боку, ми не маємо права допустити, щоб нашим дітям написали за нас історію агресори.

Тому ми зараз створюємо ресурс на випередження – додатковий параграф, присвячений Майдану і російсько-українській війні, для підручників з історії для учнів випускного класу. До речі, цю назву ми так і вживаємо: «російсько-українська війна». Авторський колектив зробив все для того, щоб мови агресії, фобії щодо Росії як країни і росіян як цілого народу не допустити. Ми це робимо не для північного сусіда; це важливо насамперед для нас самих, для виховання наших дітей.

Підтримувати і розвивати освіту в умовах зовнішньої агресії і війни дуже складно. Ми ніколи не мали такого досвіду, але разом вчимося провадити освітню політику у воєнних умовах, коли, з одного боку, бракує ресурсів, але з іншого, маємо підтримку суспільства і запит на реформи.

Павло Полянський, заступник міністра освіти України.

11011251_10203962813890185_5231080384286491797_n

“Історія з грифом секретно” – на фронті

More in Infowar, Влада, Національна безпека, Політика, Миротворчість, Наша історія, Освіта і наука, Статті, Уряд, Школа критичного мислення
Телеміст “Загрози сепаратизму в зоні АТО”

Телеміст за участю представників ЗСУ, правоохоронних органів, місцевого самоврядування та громадськості, які проаналізують причини та наслідки костянтинівських подій 16-го березня...

Close