Останні новини

Mykola Dzubinsky: Бувальщина про візові режими

А розкажу я вам, друзі, бувальщину про візові режими.

Свого часу я гриз граніт науки у славній столиці Східної Словаччини – Кошицях. І одного разу подався на конхференцію аж у самій Швейцарії.

На той час Швейцарія не була в Шенгені і не мала свого консулату в Братиславі. Тому спочатку я поїхав в Братиславу щоб отримати…одноденну візу в Австрію для того, щоб у Відні зробити візу в Швейцарію.

Австрійську візу в Братиславі зробив швидко – і тут же, “на радощах”, поїхав у Відень…правда, не додивився, що віза у Австрію була відкрита з наступного дня. Довелося вернутися в Братиславу (благо – словацько-автстрійський кордон – на околиці Братислави), заночувати, а наступного дня поїхати у Відень. Перший раз у своєму житті.

У відні в Швейцарському консулаті мені візу зробили за 20 хв(!). Я їм гречно подякував, трохи потусував по Відню – і назад у Братиславу. У Братиславі переночував та наступного дня вже пішов у Німецьке посольство – брати транзитну шенгенську візу.

На цьому мої візові перитетії не скінчилися. З Кошиць до Праги, їдучи на конференцію, добирався потягом. Вночі прикордонники забрали мій пропечатаний вздовж і впоперек паспорт та за певний час віддали. Потім була Прага – також вперше, а ввечері бус Прага – Лозанна. І кілька цікавих та приємних днів у цьому фантастичному місті на березі Женевсього озера.

З Лозанни вирішив ще поїхати у Женеву. Також було цікаво, а на зворотньому шляху була можливість замість потяга вертатися на пароплаві по Женевському озері. Пароплав приставав по черзі на різних берегах озера, та раз – у Швейцарії, раз – у Франції, етс. І от коли ми пристали в Евіані (у тому, звідки водичка), то хоч і мали півгодини часу – “вийти у Францію” я не наважився: таким чином я би “закінчив” мою швейцарську візу та використав би “востаннє” шенгенську транзитну.

Конференція в Лозанні добігла до кінця, і я поїхав у Прагу. У Празі знову сів на потяг і почухкав до Кошиць.

А вночі, на чехо-словацькій границі, перемкнуло якомусь чеському прикордоннику – і він вирішив, що я незаконно в’їхав в Чехію, хотів мене знімати з потяга. І лише допомога пасажирів (один з яких, як виявилося пізніше, був українським чехом) мене від того врятувала. Правда, коли то чеське мурло пішло геть, я трохи більше розбудився – і таки знайшов у паспорті чеську печатку, яку мені вліпили, коли я тиждень перед тим в’їзджав у Чехію.

Отаке. Хай живе безвізовий режим!

YESCenter-Europe-Ukraine

Mykola Dzubinsky

Фото

1 Comment on "Mykola Dzubinsky: Бувальщина про візові режими"

Comments are closed.

More in Політика, Суспільство, ЄвроІнтеграція, Записки
Обкладинка№2
Зустрічайте «Миротворець» №2 – Наше Море

Раді повідомити, що вийшло друком нове число українського мілітарного журналу «Миротворець»!

Close