Останні новини

“Найбільш впертий перемагає”. До річниці завершення Зимового походу

“Нема положення, щоби з нього не можна було б вийти з честю,

Перетерпівий до кінця – спасен буде”.

Михайло Омелянович-Павленко

Ген.Михайло Омелянович-Павленко

Ген.Михайло Омелянович-Павленко

96 років тому, 5-го травня 1920-го року з’єднанням зі спільним польсько-українським протибольшевицьким фронтом закінчився героїчний Зимовий похід Дієвої армії Української народної республіки під проводом генерала Михайла Омеляновича-Павленка.

У ніч з 6-го на 7-ме грудня з любарського “чотирикутника смерти” (складеного з трьох ворожих фронтів та катастрофічної епідемії тифу), після раптового від’їзду до Варшави Головного отамана Симона Петлюри, зради його улюблених гайдамаків під керівництвом Омеляна Волоха та демобілізації Січових Стрільців отаманом Коновальцем, у відчайдушний похід по тилах білих і червоних окупантів вирушила знесилена епідемією тифу і нестачею всього, що необхідно армії, примара війська, де стати до бою могла лише “жменька біля 2000 людей”.

За тиждень один з командирів українських дивізій розіслав білогвардійському керівництву телеграму: “Військовим частинам Добровольчої армії наказую або від’їхати на Дон, або перейти на бік республіканської влади України. Невиконавшим наказу – смерть“.

За спогадами учасника тих подій: “Добровольча головна команда наказом по армії вже поховала нашу армію і представляла її як ліквідовану, а тут прийшлося спростовувати це спеціальною телеграмою “Розбита нами Українська армія опинилася у нас в тилу”. Подільський генерал-губернатор, виряджаючи з Вінниці 9.XII ешелони на фронт, говорив: “С украинцами наконец покончено”, а 11.XII він вже втік до Одеси. Серед частин Добровольчої армії почалася паніка”.

17-го грудня з-під українських шабель у м.Ставище дивом врятувався на автомобілі денікінський герой,”победитель Киева” генерал Бредов. А наприкінці січня колись пихаті денікінці вже просили українців про припинення війни і союз проти комуністів: “Не будемо згадувати старе, не будемо розвідатися хто винен, хто ні, бо це буде діло історії. Далеко краще, хоча і пізно, дійти до згоди”. Було пізно.

Великою мірою спричинившись до катастрофи “единонеделимца” Денікіна, Українська армія продовжила боротьбу з большевиками, найяскравішою сторінкою якою стало взяття у квітні 1920-го року міста Вознесенська з величезними військовими складами. Драматизм ситуації полягав у тому, що наше військо йшло у бій практично без набоїв…

“Найбільш впертий перемагає” – любив цитувати Командарм девіз одного з французьких замків. У травні, подолавши близько 2500 верст за 180 днів та навівши на ворогів жах, великою мірою з походу повернулися:

Запорізька дивізія (Гулий-Гуленко): 140 старшин, 2100 козаків, 8 гармат і 45 кулеметів.

Волинська дивізія (Загродський): 100 старшин, 1250 козаків, 2 гармати та 35 кулеметів.

Київська дивізія (Тютюнник) – 110 старшин, 1700 козаків,4 гармати та 40 кулеметів.

Галицька кінна бригада (Шепарович)  – 10 старшин і 480 козаків.

3-й кінний полк (Вишнівський) – 37 старшин, 420 козаків та 18 кулеметів.

Таким чином, Армія мала 397 старшин, 5950 козаків, 14 гармат та 144 кулемети.

От підсумки походу лише однієї з частин, що брали участь у Поході, кінного полку Чорних запорожців (командир – полковник Петро Дяченко): “захоплено в полон 40 денікінських офіцерів, 27 комісарів, 338 червоноармійців, а скільки їх було порубано… Військова здобич велика: 4 гармати, 4 скрині з набоями – все з кіньми, 9 кулеметів, 278 коней, 136 возів з військовим майном, 10 самоходів і радіостанція”.

Всі учасники Походу (“зимовопоходники”) стали лицарями Залізного хреста УНР. Командарм Михайло Омелянович-Павленко, воєначальник, для якого головним завжди було не завалити ворога власними трупами, а зберегти людей, який з Походу привів більше людей, ніж у Похід вирушило, отримав орден за номером один.

*************

На сайті Київської міської державної адміністрації триває голосування за проект рішення Київради про перейменування вулиці

Олекса Алмазов

Олекса Алмазов

Суворова на вулицю Омеляновича-Павленка. Голосування відбувається ТУТ.  Водночас відбувається голосування за перейменування столичної вулиці Кутузова на вулицю Алмазова – на честь уславленого командира Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Запорізької дивізії полковника Олекси Алмазова, якого особливо відзначав і Командарм – ТУТ.

Реєстрація для участи у голосуванні вкрай нескладна, взяти у ньому участь можуть не лише кияни. Реваншисти, “вчорашні”, колаборанти, совки, креоли (назвіть як маєте за потрібне) накручують “проти”, напевно вважаючи питання принциповим і знаковим.

Для українців це теж є знаковим питанням: вшанування українських героїв, які били і білих і червоних окупантів, замість символів ворожої імперії. Тож треба проголосувати “за” і поширити це повідомлення. Вважайте це особистим проханням автора.  Вшанувати пам’ять українських героїв, найдостойніших з достойних, є справою національної чести.

Слава Україні! Героям слава!

Олександр Северин

“Зимовопоходники”, лицарі Залізного хреста, після повернення

More in Infowar, Анонси, Війна, Влада, Громадські акції, Національна безпека, Новини, Події, Політика, Право, Солідарність, Суспільство, Військо, Героям Слава!, Місцева влада, Наша історія, Підтримай патріота!, Смерть совку!, Статті
_Sms_zapitannya_Robota_dlya_invalida_1_2014_07_08_11_29_50
Суспільство вже готове побачити на вулицях людей з інвалідністю і це великий прогрес

Дуже великим проривом, який порадував стало те, що зараз люди готові побачити людей з інвалідністю на вулицях, і це вже...

Close