Останні новини

2 роки тому на базі в Дніпрі…

2 роки тому (на день може помиляюсь), на базі в Дніпрі, в коридорі, в цей самий час вночі, всі почали кричати та оголошувати нічне построєніє. Хто не встиг вийти або ж не почув – той втрачав право вибору. І може, це навіть добре.

———

За 5 годин до того.
На базі стояли щойно приїхавші кілька вантажівок з вояками, на яких не було лиця. За дві години вони знову кудись поїдуть.
А поки, я сівши за крайній столик, вжавши голову у плечі, підслуховую в столовці:
-Сука, я такого в житті не бачив. Як же нас крили…-розповідає той що приїхав,-а як би ми далі ще заїхали-не представляю що було б.
-Ти представляєш, біля мене жахнуло…ай…яй… Я не думаю що хтось звідти вирветься…

За 3 хвилини, я через дорогу пішов до магазину. Треба було від себе відволікти гнітючі думки. На зворотньому шляху я побачив як у пустому дворі стояла широка вантажівка, біля якої порався грязний водій.
-Як воно там? – Запитав я, намагаючись скривити рота у щось на зразок посмішки.
Водій мовчки відкрив борт своєї вантажівки…
Кусок синього полєітелєну… Здається кусок матрасу…

Стріляні гільзи… Пісок…

Кров…

Вже суха якась. Калюжєю і плямами.

-Ось так там… Ось так там…- наче скрізь мене подивився він.

——–

Нічний збір почався. Щось назразок переклички. Кільканадцять немає – сплять і не почули або ж у місті. Але не до них.

Вночі стають строєм усі хто вийшов і мобілізовані і кілька вояків що зосталися на ніч і ДоброБати.

-ситуація на війні погана. Росіяни всюди. Фронт прорваний. Вас скоріш за все кинуть закривати дірки. На днях отримаєте зброю і вперед. Бо дірки великі. Готуйтеся.

Так тезисно, бо конкретні фрази я забув, і зовсім не оптимістично, казав промовець у формі.

Після росходу залишились тіко ДоброБати.

“Тож, хто надумав-вирішуйте-чи треба воно вам, чи ні, сьогодні до ранку у вас є ще вибір. Завтра вже все”.

І хоч я вже все давно вирішив – що буду залишатись до кінця, але до ранку не міг заснути. Думав про все різне. Про життя, про маму, про дівчат, про місто, про універ. А ще, ота кров з піском та гільзи все не йшли з голови. Якось думка що я теж можу бути у тій вантажівці не йшла з голови. Чорт.

Чув, як вночі хтось пошепки розмовляючи кудись пішли. Зворотніх кроків я не почув…

На наступний день в обід, я, Талалай, (Іван С.?), Юра К., Адвокат, та Діма Стрєлєц купили кон’яку, та за базою в лісі випили його. Ми слабо запивали та весело проржали кілька годин. Попустило. Чули, що на базу заїжджала якась техніка, але ці кілька годин були нашими. Бо якось ніхто не казав, але всі розуміли, що так може і не зберемось більше ніколи. Так воно і виявиться – Талалай та Адвокат чи звільняться чи перейдуть у інші підрозділи, а Діма Стрєлєц загине в Дебалі.

Ті що були в Іловайську першими прийняли на себе удар.

Наша черга буде за пів року.

Але ми тоді, 30 чи 31 серпня ще звісно нічого про те не знали і не здогадувались.

Vladimir Shevchenko liked this post
More in Події, Суспільство, Наша історія
mova
Українська Реконкіста

У ХХ столітті боротьба Украіни за Незалежність розпочиналась в горах Карпат, а продовжується в степах Донбасу.

Close