Блокування російських сервісів: не проти свободи слова, але проти свободи зливу

Мені здається, критики блокування російських інтернет-сервісів чи то ігнорують, чи то не усвідомлюють технічний та економічний аспекти функціонування цих сервісів.

Вони розглядають ці сервіси через модель інформаційного простору: ось типу є простір, вчора він був вільний, а сьогодні його обнесли парканом і туди більше ходити не можна – і це обмежує права громадян, яким не дозволяють ходити туди, куди вони хочуть (і куди вони ще вчора ходили).

Але така модель є неадекватно (для даних цілей) спрощеною, вона випускає істотні аспекти, які як раз пояснюють потребу в блокуванні.

Насправді в мережі нема ніякого простору, а є лише обчислювальні пристрої, які обмінюються даними.

Технічно суть сервісу полягає в тому, що користувач завантажує свої дані на сервер провайдера сервісу, віддає їх йому для подальшої обробки (що може включати їх виведення у вигляді повідомлень соцмережі, чи то їх пересилання іншим користувачам – якщо йдеться про сервіс обміну повідомленнями, як от мейлру). Дані користувач може давати як безпосередньо (шляхом їх введення), так і опосередковано (так він надає дані про своє розташування), як про себе, так і про інших.

Але провайдер всім цим займається не від любові до мистецтва – хоча сервіс він надає користувачу безплатно, він заробляє на ньому (економічний аспект). Дані, які надає користувач, мають цінність. Цю цінність провайдер конвертує в гроші – на цьому побудована бізнес-модель безплатних інтернет-сервісів. Оскільки заробляють ці компанії добре, цінність ця явно немала. Очевидно, цю цінність можна конвертувати і в щось інше, не лише в гроші провайдера.

Так от, ця заборона – це заборона користувачам не ходити в якійсь віртуальний простір, а заборона передавати чутливі дані, які стосуються їх та інших осіб, на сервери російських провайдерів.

Чому ця заборона має сенс? Це теж потребує врахування специфіки цих сервісів.

Те, як провайдер конвертує цінні дані користувача в свої гроші, обумовлено договором між ними. По-нормальному договором вибудовується баланс між потребою провайдера заробити – отже потребою для нього працювати з цими даними, обробляти їх, бажанням користувача нічого провайдеру не заплатити за потрібний користувачу сервіс і потребою захистити споживача від реальних та потенційних негараздів, пов’язаних з видачею ним своїх даних (які є чутливими як щодо нього, так і щодо інших осіб) провайдеру, який їх обробляє. Баланс передбачає, наприклад, повне знеособлення даних, так щоб їх не можна було співвіднести з конкретною людиною.

Дотримання договору з боку провайдера гарантується державною системою правосуддя – і тут виникає специфіка російських провайдерів: ніякого правосуддя для українців в Росії нема, все контролює уряд, який веде проти українців війну, для кого цінні дані користувача мають не комерційну цінність, а цінність як засіб війни.

Отже, блокування є не забороною користувачу ходити в якийсь інформаційний простір через паркан, а забороною користувачу віддавати свої дані туди, де з ними не будуть поводитися належно, де ніхто не гарантуватиме дотримання провайдером взятих за договором зобов’язань щодо цих даних, де дані напевно будуть використані насамперед для шкоди українцям.

Chacha Shushuridze

Інші публікації по темі:

Про зв’язок між санкціями проти ВК і відсутністю в Росії справедливого суду

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут