Останні новини

Посібник з протидії інформаційній зброї

Цей текст виник як порадник. Здебільшого – для моїх колег, з якими ми у 2011-2012 роках створили потужну спільноту “Ми – європейці” у фейсбуці (фб) і далі гуртом модерували її у вільний від їнших важливих справ час. Тоді найактуальниішим було питання захисту від тролів та спамерів, які методично намагалися перетворити активістську тусовку на смітник, а ми витрачали наш час на банальне прибирання замість того, аби створювати смисли.

Потім почався Євромайдан і інформаційна протидія набула нових рис, а наші знання та досвід збагачувалися день у день. Вже й закордонні дослідники (наприклад, Іванна Смоленова) визнають, що Україна має більший досвід і кращі успіхи у протидії інформаційній війні і навіть може навчати цьому інші країни.

Тепер, коли багато хто вже усвідомив, що ми доволі довго живемо в умовах інформаційної війни, все більш актуальним стає не так питання, як захиститися від чергових атак, значно важливішою наразі виглядає задачка навчитися лікувати травми, заподіяні такими атаками раніше.
Очевидно, що ефективні засоби ми ще шукатимемо.
А поки тут збираються ілюстрації, приклади, пояснення та поради – як те все працює, до яких наслідків призводить і як тому запобігти.

Як організований цей посібник?
На першому рівні будуть лінійно представлені розділи (які насправді часто взаємопов’язані), які ілюструватимуть 1-2 приклади. Якщо цікавих пракладів ставатиме більше – вони будуть доступні за посиланням з заголовку розділу.

Фейки

Про протидію фейкам говорять вже досить давно. Працює доволі успішна ініціатива Stop Fake. Але масштаб біди такий, що повторювати доводиться знову й знову.

Зовсім свіжий приклад – 4 листопада 2016 року користувачка фейсбуку (надалі – фб) поширила такий допис.

znimok-ekrana-2016-11-04-o-11-27-02

Користувачка досвідчена, просунута і освічена.
На питання “навіщо вона це зробила?” відповіла “так можуть же постраждати діти, нема коли зволікати”.

Отже, ознака перша: провокативне підгрунтя, яке вмикає емоції і примушує поспішати (як теза “діти в небезпеці”).
Спрацьовує навіть у підготовленій аудиторії.
Що мало б викликати недовіру та дати поштовх для додаткової перевірки інформації?
– відсутність деталей, які можна перевірити (про яку країну йдеться? де саме сталися смерті? де про це повідомлялося?)
– наявність великих (чи відносно великих) частин тексту ЗАГОЛОВНИМИ літерами
– заклик розповсюджувати (розповлюджувати негайно, якомога ширше і т.і.)
– часто такі меседжі поширюються не у вигляді тексту (який можна погуглити), а у вигляді картинки (тоді доводиться вводити текст у пошуковик вручну, що дещо ускладнює перевірку)

Як доводить проста перевірка через пошук – цей текст із певною періодичністю поширюється у соцмережах ще з 2012 року. Він жодним чином не є і не був новиною. Це повністю вигадана подія, ніяких масових смертей від перелічених ліків не було.
Навіщо це робиться?
Варіантів кілька і щоразу вони, скоріше за все, спрацьовують в комплексі:
– заміряти поточний рівень медіаграмотності користувачів соцмереж (чи ще працюють перевірені технології? чи не час вносити коретиви? застосовувати інші?)
– посіяти паніку/вплинути на емоційний стан цільової аудиторії
– щось побіжно продати (в даному випадку можна очікувати збільшення попиту на два “рятівні” препарати)
– посилити чутки як популярний “засіб масової інформації”
– додати недовіри до новин взагалі (що є загальною стратегією)

Отже – інформацію треба перевіряти завжди. Навіть коли здається, що на це немає часу, це все одне має бути першою заповіддю.

  “Клікабельні” заголовки

Сам по собі такий заголовок ще не означає інформаційну спецоперацію. Пошесть у вигляді гонитви за “клікабельними” заголовками часом накриває й цілком поважні і пристойні ЗМІ. Просто вони попадаються на вудку інтернет-маркетологів, які проповідують теорію – начебто такі заголовки зацікавлюють читача і він приходить на сайт прочитати всю публікацію.
В результаті, у гонитві за кількістю відвідувачів, “майстри заголовків” примудряються ставити заголовки із меседжем, прямо протилежним змісту публікації.

От зовсім свіжий приклад:


Шкідливість такого ставлення до читача полягає у тому, що заголовок потрапляє на очі чи то через соцмережі, чи то через новинні стрічки, чи у інший спосіб, людина за посиланням не переходить, всю публікацію не читає, а заголовок зі спотвореною інформацією в пам’яті залишається. Згодом людина вже й не згадає звідки у неї певне знання, але буде ним користуватися попри те, що воно ніяк не відповідає дійсності.
Особливо небезпечно це у часи, коли новини споживаються у форматі твіттер-повідомлень – більше 140 символів мало хто читає взагалі. За таких умов заголовок сприймається власне як сама новина, хоча зміст його може відповідати подіям з точністю до навпаки.

Приклад: Віце-президент США підтвердив: Порошенко звільнив Шокіна за 1 млрд доларів

Це – творчість сайту Главком, який посилається на видання  The Atlantic. Посилання приводить нас безпосередньо у начебто процитовану публікацію, яка називається The Biden Doctrine. Тобто – загалом в ній йдеться не про Україну, не про її Президента і тим більше не про Генпрокурора. Прізвище українського Президента згадується в ній аж в одному абзаці, а точна фраза звучить так:

He described, for example, a meeting with Ukrainian President Petro Poroshenko—whom he calls “Petro”—in which he urged Poroshenko to fire a corrupt prosecutor general or see the withdrawal of a promised $1 billion loan to Ukraine. “‘Petro, you’re not getting your billion dollars,’” Biden recalled telling him. “‘It’s OK, you can keep the [prosecutor] general. Just understand—we’re not paying if you do.’” Poroshenko fired the official

В цілому – так, загалом написане в 4-х рядках прямо не суперечить заголовку Главкому. Але й не означає, що Порошенко звільнив тодішнього генпрокурора в обмін на гроші, як це читається в заголовку і як відкладається у пам’яті, якщо читати новини нашвидкоруч. Так само само звільнення не означає, що рішення Президента України дійсно базувалося на цій розмові чи виключно на цій розмові.
Яким саме чином ця згадка українського питання в цьому конкретно виданні стала підставою для публікації новини, – можна лише здогадуватися. Але навряд чи штат українського онлайнового видання може собі дозволити моніторити усі західні сайти, вишукувати кожну згадку України чи її посадових осіб, і робити окрему новину з кожної такої знахідки.

Про якість Главкому як інформаційного джерела добре свідчать два фактори:
– нашпигованість сторінки рекламними  блоками та
– загальний негативний настрій стрічки новин цього сайту

znimok-ekrana-2016-11-07-o-09-42-00

А це, мабуть – вершина майстерності. Або ж дно. Як подивитися.

Гривня стане найстабільнішою валютою світу в 2017 – Bloomberg

Спробуйте без переходу за посиланням вгадати – наскільки зміст публикації відповідає її заголовку?

Отже, до заголовків треба ставитися із обережністю. За відсутності можливості/бажання прочитати всю публікацію варто хоча б пробігти очима крім заголовку ще й підзаголовок (так званий “лід” або “витяг”, який теж підтягується у соцмережі), а також добре зважити репутацію інформаційного ресурсу.

Недоброякісна інформація

Останнім часом обговорення недоброякісної інформації зосереджуються, переважно, на постановочних фото, які видають за документальне.  В чому шкідливість таких фото? В тому, що тут інформація нічим не відрізняється від “розіп’ятого хлопчика”: фотограф вигадав якийсь сюжет, за допомогою акторів зафіксував його, а всім видає за документ.
Звісно, бувають ситуації, коли фотограф побачив якийсь реальний сюжет, і шляхом постановочного фото фактично відтворив те, що у природній спосіб  йому зафіксувати не вдалося. Якщо про це чесно повідомлено читача – то це прийнятно. Але, на жаль, цього простого принципу дотримуються далеко не завжди, навіть коли злого умислу на меті не мають.

Інший приклад – текстова інформація.
Публікація на УНІАН від 26.07.16.
Заголовок – Поляк Бальчун представив план розвитку “Укрзалізниці”.
Публікація мала понад 500 переглядів, коли у фб звернули увагу на заголовок і почали його критикувати. Невдовзі редакція заголовок виправила, але в адресному рядку залишилася стара версія, у чому можна пересвідчитися.

Чому ця інформація має ознаки недоброякісної?
Коли йдеться про план розвитку Укрзалізниці, то що є дійсно важливим – що його презентує керівник підприємства чи те, що підприємством керує іноземець? Друге взагалі має сенс дише тоді, коли ви знаєте посаду Бальчуна. Якщо не знаєте – то заголовок каже вам, що якийсь поляк має план розвитку Укрзалізниці. І що з того, що у нього є план?

Тобто – винесення на перший план другорядних деталей уже свідчить про те, що матеріал підготовлений нефаховою та/або упередженою людиною.

За цим посиланням можна знайти детальний аналіз  того, яким  чином дрібній події штучно надається вага і як вона потрапляє в наш інформаційний простір. А за цим – ще один цікавий приклад того, як в соцмережах розганяється #зрада на підставі вкиду недоброякісної інформації.

А щоб збагнути, наскільки суспільство загалом просунулося уперед з точки зору медіаграмотності варто згадати цей епізод 3-річної давнини:

Недоброякісні джерела інформації

Бійці інформаційного фронту вже багато разів намагалися скласти перелік недоброякісних інформаційних ресурсів.
Не склали. Не тому, що ліниві. Тому що це – сизифів труд, полювання за “невловимим Джо” (тм).
Аби створити сьогодні сайт на красномовному домені і з сучасним дизайном достатньо мати приблизно 50 доларів (менше 1500 грн). Контент з одного домену без проблем переноситься на інший домен. І так – без кінця і краю.

Два роки тому один одеський “медіавласник” влаштував публічне самоупослідження, коли зібрав пресконференцію, на якій заявив про спробу рейдерського захоплення його медіа-холдингу, що складається з 3-ти ТБ-каналів, 8 друкованих видань  та 90 (!) сайтів.
Навіщо людині 90 сайтів? Скільки сайтів особисто для вас є джерелом інформації?

Отже, збирати базу адрес недоброякісних джерел –  справа невдячна.
Але щоразу,  коли у мережі розганяється чергова інформаційна хвиля, можна буквально кількома кліками сформувати список так званих “зливних бачків”, який буде актуальним ще певний час і з ним варто буде звірятися щоразу, коли ви натрапите на #зраду, якусь сумнівну сенсацію чи призови робити якісь дурниці:

Якщо ж придатної інформ-хвилі під рукою нема,  то відрізнити інформаційний сайт від “зливного бачка” у багатоьох випадках вам допоможуть дві надійні ознаки.
“Зливні бачки” зазвичай
– нашпиговані рекламними блоками, які пропонують чарівні ліки від страшних хвороб та інший непотріб
– використовують додаткові переадресації, які автоматично викидають вас на геть не потрібні вам сайти.

Ще однією ознакою, яку доволі часто можна помітити на сайтах, що створені для поширення недоброякісної інформації, є використання брендів відомих ЗМІ. Підробка бренду у будь-якій сфері діяльності вважається принаймні дією непорядною. Але ж користувачі все одне на повному серйозі продовжують сприймати публікації з таких сайтів, як наприклад bbccnn  або “Голос України” (останній створено на платформі blogspot із використанням символіки газети “Голос України”, до якої сайт, звісно ж, не має жодного стосунку).

А ось приклад зовсім не ЗМІ, а такого собі начебто профільного сайту на якусь професійну тематику. Але звідти несуться кілотонни перепостів начебто інформації, хочп насправді це – суцільне сміття:

Мій коментар до цього типу повідомлень можна прочитати, клікнувши на фото.

Інформаційні маніпуляції.

Звісно, видів інформаційних маніпуляцій існує дуже багато. Формат цієї сторінки не передбачає детальний аналіз їх усіх. Навіть й поверхневий аналіз тут займе невиправдану кількість місця.
А тому я зупинюся лаше на одному, але яскравому прикладі:

Виконую прохання однієї дуже хорошої людини.
Як відомо, наші слова, думки, мрії матеріалізуються… Сьогодні, більше ніж будь коли, я дуже хочу, щоб знайшлись ліки від раку. Є причини звернутись до кожного з Вас з проханням поставити цей статус ( саме СТАТУС, а не лайк чи репост) у себе на сторінці бодай на годину. Думайте при цьому про тих, кого любите і хто бореться з цією підступною недугою. Моя величезна мрія, щоб ліки від раку знайшли ще нинішнього, 2016 року… Сподіваюсь побачити цей статус у всіх своїх численних друзів. Не поширюйте, а скопіюйте і вставте собі на сторінку! Будь ласка! Дякую!

Це – пост з фейсбука. Навмисно ставлю його не скріншотом, а текстом, щоб його могли знайти пошуковики. Бо саме для них його й розміщено.

Будь ласка – запам’ятайте! Щойно ви зустрічаєте слова на кшталт: “Не поширюйте, а скопіюйте і вставте собі на сторінку” (у будь-яких варіаціях) це має бути однозначним сигналом НЕ робити цього.

Цей текст – тест. Тест на:
– Готовність до бездумного копіювання та розповсюдження повідомлень. Будь-яких.  Бо яким чином результат наукового дослідження в області медицини залежить від кількості постів у соцмережах “бодай на годину”? Після того, як ви потрапите в базу таких розповсюджувачів вас закидатимуть кілотонами інформаційного сміття різного ступеню достовірності, забрудненості та зіпсованості.
– Наявні соціальні зв’язки. Існує купа програмного забезпечення, яке по ключових словах відслідковує ваші контакти в мережі та вибудовує структури соціальних мереж. Для чого? Цілі можуть бути різними. Але це – чиїсь цілі. Не ваші. А вас просто використовують.

Віртуальні персонажі

Про тролів та ботів вже написано так багато, що, здавалося б – що тут ще додати?
Але час плине, а ситуація кардинально не міняється.
Досвідчені користувачі соцмереж  часто просто банять троля одразу як побачать, суто з міркувань збереження власних емоцій.
Та технологія все одне живе та спотворює інформаційний простір.

Колись, багато років тому, коли були популярні формуми та активно розвивався живий журнал, дуже корисною навичкою, яка давала певні бонуси в спільноті, було вміння знаходити для себе красномовні, ємкі, багатогранні прізвиська для віртуалного середовища.
З появою соціальних мереж ця навичка втратила свою цінність. Навіть навпаки – у фейсбуці, наприклад, користувацька угода передбачає відповідність імені профіля паспортним даним (тут можна почитати цікаву дискусію з цього приводу). Наразі віртуальні персонажі з екзотичними іменами є нормою хіба що у твіттері.

Менше з тим, у тому ж фейсбуці все одне існують профілі, як з чудернацькими іменами, так і навпаки – із відверто типовими, за якими так само не існує живого прообразу. Весь зміст профілю – суто плод фантазії так званого ботовода, який тримає “ботоферми”, чисельність “поголів’я” яких може вимірюватися тисячами і  десятками тисяч.

Ручна праця тут теж доволі давно мінімізована. Нині ботофермами керують спеціально написані програми, за допомогою яких можна зробити багато чого: розкидувати певні тексти в коментарях (змістовні, комерційні або суто шкідницькі, основне завдання яких – інфікувати ваш комп’ютер).

Боти все ще же приходять “поспілкуватися” в коментарі, але переважно  тоді, коли за ними стоять дрібні аматори.

А “ферми” цілеспрямовано використовують використовують для
– блокування доступу у власний профіль для популярних користувачів соціальних мереж, яких треба позбавити свободи слова
– створення ілюзії підтримки політичних діячів
– продажу товарів та послуг
– паралізування чату зворотнього зв’язку під час прямих ефірів з важливими новинами чи обговореннями

Ось показовий приклад. Подібних коментарів під кожним постом політика можна нарахувати сотні. Так створюється ілюзія популярності

Ознаки типового бота можна знайти у тій самій базовій публікації на фейсбуці, з якої все й почалося.

А  для того, аби напевно навчитися відрізняти тролів та ботів варто уважно прочитати статтю “Де Степан Мазура?” від наших давніх друзів – сайту Тексти.

Маркери

У фейсбуці – чергове загострення масового психозу. Багато хто дивується – вкотре вже не сіло не впало народ знову затято копі-пастить старезний текст ніпрощо.
Одна з версій причин такої дивної поведінки користувачів соцмереж полягає в тому, що у повідомленні містяться слова-маркери. Тобто ті,  на які відповідна реакція спеціально формувалася.  Впродовж тривалого часу за допомогою технологій вливу на масову свідомість.
Час від часу такі тексти запускаються саме з метою тестування, чи маркер ще є активним, чи не треба проводити корекцію.
Це не жарти, насправді.

Три типових приклади для ілюстрації

Здається, останній приклад – то дуже простенький текст. Які там ще маркери? Але ж щось таки штовхає людей на цю дію? Тобто, людина встигає помітити, що треба текст скопіювати, а не поширити відповідною кнопкою, але скоригувати зміст не здогадується?

Подібні тексти настільки потужно впливають на підсвідомість, що можливий навіть такий парадокс, коли людина поширює цю публікацію (в сенсті – Посібник), а ще через дві години – ставить у себе пост про аутизм. Це не припущення. Це факт, який був зафіксований у першу добу оприлюднення Посібника.

Втім, подібні досліди включають не лише тексти, які з’являються періодично впродовж кількох років.
Час від часу нам вкидають щось новеньке, як от це, наприклад:

Ще одним прикладом є свіжа тенденція задавати простеньку і типову задачку, відповідь на яку треба писати в приват. При всій жартівливості цієї гри, вона точно містить в собі ознаки тестування інструментів досліджень мереж.

Втім, навіть якщо за допомогою таких публікації й досліджуються соціальні зв’язки, то що тут такого небезпечного в сенсі інформаційної зброї?
Певні маркери здатні позбавляти кристувача соцмереж суб’єктності.

Слова-маркери стимулюють до підсвідомої масової дії. Те, що спонукає людину бездумно скопіювати текст та поставити його собі у профіль в рамках маркетингових досліджень, в ситуації з іншою метою так само може змусити без додаткової перевірки поставити начебто новину, яка не має жодного стосунку до реальності, закликати до небезпечних дій або самому вчинити якусь дію, відмінну від просто переставлення тексту в соцмережі.

Звісно, за задумкою технологів, маркер має бути звичайним непримітним словом у тексті. Ми можемо лише здогадуватися, що саме запускає механізм на масову несвідому дію. “Лучи добра”?  “Аутизм”?  “Счастья вам”?
Втім, рано чи пізно, але добре працюючий маркер ризикує стати заяложеним, а відтак – очевидним.
Таким маркером точно є популярне словосполучення “встати з колін”. Що саме воно означає? На кого спрямоване? Чому так невиправдано часто зустрічається?
Навіть якщо у вас нема відповідей на ці запитання, варто все одне виробити навичку якомога швидше відриватися від читання тексту, в якому зустрічається цей сталий вислів.

Тести

Ця пошесть живе у фб постійно. Ну, тобто тема тесту може змінюватися. Сутність – ні.

Ця невибаглива забава часто викликає обурення тих користувачів, якім вже надто набридає дізнаватися хто який персонаж якогось серіалу, хто на яку зірку схожий чи в якій країні мав би народитися.

Але до чого тут інформаційна зброя? Чим ще небезпечні такі тестування, крім як роздратуванням френдів?

Зазвичай такий тест перше, що зробить після того, як ви натисли завітну кнопочку “Пройти тест” –  запитає вашого дозволу на доступ до ваших персональних даних і щойно ви на це погодитеся – все, справа зроблена.
Власне для того все й затівається. На що саме вас тестують – не має значення. Це – банальна ширма, за який приховано простенький генератор випадкового результату.
Як працює цей генератор? Просто “методом тика” обирає один з закладних в програму результатів. Ніякого аналізу насправді на відбувається, ніякого зв’язку із реальністю такий результат немає.
Проте програма у долі секунди викачує з вашого профілю ту інформацію, заради якої вона була створена.
Коли і як ця інформація буде використана проти вас залежить від обставин.

======

Базовий текст до цієї публікації  можна знайти тут.  В ньому є дещо більше прикладів та, що важливіше, у сотнях коментарів зібрано посилання на конкретні ситуації з різних періодів інформаційної війни, по яких зручно вивчати тенденції або використовувати у якості наочних ілюстрацій.

Події розвиваються надто швидко. Інформаційну війну не стримують відстані.
Навички веріфікації інформації, опановані всього лише якийсь рік тому, можуть виявитися застрарілими будь-якої миті.
Початок нового, 2017 року, виніс на наш суд вельми цікавий випадок ніщівної інформаційної кампанії, спрямованої на реформаторську команду Міністерства охорони здоров’я.
Ось короткий виклад доказів замовності кампанії, її грошова оцінка, опис ресурсів та методів, які застосовувалася та пояснення справжніх цілей:
1. Публікація 1 січня є майже безпрограшним технологічним варіантом ведення інформаційної війни.

2. орієнтовно недоотриманий прибуток інституту серця і фармкомпаній наступного року… і ймовірно – ціна кампанії на знищення

3. Тодурова публічно починають підтримувати різні “лідери громадської думки”, зокрема Віктор Медведчук.

4. Очень надеюсь, что НАБУ заведет на Вас уголовные дела и заставит компенсировать весь нанесенный государству ущерб.

Цінність досвіду участі в інформвійні полягає у констатації того рівню компетентності, якого наше громадянське суспільство досягло впродовж двох років інтенсивної практики протидії.

А оскільки війна пока що й не думає вчухати – у нас є пречудові шанси досягнути неймовірних висот та ще й передавати наш досвід іншим!

========

Дотичні публікації

The Weaponization of Information: здоровий глузд опасностє

#євромайдан: Паніка а-ля Lucas – включайте мізки

#євромайдан: Танки, зомби, инопланетяне, и… Туберкулез!