Останні новини

Смерть в об’єктиві

Усі фото Максима Дондюка з проекту “Епідемія туберкульозу”

Без захисної маски, але з фотоапаратом. Так фотограф Максим Дондюк знімає хворих на туберкульоз у в’язницях і лікарнях України. Попри ризик заразитися хворобою, фотограф тижнями спілкується з майбутніми героями своїх робіт. Все це, щоб звернути увагу влади і “простих українців” до проблеми: туберкульоз поряд. Хоч ми про це не задумуємось.

Україні вдається поступово зменшити кількість хворих на туберкульоз, запевняє вітчизняний МОЗ. Але ситуація з захворюванням епідемічна, і це визнають навіть у відомстві.

“Держава не звертає на це (туберкульоз) увагу, ЗМІ не хочуть на це звертати увагу. І самі люди не хочуть бачити. Ці люди живуть у лікарнях і з мультирезистентними формами захворювання, виходять звідти і їздять у маршрутках, вони піддають ризику інших людей”, – пояснює “Українській правді. Життя” Максим Дондюк причини, через які він взявся за цей проект.

Виїжджати кудись за межі тубдиспансеру важкохворих змушує брак грошей і навіть їжі у лікарнях. Відтак проект по “фільмуванню” епідемії туберкульозу переріс у дещо більше: він показує проблему бідності і незахищеності, слабкості і безпорадності перед недугою, і безнадії на допомогу від держави.

Роботу над соціальним проектом фотографа ніхто не оплачує, і лише фонди іноді допомагають отримати доступ до лікарень і тюрем, де лікують хворих на туберкульоз. Переїзди для зйомок та проживання фотограф оплачує сам з власних заощаджень.

“Я близько 4 місяців знімав у Донецькій області. Жив у Києві і наїздами їздив туди і назад.

Зараз фотографую у Херсонській області. Тут я вже живу. Знімаю тюрми, диспансери, людей на дому, колишніх наркоманів і ВІЛ-позитивних”, – каже Максим, який з грудня 2010 року вивчає ситуацію з туберкульозом, озброївшись фотоапаратом.

Зафіксувати умови, в яких реально перебувають хворі, Максиму не просто: потрібно отримати доступ для зйомки.

“На вищому рівні влади ніхто не хоче допомагати. Або кажуть, у нас все добре. Іноді погоджуються показати диспансери, а потім завозять у лікарню на годину, де все вилизано, все гарно”, – розповідає фотограф про “відкритість” чиновників від МОЗ.

Якщо потрапити в Донецькі диспансери та тюрьми йому допоміг фонд, то отримати доступ до херсонських закладів фотографу доводилось самому (фотограф каже, що фонди, знайомі і друзі допомагали знайти потрібних людей). Після тритижневих переговорів, домовитись з місцевим керівництвом таки вдалося.

“Головний лікар Херсона дав мені добро ходити туди, де я хочу і знімати, що хочу. Він мені каже, я розумію, що я нічого не можу зробити. У нас немає грошей на їжу. Може, хоч хтось побачить проблему і зверне на це увагу”, – каже Максим Дондюк.

Показати докази
“Держава виділяє 7 гривень на день на людину на годування. Яка може бути їжа на ці гроші, якщо їм потрібне п’ятиразове харчування. Ці люди втрачають по 15 кг за 2-3 місяці навіть при хорошому харчуванні. А тут – немає взагалі!” – каже фотограф. Потреби хворих він добре знає, бо спілкується з ними тривалий час.

“Я знімаю людей місяць-два, я з ними спілкуюся. Вони стають мені частково близькими”, – каже він.

Більшість героїв робіт фотографа – хворі, які не мають грошей на лікування сухот і повністю залежать від держави. З них багато шахтарів, звичайних трударів, а також колишніх наркоманів і ВІЛ-інфікованих, бо саме ці люди найбільше вразливі для захворювання через особливості імунітету.

Щоб дізнатися історію хворого, яку фотограф записує на диктофон, Максим часто говорить з ним без захисної маски, хоча лікарі забороняють це.

Але наважився на цей ризик, щоб показати усім, як живуть хворі.

“Мені дуже важко спілкуватись з людьми, які помирають. Вони не йдуть на контакт. Мені іноді доводиться говорити по 5 годин, щоб зробити 1-2 фото. І коли я сиджу у масці, такий весь захищений, то довіра до мене зовсім інша”, – пояснює Максим і зізнається, що боїться заразитись хворобою і результатів рентгену чекає зі страхом.

“Я, наприклад, впевнений, що свинячого грипу не було. Та люди купували маски, були обережними. Те саме можна зробити з туберкульозом. Якби преса почала писати, нічого б не залишалось владі, як щось з цим робити. Я просто вирішив цим займатися. І намагатися хоч комусь якось це показати”, – каже фотограф.

За його спостереженнями, в українських в’язницях лікування хворих на туберкульоз краще, ніж у лікарнях. Але проблема у тому, що хворі, недолікувавшись виходять на волю, де не мають коштів продовжити курс терапії.

“Хворий починає приймати слабші ліки, у нього починає вироблятися стійкість до препаратів, мультирезистентна форма туберкульозу. Відтак держава просто викидає гроші у смітник”, – каже Дондюк.

У лікарнях ліки через особливості тендерних закупівель періодично зникають. А коли вони знову з’являються, то продовжити терапію хворий вже не може – ці препарати на нього не діють.

Крім цих проблем, хворим банально не вистачає грошей на найнеобхідніше, розповідає фотограф. А у лікарень немає коштів на лікування і забезпечення нормальних умов життя хворих на сухоти.
“Влада завжди віднікується, коли їм щось кажуть. Я є фотографом і коли я фотографую і кажу, де це є, то вже дуже важко стверджувати, що цього немає”, – пояснює Максим Дондюк.

Після Херсона фотограф планує вирушити в Одеську чи Луганську область, а за результатами роботи видати фотоальбом з власними текстами-підписам. На його сторінках – життя і смерть десятків українців.

Історії з проекту “Епідемія туберкульозу”. Фото і текст Максима Дондюка


Матрена, 83 года, Херсонская обл., больна туберкулезом


18 лет проработала санитаркой в больнице. Была избита и изнасилована сыном. Его посадили, муж умер за долго до этого. Из родственников никого нет. Хотела лечь в дом для престарелых, но после медкомиссии выяснилось, что больна туберкулезом. Уже второй месяц не может получить пенсию.


Соседка пошла в Сбербанк (пенсия бабушки в Сбербанке), там ей дали отворот поворот так как доверенность заверена Глав Врачом, а не на фирменном нотариальном бланке. Далее выяснилось что директор дома для пристарелых в с. Калининская, Велика Александровского р-на, взяла на сохранения у Матрены и сберегательную книгу, и пенсию и положила в сейф. А вот когда Матрену забрали в больницу, она даже не удосужилась ее вернуть бабушке и дать денег, что взяла на сохранения


Гена, 42года, Херсон, Болен ТБ+ВИЧ

< С Геной меня познакомил Валера. Они были друзьями с детства, уже много лет живут в одном дворе. Через неделю я встретил Гену в туберкулезном диспансере. Болеет туберкулезом 6 лет, как заболел, не знает.


Работал на рыболовном судне на Камчатке, на красной рыбе. Вернулся в Украину после письма матери, что она умирает. В Украине найти роботу так и не смог, начал пить. В больницу забрали с приступом, после обследования выяснилось, что цироз печени.


Мать до сих пор жива, продает вещи в доме и собирает бутылки, что бы купить лекарств сыну на лечение и принести, что-то поесть.


Валера, 41 год, Херсон, полностью здоров


Работал слесарем-электриком троллейбусного депо. Заболел туберкулезом, лечение не помогло. Вырезали одно легкое, после чего месяц держали на морфии и промывали от гноя. Боль исчезала только после морфия, дальше пошла химия, кололся 2 года, пока жена не забрала детей и не уехала в Россию.


Квартиру продали, свою часть денег отдал сыну. Сам избавился от зависимости с помощью капельницы с раствором Гемодез. Привязывал себя к кровати несколько недель, когда ставил капельницу, так как были сильные ломки.


Работает сезонно на стройке. В доме, где он вырос, ЖЭК дал разрешение жить в подвале, где оборудовал себе небольшую комнату. Телевизор купил, часть мебели принесли жильцы, остальное нашел на свалке.


Жалеет о том, что из-за туберкулеза начал колоться, потерял работу и семью. Сделал ремонт в подвальной-комнате, строит душевую и туалет. Собирается покупать холодильник и вставлять зубы.


Сын приезжает раз в год, о том, что отец живет в подвале, не знает.

Фото надані Максимом Дондюком. Блог фотографа: http://blog.maximdondyuk.com/

Джерело

More in Здоров'я
медицина і бабло
Чиновники штовхають хворих на смерть

Лікарі і чиновники Дніпропетровщини своїми діями примушують хворих, інвалідів 1-ї групи, спочатку (це якщо є можливість) лізти в боргову яму,...

Close