Творець нової епопеї

20 листопада в Тернопільській обласній філармонії відбулася презентація книги «Іван Гавдида – творець нової епопеї», організована Тернопільською обласною радою, Центром національного відродження ім. С.Бандери та ГІ “Оновлення країни”. Видання присвячене пам’яті заступника голови Проводу ОУН (бандерівців), директора Центру національного відродження ім. С. Бандери, до збірки увійшли виступи, інтерв’ю та статі Івана Гавдиди, спогади про нього.

У велелюдній презентації, на яку зібралися тернополяни, гості з районів та Києва, взяли участь голова Тернопільської обласної ради Олексій Кайда, лідер Громадської ініціативи «Оновлення країни» Валентин Наливайченко, дружина Івана Наталка Гавдида, товариш Гавдиди Володимир Петровський та упорядники видання історики Віктор Рог і Олег Вітвіцький.

“Нині ми вшановуємо пам’ять людини, яка додала до історії Тернопільщини золоту сторінку, не проживши навіть сорока років. У 37 від роду він пішов від нас на Небеса, встигши залишити великий та глибокий слід в житті і обласної ради, і депутатського корпусу, і в душах усіх свідомих українців, що завжди мріяли про те, аби Україна була справді українською. Іван Гавдида був не просто викладачем, педагогом. Ця людина більшість свого життя віддала для того, щоб закласти зерна патріотизму та націоналізму майбутнім поколінням. Він відроджував Пласт, організовував табори для молоді з усіх регіонів України.

Мені довелося читати стенограми виступів Івана Гавдиди, коли він був депутатом Тернопільської обласної ради. Ще у 2002-2003 роках він виступав проти того беззаконня, яке творилося у стінах обласної ради. Тоді більшість формувалася так само, як сьогодні у Верховній раді, тобто з “тушок”. На жаль, нічого не змінилося за тих 8 років, відколи не стало Івана. Бо ще нині в обласній раді за патріотичні, ідеологічні питання не усі голосують. Чи не повторюється стара історія? Так само тоді боролися за Почаївську лавру. І ми продовжуємо відвойовувати право на те, аби українські святині належали українському народові. Від усього серця дякую упорядникам книги про Івана Гавдиду за їхню титанічну працю. Це видання буде молоді наукою про те, як потрібно і наскільки потрібно любити свою державу, свою націю, свою мову, своїх ближніх”, – зазначив Олексій Кайда.

До видання книги долучився і громадсько-політичний діяч Валентин Наливайченко.

У своєму виступі він наголосив на тому, що національне виховання молоді, гуртування молодих націоналістів, їхнє навчання азам громадсько-політичного життя, а головне – формування їхнього світогляду є головним вкладом Івана Гавдиди в українську справу.

«Це дуже копітка праця, праця непомітна, яка не приносить миттєвих дивідендів, однак її важливість для нації важко переоцінити. Партії створюються і розпускаються, вожді приходять і відходять, а нове покоління націоналістів-гавдидівців робить і робитиме свою справу, незважаючи на обставини і час», – відзначив Наливайченко.

На його думку, видання книги «Іван Гавдида – творець нової епопеї» – це лише перший крок для продовження місії діяча. Наступник кроком стане перетворення табору «Лисоня», який започаткував Гавдида, на всеукраїнський центр національного виховання.

«Лише патріотична молодь може вирвати наше суспільство з совка та здобути реальну незалежність України, задля якої жив і загинув Гавдида», – підкреслив Наливайченко.

На думку упорядника книги, редактора газети «Шлях Перемоги» Віктора Рога, видання цієї книги було важливим насамперед для побратимів та друзів Гавдиди.

«Все частіше і частіше під час суспільних дискусій в нашому колі, коли в суперечці не знаходиться порозуміння, а з ситуації, яка склалася, не бачиш відповідного виходу, хтось обов’язково запитає, – «А що би сказав Іван?, А як би зробив він?» І тоді, після хвилинної паузи, ми звертаємось до нього. І часто знаходимо вихід.

«Люди часто живуть після смерті», – писав Василь Симоненко. Писав він про тих, хто, не маючи ні ідеалів, ні шляхетної мети, ні крихти сумління «вріже дуба, а ходить, їсть»… «Ходить їх до біса по землі» і нині. Проте писав він в цьому контексті й про іншу категорію, яку називаємо «сіллю землі», «правдою світу». «Народившись, помирає кожний, та живуть століття після смерті ті, що роблять те, чого «не можна»… Іван належить до останніх, саме «належить», а не «належав».

Якось зловив себе на думці, що відрізняю і виокремлюю людей, на яких відбилася формотворча печать Івана Гавдиди від решти. Ті, в кого він встиг вкласти свої знання, свій досвід, свою любов, свої ідеали, кого вважав своїми друзями, зумів осяяти своєю любов’ю і своїми ідеями є кращими, надійнішими, шляхетнішими.

І не треба йому було великих чинів і почестей, не мав він ні високих посад, ні великого достатку, але був він з тої породи Людей, які створюють свої школи, закладають династії, творять майбутнє. Учитель, Провідник – напевно це було його призначення на цьому світі. Не багатьох Господь наділяє такими чеснотами, ще менше їх здатні реалізувати, але залишитися Учителем і Провідником для тисяч навіть після свого фізичного відходу – це можуть лише вибрані» – підкреслив Віктор Рог.

«Нас ніколи не покидало усвідомлення ще однієї місії, яку потрібно було сповнити для нього. Ця місія – книга про Івана Гавдиду. Ця книга – це немов обітниця перед Іваном.

Перед читачами – постать нашого сучасника, людини зі своїми здобутками і помилками, звичайними людськими прагненнями, мріями і, поряд з цим, з непересічним і багатогранним талантом. Іван Гавдида не обіймав високих посад, але володів неймовірним впливом на оточуючих, був блискучим стратегом; його важко назвати «салонним» ідеологом, проте його теорія завжди була живою; він не був унікальним організатором молодіжного життя чи інформаційної роботи, однак взірцево працював і на цих напрямках; він не встиг стати загальнонаціональним лідером, але він загинув в ім’я України…

Зібрані статті, виступи та інтерв’ю Івана Гавдиди, які укладені у збірнику, допоможуть вдумливому читачеві побачити справжній масштаб постаті Гавдиди, відчути його особливий публіцистичний стиль. Не будучи істориком за освітою, він умів зробити глибокий аналіз подій як далекої, так і новітньої історії. Разом з тим, йому вдавалося писати і на актуальні теми своєї доби. Ключовими маркерами його творів можна назвати проблематику державотворення, виховання молоді, перспектив розвитку націоналістичного руху і, звісно, тематику національного відродження України», – наголосив Олег Вітвіцький.

Для присутніх у залі родинний гурт “Великодні зернятка” виконував націоналістичні пісні, одна з учасниць якого – Мирослава Гребеняк – є похресницею Івана Гавдиди.

Сергій ВЕРЕСЕНЬ

Придбати книгу можна, зголосившись за адресою: 01034 м. Київ, вул. Ярославів Вал, 9 п. 4, тел. (044) 234-70-20, 246-47-83

Довідково: Громадсько-політичний діяч Гавдида Іван Михайлович народився 20 вересня 1966 року у селі Саранчуки Бережанського району. Був заступником Голови Проводу Організації Українських Націоналістів з-під стягу Степана Бандери. Ініціатор створення і лідер Координаційної Ради Державницьких Організацій в Україні, член правління Всеукраїнського благодійного фонду «Соборність». Автор багатьох статей та публікацій, які вирізнялися свіжістю думок та актуальністю, лектор Міжнародного Республіканського Інституту. Учасник і організатор багатьох патріотичних заходів в різних регіонах України. Був депутатом Тернопільської обласної ради по Бережанському виборчому окрузі. В 1998 році Іван Гавдида став одним з ініціаторів створення Молодіжного Конгресу Українських Націоналістів. Від 2004 року щорічний вишкільний табір МНК «Лисоня» носить ім’я Івана Гавдиди. Від 2002 року Іван Гавдида був заступником голови Тернопільської обласної організації Українського Народного Руху. 30 серпня 2003 року Іван Гавдида трагічно загинув у місті Києві. Похований Іван Гавдида 3 вересня 2003 року в рідному селі Саранчуки. У травні 2005 року, за участі народних депутатів України, представників влади та громадськості, на могилі Івана Гавдиди встановлено пам’ятник.

Націоналіст з крові і кості

(післяслово до книги «Іван Гавдида – творець нової епопеї)

Пройшли роки з того немилосердного дня, коли ми довідались про смерть друга Івана. Страшна вістка пронизала свідомість і вколола в саме серце. Як так? Ще ж кілька днів тому ми проводили наради, спільно відзначали День незалежності, спілкувалися, прогулювались вулицями Тернополя, дискутуючи і обговорюючи плани на майбутнє.

Власне ця остання тернопільська зустріч напевно й запам’яталася найбільше, і власне не тому, що була останньою, а тому, що я побачив і зрозумів Івана в роботі: йому постійно телефонували, його зупиняли знайомі на вулиці (а хто в Тернополі не знав Івана?), він готувався до конференції «Нашої України», одним з лідерів якої був на той час, щось комусь радив, когось консультував, комусь давав розпорядження… Він цим жив, це не була робота, це не був тягар, це не була показушність. Іван весь був в громадському русі, жертвуючи комфортом, таким рідкісним родинним затишком, а як незабаром виявилось – життям…

Коли задумувалась концепція книги, якось уявлялось, що це будуть спогади близьких про Івана Гавдиду, його вибрані публікації і дуже не хотілося, щоби книжка вийшла якоюсь бронзово-меморіальною, коли за гучними фразами не чути Іванового сміху, коли за голосними закликами не видно його посмішки, коли виглядатиме це штучно і неприродно. Слава Богу, страхи не справдилися. Читаючи спогади про Івана, ми бачимо той образ, який виринає в пам’яті тих, хто його знав, а ті, хто не мав щастя бути з ним знайомим, зможуть бодай наблизитися до відчуття того, про кого йдеться.

Несподіванкою для багатьох став об’єм та якість зібраних статей, виступів та інтерв’ю Івана Гавдиди, багато з яких для широкого кола читачів пропонуються вперше, зокрема передруки з внутрішньоорганізаційного «Бюлетеня ОУН». Читаєш і ловиш себе на думці: але ж Іван попереджав, що так може статися, але ж прогнози його справдилися, але ж сьогодні дуже подібна ситуація, а ось і відповідь на запитання, якої я давно шукав… Щедро Господь наділив талантами Івана: вдумливий аналітик, успішний організатор, полум’яний оратор і публіцист, педагог від Бога, націоналіст з крові і кості.

Слід подякувати всім, хто роками плекає і зберігає пам’ять про Івана, хто долучався до створення фільму про нього, хто організував встановлення пам’ятника на його могилі, хто добився присвоєння школі в Саранчуках його імені, хто дбає про розбудову табору «Лисоня» імені Івана Гавдиди, зрештою, хто сприяв творчо, організаційно і матеріально виходу цієї книги, яка, певен, спонукає не одну українську людину стати активнішою, відважнішою. Все ж таки найбільша вдячність тим, молодим і літнім, які сьогодні продовжують справу Івана Гавдиди, справу заступника Голови ОУН друга Лісового, усвідомлюючи свою відповідальність перед тими, хто волів загинути стоячи, ніж жити на колінах, зокрема і перед Іваном Гавдидою.

Голова Організації Українських Націоналістів (бандерівців)

Стефан РОМАНІВ

More in Новини
Україна пам’ятає – світ визнає!

Такі слова вкарбовані у пам’ятник Голодомору, який відкрили у неділю, 20 листопада 2011 р. в Канадському місті Торонто, по вулиці...

Close