Останні новини

Квіти етнофестивалю «Вінок Дунаю» на бруківці Дерибасівської

Як і швидкоплинний Дунай, усе тече й міняється, але, як не прикро, не на краще. Це засвідчив і етнічний фестиваль «Вінок Дунаю», який упродовж 23-25 травня проходив у центрі Південної Пальміри. Фактично він став лише колоритним додатком-антуражем до суто комерційного й рекламного Одеського туристичного фестивалю. Мені ж пригадалися справжні народні свята «Вінок Дунаю» більш як двадцятирічної давності. Тоді десятки українських, російських, болгарських, молдавських, гагаузьких фольклорних колективів та народних майстрів багатонаціональної Бессарабії упродовж тижня подорожували Придунав’ям від Ізмаїла до Вилкового з концертами та виставками. І ось зо три роки тому фестиваль відродили, зберігши його назву, але вихолостивши зміст. Тепер справжніх яскравих етноквіток у «Вінку Дунаю» стільки, як кіт наплакав, бо не проростають вони на бруківці Дерибасівської. В той же час його організатори хвальковито заявляють, що фестиваль «розкриє чарівність декоративно-прикладного мистецтва більш як 133 національностей Одеської області, інших міст України й світу».

Зациклилися ж організатори цього подвійного фестивалю на його першій частині – туристичному бізнесі. Свої послуги тут рекламували більше шістдесяти українських та з десяток іноземних турагенцій і фірм. Безліч конференцій, круглих столів, консультацій та рекламних акцій було проведено у ці дні у напівпорожній конференц-залі. Мало кого приваблювали і купи рекламних листівок у численних наметах, що пропонували тури до Парижа, Туреччини чи Польщі. Не виключаю, що деяким спеціалістам було цікаво почути про законодавчі новації у готельному і туристичному секторах України, а окремі одеські любителі подорожей змогли навіть віч-на-віч поспілкуватися з турагентами, а не на їхніх сайтах у міжнародній павутині. Але все це навіть близько не скидалося на свято.

Та попри все мені вдалося розшукати у цій веремії кілька уламків колись уславленого етнічного фестивалю «Вінок Дунаю». Одещину цього разу представляли не численні земляцтва і не національно-культурні товариства, а лише кілька творчих колективів та осіб. Учителька української мови Валентина Череднюк, якій цього дня випало проводити майстерклас із кераміки, розповіла мені про студію «Батьки і діти», яку створив Олександр Гаркавенко. Тут залюбки оволодіває народним ремеслом і дев’ятирічний Ілля Тазетдінов. Він залюбки демонстрував свою вправність створювати на гончарному крузі декоративні горщечки. На тих, що вже побували в печі, пані Валентина робила написи «Вінок Дунаю». До речі, у великій купі рекламних листівок і буклетів, українською мовою мені не зустрівся жоден папірець. Виняток становив лише плакат сільської садиби «У Маланки», розташованої у Татарбунарах на Одещині. Його господиня Меланія Врем’я розповіла, що скансен діє вже сьомий рік, поратися їй там допомагають чоловік, син із невісткою та родина двоюрідного брата. За її словами, Одещина у розвої зеленого туризму поступається хіба що Львівщині.

Цікавим було і знайомство з вінничанкою Людмилою Радько, яка презентувала тут Державний історико-культурний заповідник «Буша». Не звична сидіти без діла, майстриня демонструвала всім свій винахід – маленьких гривастих коників-мотанок. Поки ми бесідували, ще один із них виплигнув із її вмілих рук, поповнивши табун сувенірів. А навпроти була влаштована виставка-продаж текстильних ляльок, що народилися в тернопільській етнографічній майстерні «Коза-дереза». За словами Вікторії Швець у ній можна оволодіти і гончарним мистецтвом, і плетінням із лози, і вишиванням. Саме у «Кози-дерези» трійко юних одеситок придбали українські віночки з маками й ромашками, які їм були дуже до лиця.

Хотілося б побачити на фестивалі ковалів, різьбярів по дереву, вишивальниць та майстрів інших видів народної творчості, але організатори їх проігнорували. Обділеними увагою були і численні фольклорні колективи. Виняток було зроблено лише для ансамблів «Дністровські зорі» із Білгорода-Дністровського, «Калина» з одеського палацу культури «Чорноморка», співочих гуртів товариства «Чеська бесіда» та центру болгарської культури. Доповнили концертну програму співочі, інструментальні й танцювальні колективи кількох дитячих музичних шкіл. Ото й усе, що прозвучало на фестивалі упродовж трьох днів.

Поєднання двох малосумісних заходів – комерційного туристичного рекламного шоу з етнофестивалем «Вінок Дунаю» перетворило очікуване свято на мішанину грішного із праведним. А бал тут правив туристичний бізнес.

Сергій Горицвіт

На світлинах: Дерибасівська фестивальна, Меланія Врем’я запрошує до свого скансену  «У Маланки», і на святі Людмила Радько плела коників-мотанок, майстерклас із кераміки від Іллі Тазетдінова, юним одеситкам до лиця українські віночки, ляльки від тернопільської «Кози-дерези» представляє Вікторія Швець.

Квіти... Фото 6  Ляльки від тернопільської ''Кози-дерези'' представляє Вікторія Швець Квіти... Фото 1 Дерибасівська фестивальна Квіти... Фото 2 Меланія Врем'я запрошує до свого скансену  ''У Маланки'' Квіти... Фото 3 І на святі Людмила Радько плела коників-мотанок Квіти... Фото 4  Майстерклас із кераміки від Іллі Тазетдінова Квіти... Фото 5  Юним одеситкам до лиця українські віночки

Фото автора.

More in Новини, Події, Суспільство, Культура
trolik_n
195 студентів розмістились в старенькому тролейбусі

...

Close