Останні новини

«Очима культури». Блоґ № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики.

B31 2 Khvylovy Mykola (photo)У 1953 р., у вагомій в історії українського «хвильовознавства» статті «Хвильовий без політики», виступаючи проти примітивних «дискусій про те, чи Хвильовий був комуністом, чи націоналістом, чи зрадником України», Юрій Шерех (Шевельов) закликав дослідників звернути увагу на насичену багатогранними нюансами значень філіґранну конструкцію прози Хвильового. Він сам написав про такий «автотематичний» коментар: «…У Хвильового в «Арабесках» є чудесне місце, що я радив би перечитувати кожному, хто береться писати щось про Людину 13-го травня. Хвильовий оповідає Марії свою «автобіографію». Виявляється, що він був незаконним сином «горняшки», що його взяв на виховання бездітний чиновник. Потім у чиновника народився власний син, і тут то почалася трагедія і прийманого батька і приймака-сина. Тут Хвильовий перериває своє оповідання, і Марія запитує: «— Слухай Nicholas! А що ж далі? Як же з твоїм чиновником?» І Хвильовий відповідає: «— Маріє! Ти наївнічаєш. Нічого подібного не було. Я тільки приніс тобі запах слова». Це — один з ключів до творчости Хвильового. Скільки критиків Хвильового осмішили себе, бо не відчували запаху слова, не розрізняли гри від життя чи може краще сказати, гри в житті від життя без гри».

Стаття Шереха (а її можна знайти на сайті Українського Центру: «Хвильовий без політики», попри її історичну важливість, була текстом, у першу чергу, полемічним, а відтак поверховим, основною (за визнанням автора, єдиною) метою якої було B31 1 Khvylovy Shevelovстати «пригадкою, що був письменник Хвильовий, факт кардинально викорчуваний з свідомости людей і в Україні і на еміґрації». На першу спробу науково-аналітичної студії «запаху слів» довелося чекати іще тридцять років, до 1983 р., коли в журналі Сучасність (ч. 7–8) з’явилася стаття «Дещо про запахи слів Миколи Хвильового». Автором статті був Леонід Плющ. (Цю статтю теж зараз можна знайти в мережі на сайті Читво, де вміщені усі числа журналу «Сучасність» до 1995 р.)

І проведена в цій статті початкова (та ґрунтовна й прискіплива) систематизація складної системи запахів, кольорів і тонів у Хвильового не залишала Плющеві особливих сумнівів у тому, в якій сфері слід шукати основної домінанти творів цього автора, а водночас і ключа до тайни його творчости, життя та смерти. Мовляв: «Марксизмом не дуже то пахне у Хвильового. Зате майже в кожному творі пахне тайною вечерею, Ґолґотою, Духом-Голубом, Христом і антихристом…»

B31 3 VapliteТрохи опісля появи цієї першої статті Плюща про Хвильового доля принесла мені незабутню нагоду тривалий час жити в його гостинній хаті в Нантері на передмістях Парижа та й щоденно по кілька годин говорити з ним про письменника, яким я сам тоді зачитувався, ба, насправді не говорити, а зачудовано слухати Леонідових пояснень-монологів про нюанси містичної символіки в Хвильового та й про містичні течії початку ХХ ст. загалом, які, як він згодом писав: «увійшли в психоідеологію революційної доби, і не лише інтелігенція заворожила себе містичними візіями. Інтелігентський ґностицизм різного типу об’єднувався з світовідчуттям селянських та міщанських сект в єдиному передчутті та стремлінні до пришестя царства свободи, рівности й братерства на чолі з Месією, Вождем, пророком, нацією, класом, під гаслом Третього Завіту, П’ятого Євангелія, Третього Риму, Нового Єрусалиму чи Ізраїлю… Революційна, але в […] чималій мірі й контрреволюційна психоідеологія були сумішшю ґностицизму, хлистовщини, фьодоровщини, антропософії, теософії, ніцщеанства, марксизму й християнського соціялізму. Символізм і постсимволізм лише оформили усі есхатологічні та хіліястичні відчуття й передчуття в слово…»

Зміст наших тодішніх розмов ще яскраво жив у моїй пам’яті, коли 2006 р. нарешті виходила у світ Леонідова книжка «Його таємниця або «Прекрасна ложа» Хвильового», увінчання майже тридцятилітніх неймовірно прискіпливих досліджень прози та поезії Хвильового, начеркнених упродовж років в декількох аналітичних есеях. Цей факт, зрештою, робив мене одним з краще підготованих читачів цього аж ніяк не легкого для читання тексту та й логічним кандидатом на автора передмови…

B31 4 Khvylovy PliushchУ своїй масивній і складній книзі Леонід Плющ спромігся переконливо представити ориґінальну й цілісну інтерпретацію основних літературних засобів, які визначають ключ до розуміння поетики Хвильового та й більше: «його таємниці», про яку письменник згадував на два тижні перед смертю Аркадієві Любченкові. (Нагадаю, що в квітні 1933 р., в епіцентрі Голодомору і в час важкої хвороби Любченка, Хвильовий сказав йому: «…А ще ви мусите жити тому, що не все між нами сказано. Є одна дуже важлива річ. Є одна таємниця. Пізнавши її, пізнаєте особливо глибоко суть і доцільність вашого існування. Я тільки не можу зараз її одкрити. […] А видужаєте — скажу…»).

У моїй передмові я відверто заявляю про те, що шлях до сприйняття і засвоєння вельми складного духовного підґрунтя творів Хвильового в Плющевій інтерпретації ніяк не простий. Книжка складна не лише для любителів літератури, а й для спеціялістів з огляду на цілу низку причин, і автор не приховує того факту, а звертається з проханням «набратися терпіння» до читача, який «ризикне піти лябіринтами цієї книги». Намагаючись довести зовсім нові для «хвильовознавства» (та й для українського літературознавства) твердження й інтерпретації, Плющ, як принциповий науковець, відчуває потребу навести ґрунтовні докази своїх вихідних тез, а зокрема тези про спорідненість світогляду Хвильового з містичним вченням антропософії (сформульованим у Відні д-р Рудольфом Штайнером) і з притаманним антропософії ставленням до революції. У процесі наведення і аналізу великого масиву інформації, перед читачем поволі відкривається вельми ускладнена, інколи лише інтуїтивно зрозуміла (на основі натяків, нюансів, «запахів слів»), а водночас B31 5 Pliushch bookнадзвичайно яскрава, заворожлива й насичена живою субстанцією змісту картина «прихованих сюжетів» «Повісти про санаторійну зону»«Я (Романтики)» та інших творів Хвильового, де на перший плян виходять не окремі (нехай і узагальнені) людські особистості, а архетипові сили люциферичного, аріманічного, янгольського, христового начал, і де сюжет відображає динаміку всесвітньої історії.

Книжка Плюща революційна у тому, що вона обіцяє радикально змінити суть нашого уявлення не тільки про Хвильового, але й про увесь філософсько-мистецько-літературний контекст українського «розстріляного відродження», звернувши увагу на містичне підґрунтя поглядів та творчости його провідних представників, таких як (окрім Хвильового) Павло Тичина чи Лесь Курбас. Зрештою, ця книжка спонукує побачити у новому світлі усю ще надто маловідому й поверхово досліджену добу Української Революції та культурно-національного відродження 1920х рр., проникнувши глибше зовнішніх соціо-економічних та національних її вимірів — у психічні, духовні, позасвідомі джерела революційних процесів у формах, в яких сприймали їх провідні інтелектуали та творці того часу. У тому контексті, Плющ шукає й демнострує у прозі Хвильового неповторне, притаманно українське сприйняття цієї духовної сфери і вказує на мотиви, які не підлягають нищівним властивостям часу, а й сьогодні являють джерело духовного змісту. Тому, попри складність, цю книжку (досі, на жаль, не прочитану й не осмислену в Україні) мусила б прочитати кожна людина професійно пов’язана з дослідженнями нашої культури. А ширшим колам читачів пропоную стисле обговорення, вміщене в моїй передмові «У пошуках ключа до таємниці Миколи Хвильового»

Марко Роберт Стех. «Очима культури». № 31. Микола Хвильовий крізь призму містики…

Marko Stech 2 small 2kontakt_logo (male)Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці на сайті КОНТАКТу.

Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех

Продовження циклу «Очима культури» — телесюжет № 32 про провідника українських неокласиків Миколу Зерова.

More in Новини, Відео, Культура, Наша історія, Освіта і наука
Сергій Жадан: Артиллеристы, Сталин дал приказ

Ніщо так не дискредитує антифашистський рух, як присутність у ньому харківських керівників.

Close