Останні новини

Олександр Ткачук: Григорій Герчак – воїн, художник, лірник

Світлина Г.ГерчакаКоли мене знайомили з Григорієм Герчаком, він, міцно стиснувши мою долоню, тихим голосом представився:«Вуйко Гриць».

У цьому дещо самоіронічному представленні сфокусувалась мудрість людини, що пізнала не лише оманливість людського життя, але й ціну смерті.

Видатний японський самурай Міямото Мусасі у «Книзі п’яти кілець» стверджував, що справжній воїн починається з моменту, коли він психологічно готовий прийняти в себе смерть. Тобто померти тут і зараз! Опосередкованим наслідком цієї психологічної практики, стає твердість у поєдинку з ворогом, що додає сили перемагати.

Якщо ми порівняємо поведінку більшості українських арештантів 30-х або 80-х років з полоненими повстанцями 40-х – 50-х, то побачимо, що останні зазвичай вели себе як самураї або запорізькі козаки: вони були готові помирати за Україну не роздумуючи.

13 жовтня о 15:00 у Музеї шістдесятництва (Київ, вул. Олеся Гончара, 33-а) відбудеться вшанування творчості українського повстанця Григорія Герчака київським кобзарським цехом. Творчий вечір проходитиме у виставковій залі музею, де розгорнуто експозицію його світлин, документів та творів.

Виставка починається зі статті Григорія Герчака «Оточені в криївці». Це автобіографічний епізод початку його підпільної діяльності. Коли він, ще юнаком, попросився до повстанців, то провідник запитав: «А не пожалієш? Бо жаль – це стежка до зради!» І ось, через деякий час, перебуваючи в криївці, оточеній з усіх боків чекістами, він у думці починає жаліти, що пішов у підпілля, і одразу ж згадує ці слова провідника. Оповідь ілюструється малюнком Григорія Герчака, де збентежений юнак з автоматом зображений на тлі незворушно спокійних оунівців («Тирси», «Коріня» та «Мирона») – непохитних перед «ликом смерті». Лише медсестра «Тирса» попросила чоловіків вистрілити в неї, бо засумнівалася у власному браунінгу, який може лише поранити, а герої не здаються ворогам живими. Контраст спокою досвідчених вояків з хвилюванням молоденького невишколеного повстанця створює особливий ненадуманий реалізм того, що відбувається.

Раніше радянська, а нині російська та польська історіографія намагаються зобразити ОУН виключно як терористичну злочинну організацію.Екслібрис Герчака 1 Безсумнівно, оточені з усіх боків безжальними ворогами, повстанці не проповідували до них милосердя, вони вели з ними нещадну і жертовну війну. До спотвореного сприйняття масовою свідомістю історичного явища додаються сучасні уявлення про ісламський терор (джихад), стереотип якого підсвідомо накладається на попередні історичні аналоги.

У цьому контексті згадалося тонке спостереження Євгена Сверстюка з цього приводу. 4 жовтня 2004 року, якраз під час Бесланської трагедії в Осетії, у Києві на творчій зустрічі з Григорієм Герчаком, він розповів показову історію. Недавно – каже він – відомий український письменник Сергій Плачинда взяв інтерв’ю у Герчака для газети «Столиця» (11-17 липня 2004 року). У ньому був ще до-повстанський період його життя. Оповідається як юнаки створили молодіжну націоналістичну організацію «Опришки». Свою бойову діяльність вирішили розпочати підривом чекістського клубу. Через те, що підходи до клубу були відкриті, і охорона могла помітити бікфордів шнур, вирішили робити бомбу з часовим механізмом. Погана обізнаність зі способами виготовлення подібних пристроїв змусила їх уточнювати деякі деталі у часового майстра (годинникаря). Який, у свою чергу, виявився зв’язковим оунівського підпілля. Незабаром «опришків» допитували вже «хлопці з лісу». Провідник їх запитав: «А ви не подумали, що там (тобто в клубі), крім енкевидистів, можуть бути їхні жінки і діти?». Сергію Плачинді здалося, що вуйко Гриць обмовився і творчо «відновив» текст, замінивши відповідний фрагмент на «наші жінки і діти».

Григорій Герчак власноручно написав зауваження про допущені редакцією газети помилки, і цей документ досі зберігається у мене.

У полон повстанець потрапив сонним, його з побратимом по зброї приспали сексоти. Вирок Прикарпатського військового трибуналу бувЕкслібрис Герчака 2 радикальним: «до страти». Лише смерть Сталіна і оголошена після неї багатьом в’язням амністія врятувала Герчаку життя – смертний вирок замінили на 25 років каторги.

Призначенням зони було не тільки покарати в’язнів за минулу діяльність, але й зломити, вбити в людині людину, зробити її живим трупом, істотою, що на все згоджується і ні проти чого не протестує.

Всупереч усім каторжним обставинам, Григорій в ув’язненні думав не про виживання, а про вдосконалення. Не стільки, щоб не зігнутись, як про перемогу над бісівською владою через відкриття у собі творчих задатків. Маючи лише початкову освіту, в ув’язненні двадцятилітній юнак отримав музичну і художню освіту від найкращих педагогів Совєтського Союзу, що разом з ним відбували покарання.

З середини шістдесятих у зону прийшло нове покоління антисовєтчиків, серед них відомий художник Опанас Заливаха. Він допоміг Герчаку відшліфувати майстерність художника, посилив пристрасть до виготовлення екслібрисів – знаку на книжці, що вказує на її власника. Ця мініатюра в руках майстра перетворилося у виготовлення справжніх шедеврів.

Мініатюра ГерчакаОсновну частину нинішньої виставки Григорія Герчака в музеї шістдесятництва становлять екслібриси. Коли здалеку дивишся на них, то здається: ну що значущого може бути в такому простому жанрі мистецтва? Нічого. Знайшов собі чоловік на зоні забавку, щоб легше жилося, от і вирізáв потайки. Але ця інтелектуальна омана триватиме лише доти, доки не підійдеш до твору впритул і не вдивишся в нього. Він, як магніт, раптом поглине усю увагу. Ти його полонений. Тут краса ліній та образів переплітається з чуттєвою глибиною, і разом вони скомпоновані реальним драматизмом виживання української людини як у зоні, так і поза нею. Людини, яка щоденно знаходиться на роздоріжжі між життям і смертю.

У спогадах про Івана Світличного Григорій Герчак пише: «В одній з моїх уцілілих нотаток з 36-ї зони є таке: «Вдалині – засніжені уральські схили, а за парканом, опутаним колючим дротом, стримить сизий скелет усохлої старої сосни. На ньому завжди сидять у німому чекані великі чорні ворони. А мені не дає спокою думка: чого вони там очікують? І десь у глибині душі пробігає легка тінь тривоги…»

Тонкий психологізм обдарованого митця у відображенні найстрашнішого періоду української історії перетворює щоденні ходіння по муках у маленькі шедеври.

Життєвий шлях Григорія Герчака – воїна і митця – чимось подібний до козацької традиції, чимось до самурайської за кодексом «бусідо» (шляху воїна). У ньому нерозривно поєднується прагнення до досконалості як у вправності мечем, так і пером. Відомо, що по завершенні військової кар’єри самурай віддалявся від світу і починав медитувати та писати книжки, або малювати картини.

Музей шістдесятництва запрошує усіх бажаючих взяти участь у творчім заході київських лірників та кобзарів, а також переглянути виставку Григорія Герчака.

More in Події, Культура, Наша історія, Статті
ec
Школа європейської інтеграції: набір учасників

Інститут Політичної Освіти й Українська національна платформа Форуму громадянського суспільства Східного Партнерства оголошують набір до ІІI Школи європейської інтеграції для...

Close