Останні новини

Віктор Литвинчук: Золото під нашими ногами

Відомо, що голод і любов – головні рушії прогресу. Не стану наводити класичні приклади щодо кохання, – адже чого не зробиш заради жінки? А ось прагнення вижити навіть в найнеймовірніших умовах завжди загострювало людську думку.

Дедал, увязнений на острові, змайстрував крила. Чому? Та тому, що не піддався зневірі, а, глибоко проаналізувавши становище, зробив єдиний, зате оптимальний висновок: летіти!

Японці, позбавлені природних ресурсів, на обмеженій території серед океану знаходять власне рятувальне коло – наукову думку. Відтак, ноу-хау врятувало Японію і змінило обличчя світу. Прикладів безліч.

Оцінюючи українське енергетичне сьогодення, попри нестихаюче квиління влади, пора вже робити важливі речі у себе вдома. Не принижуватися перед Москвою, а самим крок за кроком досягати повної енергетичної незалежності. Це не тільки власний видобуток і сланцеві розробки. Кожного, хто побував у “багатій” Європі, вразили не стільки безмежні поля з сотнями й тисячами  вітряних електростанцій та плантації сонячних батарей, як мала енергетика. Покрівлі більшості будинків “не сонячної” Німеччини обладнані сонячними батареями, а в дворах – невеличкі вітряні електростанції.   

Якось гортаючи старі архівні матеріали, я натрапив на листування 1944-1945 років між владними структурами Тернопільської області і Академією наук України. Йшлося про геологопошукові роботи на Кременецькому буровугільному родовищі та про перевірку наявності нафти в Шумському районі.

Йшла війна і це вимагало швидкої відбудови зруйнованого господарства. До того ж, наявність паливно-енергетичних ресурсів майже на лінії фронту давала можливість до мінімуму скоротити транспортні витрати. Почалося інтенсивне відновлення видобутку вугілля в Кременецькому шахтоуправлінні і пошуки нафти в Шумському районі.

Гортаю дрібно списані аркуші й дивуюся оперативності та вимогливості виконавців цих робіт, своїх земляків, які ще не мали власної держави і працювали на чужу. Що змушувало цих людей працювати так многотрудно? Страх перед жорстокою владою чи прагнення вижити наперекір долі?

І. Кременецьке вугілля

У Кременецькому районі була одна шахта бурого вугілля з довоєнною потужністю 90 тонн за добу. Здали її в експлуатацію 1940 року. За німців видобуток вугілля збільшили. Але при відході німці шахту підірвали. Вибухом було знищено майже 400 погонних метрів гірських виробок (штольня, штреки). Усе шахтне і поверхневе обладнання вивезли до Німеччини. Приміщення виробничого і соціального призначення теж були зруйновані.

Першого липня 1944 року наказом уповноваженого Наркомвугілля СРСР утворено Кременецьке шахтоуправління, яке приступило до відновлювальних робіт. Вже до 5 вересня було пройдено 56,6 погонного метра нової штольні. Протягнуто 1200 метрів електролінії. Побудовано нафтосховище, відремонтовано гараж, мехмайстерню, їдальню, шахтний клуб, контору і гуртожиток на 200 місць. Заготовлено 1200 кубічних метрів будівельного і кріпильного лісу. Придбано 32 коней, 5 вантажівок і легкову автомашину.

Деталізую все це зумисне, щоб звернути увагу на інтенсивність виконання робіт. Якби ту енергію спроектувати на наш час, то сьогодні ми відчули себе у програші.

До відновлювальних робіт було залучено 132 робітники. На шахті катастрофічно не вистачало кваліфікованих забійників і кріпильників, інженерно-технічних працівників. На початках начальником шахтоуправління був якийсь Ліфлянд, очевидно німець з військовополонених. Але основну роботу виконували наші місцеві люди. Серед кращих значаться імена забійників Івана Данилюка, Степана Дідуха, Івана Халамаца, кріпильників Максима Півня, Уляна Шведа, чорноробів Лідії Мельничук, Надії Комаревич та багатьох інших. Можливо, читаючи цей матеріал хтось ще віднайде себе або ім’я свого близького і зможе доповнити мою розповідь.

Щоб відновити роботу підірваної німцями старої штольні, було вирішено підійти до старих виробіток новою штольнею збоку. Слід сказати, що при цьому здійснювався побіжний видобуток вугілля. Загалом же в процесі підготовки шахти до роботи видобуто 23227 тонн палива.

Шахтоуправління розробляло лише одне поле-ділянку “Куличівка”, запаси якого обчислювалися в 346 тис. тонн. Потужність пласта від 1,2 до 2 метрів.

Крім  Куличівського  вугільного  родовища  неподалік  Кременця  було ще одне – “Жолоби”, запаси якого досягали 896 тис. тонн, потужність пласта – до 2 метрів. На цій ділянці  в 1945 році було закладено ще одну шахту з добовим видобутком 100 тонн.

Крім названих ділянок проводилися геологопошукові роботи в інших околицях Кременця, а також біля Вишнівця і Почаєва, де також знайдено вугілля. Це родовища “Звеняче” потужністю 350 тис. тонн, “Бриківське”, “Підлісці”, “Ридомиль”, “Сичівка”, “Підвисоке”.

Таким чином в нашій області виявлено значні поклади вугілля. У першій половині 1945 року передбачалося закласти ще дві штольні на нових шахтних полях по 100 тонн видобутку на добу кожна. Отже, добовий видобуток мав зрости до 400 тонн.

Основним споживачем вугілля була місцева промисловість – електростанція,  тютюнова  фабрика,  залізничний  транспорт.  Через відсутність залізничного сполучення з містами Дубно і Рівне використання вугілля республіканською промисловістю було обмеженим. Нерідко склади по вінця були затоварені видобутим вугіллям. Саме це стало основною причиною подальшого припинення розвитку та експлуатації кременецьких шахт.

Кременецьке буре вугілля має у своєму складі 38% летких речовин. З метою  більш  раціонального  використання  планувався  монтаж  на  шахті крекінг-установки  для  переробки  вугілля  в  рідке  паливо  і  брикет.  Слід додати, що під час німецької окупації вугілля, яке тут добувалося, на місцеві потреби не використовувалося, а все до тонни вивозилося в Німеччину і перероблялося на рідке паливо.

ІІ. У пошуках втраченої Атлантиди

Кажуть, що диваки прикрашають світ. Саме таким диваком був інженер-технолог Іван Васильович Назаревич. Так мало тепер знають про нього, що хочеться починати майже неймовірним твердженням – Назаревич був інженером-нафтовиком і жив колись у Шумську. А ще відомо, що в 1945 році йому виповнилось 90 років і, незважаючи на тяжку хворобу, він невтомно шукав нафту. Судячи з тих небагатьох документів, які залишилися після нього, це була дуже вимоглива до себе і дисциплінована людина. Він й помер з мрією , що йому таки вдасться хоч на схилі свого довгого життя знайти на Шумщині поклади нафти.

Важко переповідати класика, а тому дозволю собі в знак пам’яті про цю людину майже повністю процитувати його записку, яка від 1944 року була похована в секретних шухлядах колишнього Тернопільського обкому компартії. “Цією запискою повідомляю, що в межах Шумського району, а саме в околицях сіл Мости, Велика і Мала Іловиця, Кути та інших є величезні поклади нафти”.

Села ці лежать довкола великої довгої долини, оточеної крейдяними горами. Ці гори, без сумніву, осадового походження, а долина, яку вони оточують, ніщо інше, як морська затока…

Гори, які оточують долину, утворилися від осадів луски і шкаралуп, а також скелетів планктону. Відомо, що в морях, а особливо біля берегів, де море мілкіше, на дні утворювалася флора у вигляді водоростей. Слідом за нею з’являлася й фауна у вигляді надзвичайно дрібних молюсків, які живилися водяними рослинами.

Судячи з гір, які оточували цю затоку, планктон розвивався шалено, а отже міг прогодувати колосальну кількість великих морських мешканців – нектону. З настанням регресії весь нектон залишився в затоці і з часом послужив матеріалом для створення рідини під назвою нафта.

Працюючи перед тим близько п’ятнадцяти років у Бориславі в одній з нафтових фірм, Назаревич був очевидцем, як свердловина №3 на секції “Гомфрид” викинула разом з нафтою до двадцяти вагонів риб’ячої луски різної величини – від найменшої в 15 сантиметрів до величезної. Це незаперечно доказує, що нафта – продукт нектону.

Інженер-технолог Назаревич, посилаючись на солідну теоретичну і практичну підготовку в нафтовій промисловості, пропонує організувати нафтові промисли в Шумському районі.

Кілька місяців згодом головним геологом об’єднання “Укрнафта” Харчиковим було підтверджено, що дані про наявність нафти в районах селищ Антонівці, Мала й Велика Іловиця та Кути мають великий інтерес. Не виключено, що так звані гори, про які йдеться в записці, є рифовими утвореннями типу нафтових родовищ у Стерлітамакському районі (Ішимбаєво та інші) та в Америці. Тож цілком можлива наявність подібних похованих рифових утворень і в Тернопільській області.

Об’єднання “Укрнафта” запевнило, що влітку 1945 року в Шумському районі працюватиме геологічна партія, яка обстежить долину і зробить геологічну та геофізичну зйомки.

Важко сказати, як розвивалися події далі. Чому припинилися пошуки? Куди зник інженер-технолог Назаревич? Ці та інші питання оточують кожного, хто не без хвилювання гортає поруділі аркуші. А раптом й справді Шумщина є саме тою затопленою Атлантидою, яку так довго шукають в Україні…

ІІІ. Післямова

Для становлення будь-якої держави відведений певний час. Якщо він не буде використаний, – держава вмирає. За останні роки вектор розвитку змінювався так часто, що нам уже стало солодко жити в чортовому колесі. Може варто було б ще раз глянути на своїх одержимих земляків, які в безвиході таки.

Я не знаю кінцевого результату щодо Кременецького і Шумського родовищ, яка їхня перспектива і чи мають вони промислове значення. Але вже зараз зрозуміло, що потрібні нові дані геологорозвідки. Наука пішла значно вперед. Думаю, що тернопільській владі варто продовжити дослідження, які виконані нами на початку 2000-х років і звернутися до об’єднання “Укрзахідгеологія” Академії наук України з проханням розпочати нові геологопошукові роботи.

Мабуть знайдеться ще багато очевидців, які краще обізнані з порушеною темою. Їхні свідчення будуть дуже корисними. Якщо не почати роботу тепер, то не виключено, що через кілька десятків років на основі нині викладеного в газетах знову з’явиться сенсація місцевого значення, подібна до нинішньої. Як відомо, голими сенсаціями держави не збудуєш.

Віктор Литвинчук,

академік Академії будівництва України,

заступник голови Тернопільської облдержадміністрації  1991-2003 років

Віктор ЛИТВИНЧУК (2)

5 Comments on "Віктор Литвинчук: Золото під нашими ногами"

  1. Олекса | 15-10-2013 13:03 at 13:03 |

    Оце тільки й мріємо – де б що відкопати та швидше продати… А щось видумати і зробити? Чи то нам не до снаги? Бо воно потребує кропіткої праці, таланту і терпіння…

  2. СЛАВКО | 18-10-2013 13:40 at 13:40 |

    Прочитав і маю задоволення на цілий тиждень. Цікаво, просто і зрозуміло. Дякую автору і редакції.

  3. Дуже гарний матеріал. Молодці і редакція і автор. Треба виходити з кризи. Але ще краще – знати як виходити. Як бачимо талановитих у нас вистачає.

  4. Леді Політех | 20-10-2013 15:05 at 15:05 |

    Вітаю автора з гарною статтею. Йому вдалося зацікавити усю нашу групу. Обов’язково відвідаємо Іловицьку долину. Якщо не знайдемо нафту, то знайдемо гарний настрій. Па-па!

  5. Балтімор | 22-10-2013 22:48 at 22:48 |

    Автору – гіп-гіп ура! Удачі!

Comments are closed.

More in Національна безпека, Технології, Економіка, Статті
Ярослав Грицак: Чому українці є європейцями

Лекція Ярослава Грицака "Чому українці європейці?" прочитана в рамках Школи міжнародної журналістики «Україна – ЄС», яка відбулася 26-28 вересня ц.р....

Close