Останні новини

Сергій Петров: Про “МаршМіра” та розв’язання російської проблеми

Мій недільний пост про “МаршМіра” викликав велике непорозуміння в багатьох моїх друзів та зібрав трохи тролів.

Мабуть, час розставити деякі крапки над “і”. Але попереджаю, що вас очікує многа букафф.

На жаль, я дуже добре знаю історію російсько-українських взаємин, і тому цілком усвідомлюю, що змінити “кацапів” просто неможливо. Власне, і слова “кацап”, “хуйлостанці” та “гуSSкій мір” я вживаю винятково у політико-культурному сенсі: це не нація, а сукупність політичних, культурних та ментальних поглядів на світ, точніше ненависть до світу. І не важливо де вони живуть, важливо, що вони мають однаковий набір поглядів на світ.
Крім того, всі ці погляди існують між радикальним хуйлостанським шовінізмом та російським лібералізмом.

Розгляд проблеми зробимо у 3-х аспектах.

Аспект історичний.
Власне, можна почати ще з Андрєя Боголюского, який спалив 1169 року Київ та вивіз з нього церковні святині. Хоча для мене більш притомним мірилом все ж є новий час та далі: ще не висохло чорнило на Московських (Березневих) статтях Хмельницького із московитами, а вже почалось знищення України та українців. Нахрапом зробити те їм не вдалось (те ж повстання Брюховецького є наслідком невдоволення українських еліт та населення податковою реформою 1665 року, за якою кацапи хотіли привезти до одноманітності свою та українську систему збору податків), тому перейшли до іншої тактики та більш виточених методів: винищували еліту, знищували культуру, а подеколи вдавались і до війни, в якій обов’язково знаходилось місце і геноциду проти українців.

Пізніше будь-які спроби йти геть від Росії закінчувались війною та черговими таврами для українців: мазепинці, петлюрівці, бандерівці, а тепер новітнє бєндєровци з правосєками. І це лише глобальні військові конфлікти: я вже не веду мову про постійне винищення еліти та винищення української мови та культури.

Одна з причин, чому боротьба за Українську державність на початку минулого століття (1917-1920) зазнала поразки криється в тому, що провідні тогочасні українські інтелектуали свято вірили, що достатньо Росію перетворити на “демократичну та федеративну державу”, і всі будуть жити у мирі та злагоді. Сміх та й годі! Згадайте реакцію тимчасового російського уряду на І Універсал УЦР, де просто проголошувалась м’яка національно-культурна автономія України без значних політичних прав: відразу переполошились та чинили величезний опір українцям (що врешті завершилось ІІ Універсалом УЦР – обмеженою децентралізацією), бо “федералізм” гарний на словах, а на ділі це “єдіная і нєдєлімая”.

Боротьба селянства проти економічних методів більшовиків завершилась найпростішим розв’язанням українського питання – знищенням українського села та інтелектуалів, фізичним знищенням. Це знищення не спинилось і пізніше, а ще додались тотальна промивка мізків з русифікацією (до речі, для Харкова є чіткий маркер для русифікації міста – 1960-ті).
І нині ми маємо чергову війну лише тому, що виступили проти “гуSSкава міра”, тобто проти російського погляду на світ, в якому українці – елемент великого гуSSкава народу, розбещені польсько-німецько-австрійськими авантюрами.

Шкода, що Ви не прийшли на виставку “Народна війна” у липні, де я проводив екскурсії: просто мовою документів та фактів про більшовиків та їх методи, селянський опір та Голодомор.

Аспект історико-ментальний.
Я згадав вище про спробу перетворення Росії на “демократичну і федеративну” і її ставлення до української автономії (не державності, а лише автономії!!!). Російський лібералізм закінчується там, де починається обмеження російського питання, точніше російського самодержства та “єдіной і нєдєлімой”: всі Нємцови, Ходарковські, Навальні etc, щоби вони там не говорили про захоплення Україною, але за весь цей час так і не перейшли ментальної межі, яка у голові російського ліберала означає смерть Росії. Єдиною людиною, хто принаймні це спробував зробити – була баба Лєра, хоча, варто зауважити, вона вважалась серед багатьох російських лібералів пришелепкуватою, і її крок від цієї межі російського лібералізму був порівняно невеликим, але для загальної ситуації його можна порівняти із першим кроком астронавта Армстронга на Місяці! Нема в Росії нікого, хто б наблизився до неї! Просто фізично нема!

Аспект сучасний або Anamnesis morbi
Коли російські ліберали збирають черговий антивоєнний марш проти війни, яка вже триває півроку – вибачте для мене це просто смішно. Коли таких “маршів” за ці півроку було менше, ніж пальців на одній руці, то виникає відчуття, що цей сучасний російський лібералізм живе у парадигмі паралельної реальності, створеної нині в Росії. Тобто в паралельній реальності він [російський лібералізм] існує, а в об’єктивній реальності, в якій ведеться російсько-українська війна його просто нема. Це ж смішно: 100 тисяч на всю Росію, коли туди прийшло вже кілька тисяч (за даними ж російських правозахисників) гробів з цієї війни, загарбницької війни!!!

Тому російські ліберали, розуміючи, що жодного “світлого майбутнього” для їх ідеї в сучасній Росії просто нема, хочуть, аби ми створили їм російську ліберальну об’єктивну реальність – коштом наших ресурсів та життів українців, аби ми воювали, а вони потім прийшли на все готове…

А чи потрібно це нам, га?

Висновок тут доволі простий: у нас є десь три шляхи з варіаціями вирішення російської проблеми.

Перший: це “лібералізувати” Росію. Але як зробити це там, де паростків лібералізму немає, де він відсутній? Знову ж таки, повертаємось до основ, що російський лібералізм закінчується там, де починає обмежуватись російське питання. Це означає, що війна буде постійною та перманентною.

Другий: підкорення Росії. Тут варіантів багато. Наприклад, можна створити буферну зону (“відстійник”) для більш-менш адекватних “кацапів”, але не підпускати їх близько до цивілізації, оскільки в ній у будь-якому разі проросте російський лібералізм з його шовіністичними формами. Для інших – можна створити щось на кшталт ГУЛАГу, але це потребуватиме великих ресурсів для утримання цієї маси у стійлі. Знову ж таки, можливі непрогнозовані “гуSSкі бунти” з усіма їхніми непрогнозованими наслідками. І чи підійде досвід китайців, їх методи та інструменти для цієї орди – я навіть не знаю…

Третій: радикальний і наразі він не буде сприйнятий в нашому гуманному світі.

Власне, що робити з російським питанням вирішувати нам: ми живемо на фронтирі з цією ордою, з хуйлостанським кацапістським “гуSSкім міром”, ми найбільше за будь-кого і будь-коли потерпали від його “прогресивних ідей і методів”. Проблема в тому, що у будь-якому разі нас ще чекатимуть війни (приміром, та перманентна війна, що триває між Ізраїлем та ХАМАСом; власне, хуйлостан є ХАМАСом світового рівня) з хуйлостанцями, і вони триватимуть доти, доки не буде глобально вирішена “російська проблема”, не буде поставлено питання руба.

Тому розглядати той мій пост треба не з позицій “попахує нацизмом”, а з позиції, що так чи так, але нам доведеться не раз повертатись до вирішення цієї проблеми. І чим швидше ми усвідомимо реальну ситуацію, тим швидше ми її зможемо вирішити. А від цього залежить й існування незалежної України. Лише тому, що російський лібералізм не може до кінця сприйняти цей простий для нас факт: ми інакші, і хочемо жити окремо, на різних планетах.

Все, крапка. Дякую за увагу.

Джерело: Facebook Сергія Петрова.

3 Comments on "Сергій Петров: Про “МаршМіра” та розв’язання російської проблеми"

  1. Да какой там “попахує”…Хорошие провокаторы нынче пошли в ход, Кремль учится… Не автор ли статьи Ленина сносил, ради расшатывания ситуации в Харькове?!
    Нынче главный план Путина – в след за Февральской революцией должна быть Октябрьская! А то уж больно не камильфо ему сидеть под санкциями, еще и с очень расстроенными друганами, с которыми договаривался красть дома тратить на поганом Западе (а не вылететь в трубу в Крымнаше). А дальше – еще не дай Бог народ раздуплится, когда харчи подорожают…
    Выход один – быстренько организовать второй – радикальный этап революции, привести к власти по-быстрому каких ни быдь неофашистских радикалов-русофобов (желательно еще и антисемитов), и дело сделано:
    1 Запад стыдливо умоет руки, как это было с Чечней. Т.е. пока чечены были просто борцы за свободу их как-то хило поддерживали. Но как только стали исламскими экстремистами – Россия тут же получила карт-бланш на тотальный геноцид!
    2.В армии начнентся полная анархия – часть будетт поддерживать новую власть (ультрас, вроде “Айдара”), другие не захотят иметь с ней ничего общего
    3. Шаткая поддержка восточных регионов сойдет на нет! Одно дело – за вашу и нашу свободу + обещания политической нации. Другое – отвратные тупые, жестокие бандеровцы из советского кино, только вживую, будет не один, и не два Донбасса!
    4. Врядли тотальные антирусские настроения поддержат и в Центре.
    5.Триумфальній захват недогосударства русской армией под эгидой освобождения от уже реального фашизма – Запад стыдливо поддерживает, основной массе населения после всего пережитого откровенно пофиг, а то и разочарованы. Ну а Западная Украина еще 10 лет сидит в своих схронах, с тем же результатом, что и в предыдущий раз!
    А теперь вопрос – не слишком ли это круто, для фанатичных (по вашим словам_ патриотов – угробить собственную страну назло давно покойному Андрую Боголюбскому!

Comments are closed.

More in Війна, Політика, Статті
“Пліч-о-пліч заради миру”. Концерт у Львові, 27.09.14

У суботу, 27 вересня 2014 року о 17-00 на площі біля Тараса Шевченка відбудеться концерт в підтримку воїнів АТО та...

Close