Сергій Петров: Безвіз – це надзвичайне відчуття Свободи

Цей день ми наближали як могли!

2001 рік. Оркестр «Тіко-Тіко» їде в Угорщину на музичний конкурс до Балатонфюреда (тоді ми взяли гран-прі, до речі). 1,5 години на угорському кордоні для перевірки документів, автобусу і все таке. Нас виганяють з автобусу. Прикордонники хвилин 15 перевіряють його собаками (що там можна знайти у дітей, які везуть із собою хліб, “Мівіну” та може ще щось, що можна їсти після 1,5 доби в дорозі?) Ми заїжджаємо до Угорщини – дивне та неймовірне відчуття СВОБОДИ!! Хоча ми й їдемо на старенькому «Ікарусі»… В самій Угорщині – культурний шок. Ми виглядаємо як дикуни, вибачте… Ми надто скуті.

Осінь 2003 року. Я у 9-му класі. Шкільний спецкурс «Історія світової культури». Читаю доповідь про Бетховена. Родзинка мого виступу – виконання а капела мелодії «Оди до радості» (німецьке лібрето ніасіліл, вибачайте) з фіналу 9-ї симфонії Бетховена. Такий тонкий натяк на нашу Євроінтеграцію.

Серпень 2004 року. Гастролі театру дітей «Тимур» до Польщі. Повільно проходимо український кордон. 13 з нас не пропускають, бо мають проблеми з документами від батьків (дозвіл лише одного з них). Одна частина їде далі (до Хшанува), а інші (яких не пропустили) чекають на нашій стороні на документи. Польський кордон проходимо достатньо швидко. Подаються документи на групу і далі в темпі вальсу по 1,5 хвилини на кожного: перевірка у базі – «Вітаємо в ЄС!». Рівні дороги, чисті узбіччя, у містах постійне будівництво всього: і тротуарів, і будинків, всього! Будують автомагістраль А4 в районі Катовіце. Неймовірне будівництво доріг! (Ага, прямо як зараз, навіть ще масштабніше). І знову культурний шок: усміхнені обличчя, всі відкриті та щирі.

2004 рік. Помаранчева революція. Я один публічно у класі за Ющенка. Відповідно щодня – неначе на війні. Ця революція – за європейську мрію! Мені 16, але усвідомлення цього вже присутнє. Хоча я навіть не уявляв скільки нам треба зробити, аби наблизитись до неї. А ще протягом революції постійні репетиції спектаклю у театрі «Тимур» – і після репетицій виходимо з БК «Будівників» та горланимо «Разом нас багато..!» Підлітки з активною життєвою позицією. Унікально, але зі складу театру осені 2004 року жодної людини не було за Януковича!! Це Харків :)

1 вересня 2005 року. 11 клас. Тема уроку про те, яким має бути майбутнє України. Така собі дискусія. На моєму столі прапор України та ЄС. Наприкінці уроку я виконую гімн України а капела.

2009–2011 роки. Щороку буваю у Бєлгороді на науковій конференції. Це якась потьомкінська дєрєвня. Керівництво БелГУ розповідає «хохлам» як добре на расєє. Мене від цієї пихатості реальної провінції вивертає. І при цьому неповнолітні їдуть з Бєлгорода розважатись до харківських нічних клубів.

2012 рік. Євро-2012 у Харкові. Ці шалені голландці, німці, португальці… Люди відриваються на повну. Ще один культурний шок. Невже так можна? Так, можна і треба! І незабутні шалені німці-стрибунці у харківському метро!!

9 травня 2013 року. Харківські активісти зібрались поговорити про кроки для активізації влади на шляху до Угоди про асоціацію. Ми натхненні!

2013 рік. 22 листопада. Харків. Початок Євромайдану. «Україна – це частина Європи» на плакаті. Це початок нашої боротьби за можливість інакше жити, за європейську перспективу. За можливість за допомоги такого інструменту як «Угода про Асоціацію» змінити країну, щоби вирватись з постійного лайна УРСР-2, в якому нас тримає тісний зв’язок з руSSкім міром. Про безвіз тоді навіть ще немає мови. То далека перспектива, наступний крок після Угоди про асоціацію.

Харків. 22 листопада 2013 року.
Фото: Сергій Петров, ліцензія CC BY-SA 4.0.

11 червня 2017 року. Перший день безвізу. Безвіз настав раніше, аніж запрацювала Угода про асоціацію (ці 3 роки вона працює у тимчасовому режимі). На фотографіях– усміхнені обличчя українців. Такі самі, як на вулицях в Угорщині та Польщі у 2001 та 2004 роках. ЦЕ СВОБОДА! Свобода робить нас вільнішими та розкутішими. І справа не в достатку. Це внутрішнє відчуття, яке або є, або його немає. Саме за цю СВОБОДУ ми стояли на Євромайдані.

Нам ще треба багато працювати і над собою, і над змінами в країні, багато і наполегливо, адже все залежить від нас.

Проте цієї ночі ми перейшли маленьку межу. Непомітну. Але вкрай важливу. І це сталось завдяки безвізу. З чим всіх я щиро вітаю!

Сергій Петров, ІЦ “Майдан Моніторинг”

Джерело: Фейсбук автора

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут

Be the first to comment on "Сергій Петров: Безвіз – це надзвичайне відчуття Свободи"

Leave a comment

Your email address will not be published.


*