Помер засновник видавництва Смолоскип Осип Зінкевич

З глибоким сумом повідомляємо про смерть видатного українського громадського діяча Осипа Зінкевича. Його внесок в Українську справу навіки буде закарбований у нашій історії. Українські дисиденти, політичні в’язні радянського режиму бережуть у своїй пам’яті його блискуче вміння вирішувати складні конспіративні завдання у контактах із далекою окупованою Батьківщиною. Нашу вдячну пам’ять ми передаватимемо наступним поколінням.

Ветеранське об’єднання Українська Гельсінська Спілка, Всеукраїнське товариство політичних в’язнів і репресованих, Музей шістдесятництва, Левко Лук’яненко, Олесь Шевченко, Василь Овсієнко, Микола Горбаль, Богда Горинь,Євген Пронюк, Йосиф Зісельс, Орися Сокульська, Олена Лодзинська, Вікторія Цимбал, Валентина Чорновіл, Борис Довгань, Маргарита Довгань, Надія Самуляк, Галина Севрук, Людмила Семикіна.

ЗІНКЕВИЧ ОСИП СТЕПАНОВИЧ, псевдоніми Петро Варнак, Богдан Арей, Петро Якуб’як (нар. 4.01.1925, с. Малі Микулинці нині Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.)

Голова правління українського незалежного видавництва „Смолоскип”, член Вашинґтонського Комітету Гельсінкських Ґарантій для України.

Народився в сім’ї селян. Батько Степан був вояком Українських Січових Стрільців, у 1914 р. попав у російський полон у боях за Маківку. Перебував у полоні в Маріуполі, звідки з групою українських січовиків утік до Києва. Служив у військовій формації полк. Євгена Коновальця Січові Стрільці, штаб яких знаходився на нинішній вул. Артема, 24. Після Першої світової війни одружився з Петронелією Грибівською. Обоє були активні в українському громадському житті, а Осип у дуже молодому віці став членом юнацтва Організації українських націоналістів.

1944 р. під час боїв з партизанами Ковпака в Карпатах німці схопили батька Осипа з одинадцятьма іншими українськими селянами в Косові і розстріляли всіх як заложників.

Воєнні дії розлучили Осипа з матір’ю і сестрою Наталкою. Здобував Прагу. Під час бомбардування опинився під руїнами розбитого будинку, товариші вважали його загиблим. Після кількаденних розкопок його знайшли напівживим. Опинившись після війни у Західній Німеччині, мати і сестра довідались про загибель Осипа і відправили панахиду за спокій його душі. Кілька місяців пізніше він з’явився живий на порозі їхнього таборового помешкання у м. Карлсфельд біля Мюнхена.

З. навчався в таборі біженців в Учительській семінарії, яку закінчив з дипломом учителя. Життя у повоєнній Німеччині його не влаштовувало, і він вирішив нелегально перебратися до Франції. На кордоні був заарештований французькою поліцією як безпашпортний. Потримавши тиждень у тюрмі, влада запропонувала З. вибір: депортація назад у Німеччину або річний контракт на роботі у Франції. Вибрав вугільну шахту в північній Франції. Після вибуху в шахті 36 годин перебував у завалі.

1949 р. З. потрапив у Париж. Як біженець отримав Міжнародну стипендію для здобуття освіти, того ж року вступив у Паризький інститут індустрійної хімії, який закінчив 1954 р. Працював у Парижі як хімік, був активним у студентських організаціях – Українська студентська громада, “Зарево”, ЦеСУС (Центральний союз українського студентства).

Брав участь в українському культурному житті. У паризькій газеті „Українське слово” разом з іншими студентами заснував сторінку „Смолоскип”, яка згодом перетворилася на самостійний журнал. Група студентів, яка цікавилася життям у радянській Україні, роздобувала часописи і книжки з України, щоб бути у курсі всіх культурних і політичних справ на Батьківщині в післясталінський час.

У період хрущовської лібералізації на Захід стали приїздити люди з України. Студенти не проминали жодної нагоди, щоб зустрітися з радянськими делегаціями, зі спортсменами, щоб поширювати серед них, як вони висловлювалися, „бацилу свободи”, хоча тими пильно опікувалася кагебістська аґентура. Після Олімпійських ігор 1952 р. З. з другом зумисне поселився в готелі, щоб під час обіду порозмовляти зі спортсменом-бігуном Володимиром Куцем. Запитали його, чому нема окремої української олімпійської команди. Ламаною українською мовою Куць відповів: „А ви нащо тут? Домагайтеся, і ми будемо виступати за Україну”. І cтуденти створили в Парижі „Український Олімпійський комітет в екзилі”. Згодом, аж до проголошення незалежності, проводили на Олімпійських Іграх акції за самостійну участь України в міжнародних спортивних змаганнях.

1951 р. З. одружився з Надією Наорлевич, яка в той час навчалася у Великобританії. 1956 р. з дружиною та двома дітьми переїхав до США, де вже жили сестра, мати і батьки дружини. Як і кожен імміґрант, З. підписав документ, що буде добропорядним американським громадянином, але вже знав, що працюватиме для України. На третій день отримав роботу в лабораторії Дж. Гопкінс університету в Балтиморі, згодом кілька разів міняв роботу і 15 років до виходу на пенсію працював директором дослідної хімічної лабораторії, а радянська пропаганда, покликаючись на його професію, поширювала інформацію, що він, мовляв, працює з отруйними газами, до чого він ніколи не мав жодного відношення.

Переїхавши у США, З. продовжував видавати журнал „Смолоскип”. 1960 р. часопис усамостійнився, а з 1978 р. виходив також і англійською, змінивши журнальний формат на газетний, досить великим накладом – 15 тис. прим.

1960 р. З. створив видавництво „Смолоскип”, яке згодом прибрало ім’я Василя СИМОНЕНКА. Видавництво, яке найбільшу увагу надавало людським і національним правам в Україні, було зареєстроване у США й Канаді як неприбуткове, було звільнене в цих країнах від усіх оподаткувань.

На початку 60-х рр. на Захід почала проникати література українського самвидаву. „Смолоскип” публікував її українською і англійською мовами у своєму часописі, видавав книжками і нелегально відправляв ті публікації в Україну.

Тривалий час З. був єдиним з українців-еміґрантів членом Міжнародної асоціації спортивної преси з осідком у Мілані (Італія), мав акредитацію на міжнародні спортивні ігри – на Олімпійські (Мехіко-68, Мюнхен-72, Монреаль-77), на універсіади в Канаді, в Японії, на міжнародні спортивні чемпіонати в Німеччині, Греції, Фінляндії. Зустрічався зі спортсменами і журналістами, які привозили самвидавні матеріяли з України і везли їх в Україну. Це робили також українські моряки радянських кораблів, які часто припливали до Копенгаґену в Данії. Книжки в Україну передавали через туристів. Не гребували скористатися послугами українських комуністів Канади, щоправда, без їхнього відома: через своїх людей підкладали самвидавні матеріали в багаж Петра Кравчука, голови ЦК Комуністичної партії Канади, бо його не обшукували. П. Кравчук, довідавшись про це вже в час Незалежності, обурювався з цього приводу. Так група молодих людей долала „залізну завісу”. У кожному випадку це був ризик. „Я вважаю, що всі наші способи були чесними і, хоч би хто що казав, ми доклали своїх зусиль, щоб Україна стала незалежною”, – вважає З.

Найзначнішими виданнями “Смолоскипа”, над якими працював З., були п’ятитомник творів Миколи Хвильового (один примірник його привіз з Канади в Україну Іван ДРАЧ), збірник Леся Курбаса, книжки Михайла ОСАДЧОГО, Ігоря КАЛИНЦЯ, Миколи ХОЛОДНОГО, Олеся БЕРДНИКА, Данила ШУМУКА, Луки Карого, Валентина МОРОЗА (українською і англійською мовами), “Українські вісники” В’ячеслава ЧОРНОВОЛА, а особливо ж видання матеріалів Української Гельсінкської Групи.

Коли в Україні 9.11.1976 р. створилася Українська громадська група сприяння виконанню гельсінкських угод (УГГ), З. в перші ж дні, 17.11, вживаючи псевдонім редактора англомовного видання “Смолоскипа” Юрія Саєвича – Богдан Ясень, потелефонував голові УГГ Миколі РУДЕНКУ і домовився про підтримку Групи. Уже 17.11.1976 був створений Вашинґтонський Комітет Гельсінкських Ґарантій для України. Комітет очолив голова правління “Смолоскипа” д-р Андрій Зварун (Нью-Йорк), а його членами стали представники комітетів оборони українських політв’язнів у США – Андрій Фединський (Клівленд), Уляна Мазуркевич (Філадельфія), д-р Ігор Кошман (Нью Джерзі), Богдан Ясень (Юрій Саєвич, Вашингтон), Осип Зінкевич (Балтимор), Ігор Ольшанівський (Ньюарк), Андрій Каркоць (Міннеаполіс), Юрій Дейчаківський і Андрій Грушкевич (Вашингтон), Маруся Зарицька і Мирослава Стефанюк (Детройт).

Комітет нелегально отримав від М. РУДЕНКА, О. БЕРДНИКА, О. МЕШКО, ґен. П. ГРИГОРЕНКА та інших майже всі меморандуми УГГ і низку інших документів. Вони були перекладені на англійську мову і доведені до відома Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Гельсінкської комісії Конґресу США, Канадського Парламенту, були розповсюджені серед західних правозахисних організацій, у пресі. Представники Комітету були перекладачами членів УГГ, які опинилися на Заході, під час їхніх свідчень у Конґресі США, брали активну участь у різних міжнародних конференціях, підтримували постійний зв’язок з Державним департаментом США та американськими конґресменами у справі ув’язнених членів УГГ та репресій в Україні, влаштовували прес-конференції у зв’язку з судами над членами УГГ в Україні, 16.11.1981 влаштували в Конґресі США відзначення 5-ї річниці УГГ. Про діяльність Комітету повідомляли по всьому світу основні західні пресові аґентства, було багато статей і повідомлень у чужомовній пресі. Це був справжній інформаційний прорив: світ дізнався про поневолену Україну, яка бореться за права людини, за свою свободу і незалежність.

Видавництво „Смолоскип” опублікувало впорядковані З. збірники документів і матеріалів УГГ: „Український правозахисний рух. Документи й матеріяли Української Громадської Групи Сприяння виконанню Гельсінкських Угод” (1978); „Інформаційні бюлетені Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод” (1981); „Українська Гельсінкська Група. 1978 – 1982. Документи і матеріяли” (1983), а також, разом з Лесею Вербою (Дарія Стець) і Богданом Ясенем (Юрій Саєвич) збірку документів УГГ англійською мовою “The Human Rights Movement in Ukraine: Documents of the Ukrainian Helsinki Group, 1976-1980”.

1990 р. З. вперше після 40-річної еміґрації відвідав Україну, а 1991 оселилися з дружиною Надією в Києві, зберігаючи американське громадянство. Продовжуючи справу свого життя, 1992 р. переніс видавництво „Смолоскип” у Київ.

Щоб виховувати кадри майбутньої України, видавництво створило стипендійний фонд для молодих політологів, філологів, істориків.

У серії „Політичні ідеології” „Смолоскип” видав великі хрестоматії: ”Консерватизм”, „Націоналізм”, „Лібералізм”, „Демократія”, чотиритомник філософа Дмитра Чижевського, збірник “Переяславська Рада 1654 року”, видає в серії „Розстріляне відродження” вибрані твори репресованих у 1920-30-х рр. письменників, альманах “Молода нація”, часопис “Смолоскип України”. 2010 р. «Смолоскип» під керівництвом О.Зінкевича видав енциклопедичний довідник «Рух опору в Україні: 1960 – 1990».

Допомоговий Фонд „Смолоскипа” допомагає колишнім політв’язням, їхнім родинам та їхнім дітям, які виявляють здібності до наукової та літературної праці.

З. – організатор і перший голова Музею-архіву українського самвидаву в Україні (1998). Член НСПУ (1994), член редколеґії газети «Літературна Україна». 1997 р. нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а в 2010 р. — Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Лауреат премії імені Василя Стуса 2009 року.

В Осипа Зінкевича з дружиною Надією троє синів – Аркадій, Віталій і Яромир.

Бібліоґрафія:

І.

Осип Зінкевич. З генерації новаторів: Світличний і Дзюба: У джерел модерної української критики. – Балтимор: Смолоскип, 1967. – 243 с.

Ліна Костенко. Поезії. / Упоряд. Осип Зінкевич. – Балтимор: Смолоскип, 1968. – 357 с.

Микола Хвильовий. Твори: У 5 т. / Гол. ред., Григорій Костюк, упоряд. Осип Зінкевич. – Нью-Йорк-Балтимор-Торонто: Смолоскип. – Т. І. – 1977. – 438 с., Т. ІІ. – 1978. – 410 с., Т. ІІІ. – 1982. – 506 с., Т. ІУ. – 1983. – 664 с., Т. У. – 1986. – 834 с.

Нездоланний дух: Мистецтво і поезія українських жінок-політв’язнів в СРСР. Альбом. Двомовне українсько-англійське видання. / Укр. текст Богдана Арея (Осипа Зінкевича), перекл. Богдана Ясеня (Юрія Саєвича), худ. оформл. Тараса Горалевського. – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1977. – 136 с.

Український правозахисний рух: Документи й матеріяли київської Української Гельсінкської Групи. / Передм. Андрія Зваруна, упоряд. Осип Зінкевич. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1978. – 480 с.

Олесь Бердник. Свята Україна. / Упоряд. Богдан Арей (Осип Зінкевич). – Торонто-Балтимор: Смолоскип, 1980. – 206 с.

The Human Rights Movement in Ukraine: Documents of the Ukrainian Helsinki Group, 1976-1980. / Упоряд. Осип Зінкевич, перкл. Лесі Верби (Дарії Стець), Богдана Ясеня (Юрія Саєвича), вступна стаття Ніни Строкатої, передм. Андрія Зваруна. – Балтимор-Вашингтон-Торонто: Смолоскип, 1980. – 277 с.

Інформаційні бюлетені Української Громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод: Випуски: 1978 – ч. 1, ч. 2, 1979 – березень, ч.1, 1980 – ч. 1, ч. 2.
/ Упоряд. Осип Зінкевич, післяслово Ніни Строкатої. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1981. – 199 с.

Микола Холодний. Про душу в пісні та пісню в душі. / Упоряд. Осип Зінкевич. – Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1981. – 139 с.

Олекса Тихий. Роздуми: Збірник статей, документів, роздумів. / Упоряд. Осип Зінкевич. – Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1982. – 80 с.

Українська Гельсінкська Група. 1978–1982: Документи і матеріяли. / Упоряд., передм. Осипа Зінкевича. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1983. – 998 с.

Мартирологія українських церков. Т. І: Українська Православна Церква: Документи, матеріяли, християнський самвидав України. / Упоряд. Осип Зінкевич, Олександер Воронин, слово митр. Мстислава, передм. Аркадія Жуковського. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1987. – 1208 с.

Мартирологія українських церков. Т. ІІ: Українська Католицька Церква. / Упоряд. Осип Зінкевич, свящ. Тарас Лончина. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1985. – 839 с.

Василь Стус в житті, творчості, спогадах та оцінках сучасників. / Упоряд. Осип Зінкевич, Микола Француженко. – Балтимор–Торонто: Смолоскип, 1987. – 463 с.

A Thousand Years of Christianity in Ukraine: An encyclopedic chronology. / Упоряд., ред. Осип Зінкевич, Андрій Сороковський. – Балтимор–Торонто. – 1988. – 312 с.

Лесь Курбас: У театральній діяльності, в оцінках сучасників. Документи. / Голов. Ред., вступн. ст., прим. проф. Валеріяна Ревуцького, упоряд., передм., Осипа Зінкевича. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1989. – 1026 с.

Тисячоліття християнства в Україні: Урочистості 1988 року. / Гол. ред. Осип Зінкевич, гол. редколегії д-р Юрій Солтис. – Крайовий Комітет Тисячоліття Християнства в Україні. – Нью-Йорк, 1992. – 524 с.

Українське дошкілля: Збірка для читання і розповідання дітям старшого дошкільного і молодшого шкільного віку. / Упоряд. Надія і Осип Зінкевичі. – К.: Смолоскип, 2002. – 558 с.

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл.

Зінкевич, Осип. Щоденник. 1948–1949, 1967–1968, 1971–1976 / Осип Зінкевич. – К.: Смолоскип, 2016. – 504.

ІІ

Анатолій Астаф’єв. ”Шинель” Осипа Зінкевича. До 75-літнього ювілею. – Літературна Україна, 2001, №7 (4871). – 17 лютого.

Яна Дубинянська. Осип Зінкевич: повернення емігранта. – Дзеркало тижня, 2001, № 27 (351). – 21 липня.

Микола Матусевич. „Я приїхав в Україну жити і працювати, а не доживати віку…” – Дзеркало тижня, 2003, № 23 (448). – 21 червня.

Наталка Позняк. Простий пенсіонер: Осип Зінкевич – від простого солдата до західного мецената. – Без цензури, 2003. – 5 вересня.

Ольга Мельник. Голова МБФ “Смолоскип” Осип Зінкевич: “В Україні є над чим і для кого працювати”. – Українська газета, 2003, № 43 (279). – 20-26 листопада.

Natalya Poznyak. Osyp Zinkevych: “I’ve Never been Disappointed!”. / Natalya Poznyak traces the destiny of a Ukrainian who published books banned by the Soviet regime. – Welcome to Ukraine Magazine, № 1 (28) 2004. – С. 48-50.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; „Права людини”. – 2006. – 1–516 с.; Частина ІІ. – 517–1020 с. (О.Зінкевич: с. 248-254). З додатками.

Контроль якості інформації на сайті Майдан

Всі новини, статті та записки мають відповідати Інформаційній Політиці Майдану. Якщо ви бачите невідповідність - будь ласка повідомте нам на news@maidan.org.ua і вкажіть гіперлінк (URL) матеріалу. Приклад спростування інформації тут