07/19/2001 | Косарик

Для розваги - дещо з Павла Глазового:

НАЙКРАЩА МОВА

Йде синок до школи вперше.
Пита батька мати:
— Якій мові ми синочка
Будемо навчати —
Українській чи російській?
Обидві ж хороші.
— Хай вивчає ту, якою
Печатають гроші.

СУПЕРЕЧКА

Матір звуть Елеонора, а батечка — Савка.
Синок у них підростає, ім'я йому Славка.
Батько щирий українець, мати — сибірячка.
— Нє говорі, — учить мати, — гавкаєт собачка.
Вєдь нє гавкаєт собачка, она, дєтка, лаєт.
Ето тєбє твой папаня язик засоряєт.
Сколько раз я говоріла: пожалєй рєбйонка!
Зачєм же ти уродуєш, дєлаєш подонка?
— Прошу слова вибирати, — насупився Савка. —
Це ти мене зараз лаєш, а собака — гавка.

ЗДРАСТЄ, МАМА РОДНАЯ!

Син поїхав з дому та й прожив у місті
Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,
Він в село вертається, з матір'ю вітається:
— Здрастє, мама родная! Как здєсь поживається? —
Мати гладить сина по рудому чубчику.
— Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?
Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, —
Більш на те скидається, що по-малоруському. —
А синок відказує: — Ти, маманя, тьомная.
В нашом положеніє разниця огромная.
Я живу у городє, ти всьо времня в полі.
Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?

ЗАЯВА

Неписьменності немає, ліквідовано її,
Та трапляються частенько ще такі грамотії,
Що, бувало, як напише, як накрутить бісів син,
То виходить, як то кажуть, ні в ворота, ані в тин.
До директора заводу вчора від Панька
Надійшла заява ось така:
"Прошу лічно дирекцію, а также завком,
Щоб мене не уважали больш холостяком.
Ізо мною в брак вступає будуща жена.
Я для свайби совершаю вбивство кабана,
Какового приобрьол я вєсом в сто кіло
І в його сопровождєнні їду на село.
Ісходя із цього отпуск розрешіть мені,
Ібо я у брак вступаю на чотири дні.
Прошу розрішить,
Бо нада спішить,
І не откладать,
Бо нєкогда ждать.
ПАНТЕЛЕЙ ЛЕПЕХА —
з подсобного цеха".

ЗНАЙШЛА ВИНУВАТОГО

У ларьочку продавщиця сидить біля бочки.
Над віконечком об'явка в чотири рядочки:

"ТЬОПЛЕ ПИВО
СВЄЖИХ РАКОВ
В ПРОДАЖЕ
НИМАЄ".

— Хто це таке накарлякав? — прохожий питає.
Продавщиця гордовито глянула у шибку:
— Ти чого там зуби скалиш? Здєлала обшибку?
Ви розумні, накінчали всяких там літфаків,
А нема кому до пива наловити раків.

КУХЛИК

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

У ТРАМВАЇ

У трамваї повно.
— Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.

ДОПОТОПНЕ ПРІЗВИЩЕ

Прибіг якось до райради Тягнирядно Сава.
— Прошу прізвище змінити. Ось моя заява.
Бо моє вже застаріло, допотопним стало.
Я нове собі придумав — Тягниодіяло.

====================

Багато інших гуморесок можна знайти на http://poetyka.uazone.net/