МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

ПРАВОПИС: матеріали

08/31/2001 | Косарик
Шукав у архівах Майдану - але не знайшов. Виручає, як завжди, Ґуґль. Є такий сайт - http://www.vlada.kiev.ua/pravopys/ Там все - офіціяльно. Повний правопис (не лише зміни до нього), коментарі, статті, навіть форум є покинутий. Окільки все копіювати сюди немає сенсу, подаю лише уривок зі статті в Літературній Україні за 11 січня 2001 р. з переліком запропонованих змін до правопису. Повну статтю дивіться на http://www.vlada.kiev.ua/pravopys/pozytyv/q100.html (там всі старослов'янські літери видно). ==================================

У написанні питомих українських та засвоєних слів запропоновано такі уточнення або модифікації:

1. У правилі про букву ґ чітко сказано, що її пишемо в українських питомих і засвоєних загальних та власних назвах — прізвищах і топонімах — згідно з вимовою, отже, не тільки в словах дзиґа, ґава, ґуля, ремиґати і т.д., похідних від них прізвищах: Ґудзь, Ґалаґан, Ґонта тощо, а й в інших антропонімах: Ґалан, Ґеник, Ґжицький, Ґиґа, Ґрещук, Ґриґ, Ґутковський у географічних назвах: Ґорґани “центральна частина Бескидів, найменше заселена частина Українських Карпат”, Ґоронда, Ґаничі назви сіл на Закарпатті і т.ін.

2. Під впливом галицької традиції в правописі 1928 р. сформульовано правило, за яким на початку слова пишемо тільки і. Але по всій Україні в багатьох лексемах функціонує початковий и. Під впливом написаного зазнає деструкції ця риса живої мови. Функціонування зазначеної голосної на початку слова підтверджує статус и як окремі фонеми української мови, а не позиційного варіанта фонеми і. З огляду на це запропоновано чітке правило: писати и на початку незапозичених та давно засвоєних слів перед приголосними н та р: инший і т.д., иній, ирій (пор. вирій), иржа, иржати (пор. діал. гинший, гиржа і под.), индик тощо, а також у відзвуконаслідувальному дієслові икати (пор. гикати) і похідних вигуку ич!

3. В українській мові функціонує невідмінюване слово пів “половина”: пів на шосту, о пів на другу. Здавалося б, що його завжди треба писати окремо від інших. Проте за зразком російської мови, в якій лексеми пол із цим значенням немає, в нас також завели писати слово пів разом із наступним (піваркуша, пів’яблука) і через дефіс (пів-Києва). У зв’язку з такою орфографією в лексиконах, зокрема в “Словнику української мови”, натрапляємо в реєстрі на фіктивні слова півгодини “половина години”, півдня “половина дня”, півкілограма“половина кілограма”, півлітра“половина літра” і т.д., що трактуються як невідмінювані іменники! Пропонуємо писати слово пів завжди окремо від сусідніх, якщо воно означає “половина, напр.,:пів години, пів гривні, пів літра, пів яблука, пів Києваі т.д. Якщо з наступним словом елемент пів не виражає цього значення, а є префіксом, то його пишемо з ним разом: півколо, південь, північ, піваркуш, півлітра (розм.) “пляшка в пів літра з горілкою або випивка взагалі” і под.

4. Пропонуємо писати апостроф після губних, перед якими стоїть не тільки р, але й л:полб’яний, а не полбяний (полба — різновид пшениці).

5. З огляду на живе мовлення більшості українців, засвідчене діалектологічним “Атласом української мови” (том І, карта 190, том II, карти 174-175). історичну практику, в тому числі й основоположників сучасної літературної мови І.Котляревського (И солы крымкы и бахмуткы; роздуть вь ныхъ храбросты огонь), Т.Шевченка (Пошли тоби матер-божа Тіи благодати Всего того, чого маты Не зуміє даты) та сучасне вживання в багатьох органах масової інформації, практику (зокрема в постійному титулі патріарха Київського і всієї України-Руси), пропонуємо реабілітувати як нормативну флексію в родовом) відмінку однини іменників третьої відміни з основою на групу приголосних –ст-(вісти, злости, радости і т.д.), слів Русь Білорусь, осінь, сіль, кров, любов (осени, соли, крови, любови).

6. У 1945 р. незакономірно нав’язано літературній мові флексію замість (цього не зроблено навіть 1933 р.) в родовом відмінку однини іменників четвертої відміни з суф. -ен-. Тут рекомендовано відновити закінчення -и-: імени, племени, сіменизгідно з живою мовою і традицією. До того ж стане монолітною парадигма. Пор.: дитяти, козеняти, курчати і т.д.

7. Зроблено пропозицію узаконити звертання тільки у формі кличного відмінка: Іване! Іване Івановичу! Пане Іванe, пане професоре, пане генерале, пане Президенте, пане професоре Пилипчуку!

8. Дозволено відмінювання запозичених слів на , коли перед закінченням не стоїть інший голосний: радіо, Маріо, але пальта, ситра, кіна тощо.

9. В опублікованому проекті найновішої редакції “Українського правопису” через недогляд не зазначено, як транскрибувати старослов’янські (церковнослов’янські) тексти української редакції, давньо- і староукраїнські оригінальні та перекладні пам’ятки, новоукраїнські твори, писані етимологічним правописом. В орфографічному кодексі необхідно сказати принаймні про те, що, цитуючи названі вище тексти, на місці букви ы пишемо сучасну и (сын — син, мыло — мило); на місці букви и між приголосними і після приголосної в кінці слова — нинішню и (присно — присно, мило — мило, прииди — прийди), на початку слова і перед йотованими голосними — і (имя— ім’я, євангєлиє — євангеліє), на місці букви е (є) міжприголосними і після приголосної в кінці слова (нєбєса — небеса, братє — брате), на початку слова та після голосної — є (єго єго, житиєжитіє), на місці букви усередині і кінці слова — і (лто — літо), на початку слова й після голосної — ї (сти— їсти, є — єї, наш — наші).

Запропоновано внести деякі зміни в правопис іншомовних слів

10. До “ляльолюкання” не може бути вороття, отже, далі треба писати м’яку або тверду л залежно від того, як узвичаєне слово в нашій мові: бал, молекула, клас, план, колонія, флот, блуза, апелятив, вакуоля, шлягер, гольф, кльош, блюмінгт.д. У нових запозиченнях л тверду чи м’яку варто писати в згоді з характером приголосного в мові-донорі.

11. Щодо передавання чужомовних gта h, то варто повернутися до академічних правил 1919—1921 pp. та проекту 1926 p. “Українського правопису”: у загальних назвах пишемо тільки г, незалежно від того h (гербарій, гіпотеза та ін.) чи (газ, газета, гараж, гол, голкіпер, грог) вимовляють у мові-джерелі. В окремих словах, переважно запозичених через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено писати х: хавбек, хокей, ноу-хау.

12. Відповідно до традицій не пишемо г на початку слів, давно запозичених із грецької мови: арфа, історія, омонім, осанна та ін., проте в нових словах, запозичених через західноєвропейські мови, наявний початковий г: гемоглобін, голографія, гомогенний тощо.

13. Але власні назви мусимо писати з максимальним наближенням до звучання їх у чужих мовах, щоб уникнути можливих непорозумінь (пор. вимову прізвища віце-президента Gor як Гор, тоді як англ. Whore вимовляється ho:r  “повія”), тобто відповідно до g та h мови-джерела писати ґ або г.

У проекті сказано, що відповідно до g та h вживаємо ґ або г лише в антропонімах (Ґете, Гюґо, Гейне, Ґеґель тощо) та похідних від них лексемах. Особисто вважаємо, що відповідно до g та h мови-джерела треба вживати г чи ґ також у топонімах (Копенгаґен, Ґватемала, Гамбурґ, Гаваї)та похідних від них слів: геґелівський, ґватемальський і т.ін., бо коли заводити нове правило, то воно має охоплювати весь клас власних назв. Тут можливі лише винятки для давніх запозичень: Англія, Греція, Грузія, Рига та деякі інші.

14. На місці грецької ? (передається латинською графікою через th) в більшості слів у нас усталилася вимова і написання т: астма, бібліотека, етика, метод, патетика, ритм, театр, трон і т.д., в меншій кількості ф: анафема, дифірамб, ефір, міф та ін. В західноукраїнській традиції вимовляють анатема, етер, міт тощо (до речі в усіх європейських мовах на місці грецького ? вимовляють t. В іменах людей відповідно до th у нас закріпилося паралельно: Агафангел — Агатангел, Афіна — Атена, Марфа — Марта, Фекла (Векла)— Текля, Феодосій—Теодосій, Тодось і т.д. У зв’язку з цим запропоновано як нормативні паралельні форми: ефір — етер, кафедракатедра, марафон — маратон, Гефсиманський — Гетсиманський та ін.

15.До мінімуму зведено випадки подвоєння приголосних в іншомовних словах: тона (замість тонна), мира (замість мірра), але ванна, булла та ін.

16. Зазначено, що слова з церковно-релігійної сфери (головно давні запозичення з грецької мови) з правилом “дев’ятки” не пов’язуються, і в них між усіма приголосними пишемо и: євангелист, єпископ, митрополит, архимандрит, єпитрахиль, кивот, прокимен, алилуя та ін.

17. Рекомендовано правило “дев’ятки” застосовувати і в іншомовних власних назвах: Аристотель, Едип, Цецилія, Кордильєри, Занзибар, Сиракузи, Тимор і т.д. Універсалізація цього правила спростить орфографію, усуне суперечності типу Дізель і дизель.

Особисто думаємо, шо біблійні власні назви з и потрібно виділити окремо, адже в конфесійній літературі, як правило, пишуть топоніми: Вавилон, Вифанія, Вифлеєм, Галилея, Генисарет, Єрихон, Ливан, гора Оливна, Тир, Сидон і ін. Багато біблійних антропонімів стали в українців хресними іменами, тому і в церковно-релігійних текстах треба узаконити вживання їх: Іван, Матвій,, Пилип та под. (див. ще нижче про назви з початковим іа, іо, іу). Отже, в правописі треба узаконити орфографічну практику християнських конфесій, у храмах яких Божа Служба та інші відправи здійснюються українською мовою (УАПЦ, УПЦ Київського патріархату, УГКЦ,УКЦ, різні протестантські конфесії).

18. У чинному орфографічному кодексі є правило, згідно з яким в іншомовних словах після відповідних приголосних перед я, ю, є, ї треба писати апостроф (б’єф, комп’ютер, інтерв’ю тощо) з застереженням, що “апостроф не пишеться..., коли я, ю позначають м’якшення. приголосних перед я, ю (бюджет, бюро, пюпітр і т.д.)”. Але в цих словах вимовляють м’які приголосні переважно активні українсько-російські (російсько-українські) білінгви або особи, що навчилися української мови не від батьків, дідів, бо звичайно всі, хто засвоїв природну українську мову, губні приголосні та йотовані голосні вимовляють окремо, незалежно від того, чи слово своє, чи іншомовне. Принаймні в загальних назвах після губних перед йотованими варто писати апостроф: б’юджет, б’юро, n’юпітр.  Таким чином спростимо правопис лексем і не будемо руйнувати природну фонологічну систему української мови.

Досить своєрідна ситуація склалася в нас із передаванням в іншомовних словах  j або і у сполуках із голосними. Споконвіку у слов’янських мовах для уникнення зіяння (гіатусу) в цих випадках розвивалися вставні звуки, переважно відбувалася йотація; це відривають писемні тексти вже з X ст.: июдеи, иєреи, дияконъ, дияволъ і т.д. Давні зміни відбиває живе українське мовлення, що яскраво видно в загальних назвах та антропонімах: дяк, Дем’ян, диякон, Касян, Касіян, Лук’ян, Тетяна тощо. На початку слова часто початковий и (й) зникав, тому вже в найдавніших пам’ятках писали: Юда, Юдея,Яковъ

19. У церковно-релігійній літературі практикуються написання Яків, Юда (переважно УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ) Іаков, Іуда (переважно УПЦ). Намічено узаконити написання Яков, Юда і под., які більше відповідають українській історичній традиції та духові нашої мови.

20. За чинним правописом іншомовні io, jo нині передаються то через іо (іон, іонійським, Іонічне море) то через йо (йод, йота, Йордан, Йорданіята ін.). У церковно-релігійних текстах зустрічаємо написання Йов, Йона, Йоан та Іов, Іона, Іоан (у правописній практиці відповідних Церков). Тут запропоновано спростити правило й писати всі слова з початковим й: йоаніти, йон, йонічний, Йоан, Йона, Йов (пор. прізвище Йовенко).

21. За чинною орфографією в іншомовних лексемах після голосних пишемо йотовані є, ї, незалежно від того, чи в мові-джерелі наявна йотація: дієта, руїна, теїн. Правопис 1933 p.  у таких випадках заборонив йотацію: теін, діета, руіна. Вживання йотованих голосних е, і — є, ї — після голосних в іншомовних запозиченнях відновлено в 1945 p. Рудиментом орфографії 1933 p. нині є написання проекті под., незважаючи на те, що в латинській мові, з якого запозичено лексему, в її звуковому складі є й: projectus (пор. цього ж кореня об’єкт, суб’єкт, рос. проект, англ. project і т.д.). Не виключено, що в написанні проект відбивається російська орфоепія (літературна російська вимова орфографеми проект — проэкт).

З огляду на викладене, запропоновано відновити написання є в слові проект і споріднених.

Наші опоненти, виправдовуючи недоладне введення 1933 p., покликаються на ніби аналогічний випадок у назві поет. Їм варто нагадати, що це слово й деякі інші з його коренем увійшли в європейські мови з грецької через латинську, в якій воно вживалося без j: poeta, (ars) poetica і т.д. (прямим запозиченням із грецької були терміни піїт“поет” піїтика “поетика”).

22. Йотація голосних (а, у, о) нині заборонена. Чудом збереглися написання з ия, ія тільки в словах із церковно-релігійної сфери: василіянин, диякон, парафіянин, християнство (та похіднихних від них), які перебували на периферії радянського слововжитку. Принаймні написання ія всередині слів іншомовного походження варто реабілітувати. Між іншим, й тут має опору в основах багатьох лексем: артеріяльний (пор. артерія), геніяльний(пор. геній), матеріял (пор. матерія).

23. Запропоновано усунути незакономірний зайвий й у словах параноя, секвоя, феєрверк, фоєтощо.

24. За сучасною орфографією на місці звукосполуки аи у словах (часто — одного кореня) грецького та латинського походження пишемо то ав-: автор, лавр, фавн, авгур та ін., то ау-: аутекологія, лауреат, фауна, інаугурація тощо. Запропоновано уніфікувати корені таких слів у бік живого мовлення і писати лавреат, фавна, інавгурація. Українці на місці іншомовного au у запозиченнях звичайно вимовляють ав із так званим нескладовим .ў—звуком середнім між в та у. Згідно з практикою усного мовлення запропоновано писати ав замість ау у словах із латинським коренем aud-io “чути, слухати”: авдит, авдиторія і под. (пор. авдиєнція — починаючи з XVII ст., авдитор — починаючи з XVIII ст.) та павза, яке в цій формі засвідчується з XVII ст.

25. У проекті залишено нинішнє правило передавання німецького дифтонга еі. Проте ми вважаємо, шо у власних найменуваннях потрібно б писати, згідно з німецькою літературною орфоепією, ай (Айзенштайн, Ліхтенштайн, Гайне).

Відповіді



Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2018. Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua