Кличний відмінок в проєкті нового правопису (copy-paste)
02/25/2002 | Mary
http://serg6p.hypermart.net/kis/pravopys/pravXXI/zmist.htm
§ 54. І відміна. Однина
У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаємо закінчення -о, -е, -є, -ю:
а) -о мають іменники твердої групи: дружи́но, Га́нно Миха́йлівно, леле́ко, перемо́го, се́стро;
б) -е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа:
во́ле, зе́мле, Ка́тре, робітни́це, ду́ше, вдаче́; Марі́є, мрі́є, сі́м’є, Соломі́є, а також Іллє́.
Примітка. У кличному відмінку в іменниках із рухомим наголосом він переноситься на склад перед закінченням: ве́рбо, во́до, до́чко, жо́но, ру́ко; сви́не;
в) ю мають- деякі пестливі іменники м’якої групи: бабу́сю, Га́лю, до́ню, Мару́сю, мату́сю, тіту́сю.
Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Га́нно Іва́нівно, Марі́є Васи́лівно.
§ 55. I відміна. Множина
У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з називним: баби́, до́чки, жінки́, робітни́ці.
§ 61. II відміна. Однина.
Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у, -ю, -е.
1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -ко), иншомовні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): Пе́трику, Іва́нку, Оле́гу (й Оле́же), ба́тьку, си́нку, пого́ничу, слуха́чу, това́ришу, робітнику́ (і робітниче́) Дже́ку, Жа́ку, Лю́двіґу, Фридриху; також іменники ді́ду, си́ну, та́ту.
2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віта́лію, вчи́телю, Гри́цю, кра́ю, лі́карю, мі́сяцю, розма́ю, я́сеню, І́горю.
3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богда́не, Бо́же, го́лубе, дру́же, коза́че, о́рле, па́не, Пе́тре, со́коле, Степа́не, чума́че; же́нче (від жнець), кра́вче, моло́дче, хло́пче, ше́вче (але бійцю́, знавцю́); гусля́ре, До́вбуше, ма́ля́ре, сто́роже, тесля́ре, школя́ре.
4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі, як Глі́бов, Ковалі́в, Пу́шкін, Романи́шин, Тю́тчев, Чапа́єв, Що́голів, у звертаннях мають форму кличного відмінка: Глі́бове, Ковале́ве, Пу́шкіне, Романи́шине, Що́голеве та ин.
Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Ки́єве, Лебеди́не, Льво́ве.
Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: добро́дію акто́ре, па́не лейтена́нте.
Примітка 2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імени, прізвища, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: бра́те Пе́тре, дру́же Гри́цю, коле́го Степа́не, па́ні Катери́но, па́не Віта́лію, дру́же Макси́менку; коле́го Іваничу́ку.
Примітка 3. У звертаннях до жінок, що складаються із загальної назви та прізвища у формі чол. роду, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: добро́дійко Гончару́к, па́ні Шевче́нко.
ІІримітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імени та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володи́мире Хомичу́, І́горю Іллічу́, Васи́лю Анато́лійовичу, Віта́лію І́горьовичу, Іллє́ Микола́йовичу, Пе́тре Кузьмичу́, Яросла́ве Андрі́йовичу.
§ 68. II відміна. Множина. Кличний відмінок
У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову з називним; брати́ (в урочистому мовленні також брато́ве), робітни́ки; діячі́, товариші́; учителі́, шахтарі́, моря́, се́ла. Іменник пан, крім закінчення -и, в офіційному звертанні має закінчення -ове: пано́ве.
§ 69. IIІ відміна. Однина
У кличному відмінку іменники цієї відміни мають закінчення -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.
§ 70. IIІ відміна. Множина
У називному, знахідному та кличному відмінках множини іменники третьої відміни мають закінчення -і: ві́дповіді, ві́сті, о́сі, ті́ні; но́чі, по́дорожі.
§ 71. ВІДМІНЮВАННЯ СЛОВА МАТИ
Однина
Н. ма́т-и (рідко – ма́т-ір)
Р. ма́т-ер-і
Д. ма́т-ер-і
Зн. ма́т-ір
Ор. ма́т-ір’-ю
М. ... ма́т-ер-і
Кл. ма́т-и
Множина
мат-ер-і́
мат-ер-і́в
мат-ер-я́м
мат-ер-і́в
мат-ер-я́ми
мат-ер-я́х
мат-ер-і́
§ 72. IV відміна. Однина
У називному, знахідному та кличному відмінках однини іменники четвертої відміни мають закінчення -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.
§ 73. IV відміна. Множина
У називному та кличному відмінках множини іменники четвертої відміни мають форму на -ят-а (після шиплячого — -ат-а) й -ен-а: гуся́та, теля́та;
курча́та, лоша́та; імена́, племена́.
§ 54. І відміна. Однина
У кличному відмінку однини іменників першої відміни вживаємо закінчення -о, -е, -є, -ю:
а) -о мають іменники твердої групи: дружи́но, Га́нно Миха́йлівно, леле́ко, перемо́го, се́стро;
б) -е мають іменники м’якої та мішаної груп, є — іменники м’якої групи після голосного та апострофа:
во́ле, зе́мле, Ка́тре, робітни́це, ду́ше, вдаче́; Марі́є, мрі́є, сі́м’є, Соломі́є, а також Іллє́.
Примітка. У кличному відмінку в іменниках із рухомим наголосом він переноситься на склад перед закінченням: ве́рбо, во́до, до́чко, жо́но, ру́ко; сви́не;
в) ю мають- деякі пестливі іменники м’якої групи: бабу́сю, Га́лю, до́ню, Мару́сю, мату́сю, тіту́сю.
Примітка. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імені та по батькові, обидва слова мають закінчення тільки кличного відмінка: Га́нно Іва́нівно, Марі́є Васи́лівно.
§ 55. I відміна. Множина
У кличному відмінку множини іменники першої відміни мають форму, однакову з називним: баби́, до́чки, жінки́, робітни́ці.
§ 61. II відміна. Однина.
Іменники другої відміни в кличному відмінку закінчуються на -у, -ю, -е.
1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами -ик, -ок, -ко), иншомовні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): Пе́трику, Іва́нку, Оле́гу (й Оле́же), ба́тьку, си́нку, пого́ничу, слуха́чу, това́ришу, робітнику́ (і робітниче́) Дже́ку, Жа́ку, Лю́двіґу, Фридриху; також іменники ді́ду, си́ну, та́ту.
2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Віта́лію, вчи́телю, Гри́цю, кра́ю, лі́карю, мі́сяцю, розма́ю, я́сеню, І́горю.
3. Закінчення -е мають безсуфіксні іменники твердої групи, іменники м’якої групи із суфіксом -ець та деякі іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на ж, ч, ш, дж і загальні назви з основою на р, ж: Богда́не, Бо́же, го́лубе, дру́же, коза́че, о́рле, па́не, Пе́тре, со́коле, Степа́не, чума́че; же́нче (від жнець), кра́вче, моло́дче, хло́пче, ше́вче (але бійцю́, знавцю́); гусля́ре, До́вбуше, ма́ля́ре, сто́роже, тесля́ре, школя́ре.
4. Прізвища прикметникового походження на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-їн), такі, як Глі́бов, Ковалі́в, Пу́шкін, Романи́шин, Тю́тчев, Чапа́єв, Що́голів, у звертаннях мають форму кличного відмінка: Глі́бове, Ковале́ве, Пу́шкіне, Романи́шине, Що́голеве та ин.
Географічні назви, до складу яких входять зазначені суфікси, мають у кличному відмінку закінчення -е: Ки́єве, Лебеди́не, Льво́ве.
Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка має як перше, так і друге слово: добро́дію акто́ре, па́не лейтена́нте.
Примітка 2. У звертаннях, що складаються із загальної назви та імени, прізвища, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: бра́те Пе́тре, дру́же Гри́цю, коле́го Степа́не, па́ні Катери́но, па́не Віта́лію, дру́же Макси́менку; коле́го Іваничу́ку.
Примітка 3. У звертаннях до жінок, що складаються із загальної назви та прізвища у формі чол. роду, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: добро́дійко Гончару́к, па́ні Шевче́нко.
ІІримітка 4. У звертаннях, що складаються з двох власних назв — імени та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка: Володи́мире Хомичу́, І́горю Іллічу́, Васи́лю Анато́лійовичу, Віта́лію І́горьовичу, Іллє́ Микола́йовичу, Пе́тре Кузьмичу́, Яросла́ве Андрі́йовичу.
§ 68. II відміна. Множина. Кличний відмінок
У кличному відмінку множини іменники другої відміни мають форму, однакову з називним; брати́ (в урочистому мовленні також брато́ве), робітни́ки; діячі́, товариші́; учителі́, шахтарі́, моря́, се́ла. Іменник пан, крім закінчення -и, в офіційному звертанні має закінчення -ове: пано́ве.
§ 69. IIІ відміна. Однина
У кличному відмінку іменники цієї відміни мають закінчення -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.
§ 70. IIІ відміна. Множина
У називному, знахідному та кличному відмінках множини іменники третьої відміни мають закінчення -і: ві́дповіді, ві́сті, о́сі, ті́ні; но́чі, по́дорожі.
§ 71. ВІДМІНЮВАННЯ СЛОВА МАТИ
Однина
Н. ма́т-и (рідко – ма́т-ір)
Р. ма́т-ер-і
Д. ма́т-ер-і
Зн. ма́т-ір
Ор. ма́т-ір’-ю
М. ... ма́т-ер-і
Кл. ма́т-и
Множина
мат-ер-і́
мат-ер-і́в
мат-ер-я́м
мат-ер-і́в
мат-ер-я́ми
мат-ер-я́х
мат-ер-і́
§ 72. IV відміна. Однина
У називному, знахідному та кличному відмінках однини іменники четвертої відміни мають закінчення -я (після шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.
§ 73. IV відміна. Множина
У називному та кличному відмінках множини іменники четвертої відміни мають форму на -ят-а (після шиплячого — -ат-а) й -ен-а: гуся́та, теля́та;
курча́та, лоша́та; імена́, племена́.