“І”
08/01/2002 | Богдан-Ігор АНТОНИЧ
І вітер, що жене по руннім полі,
і дощ, що жне руді хмар руна в млі,
і злотий усміх зір на синім тлі,
і долі спів пшеничної в стодолі.
І виноград і водоспад удолі,
і сад і дзвінкодзвонні солов’ї,
і їх пісні, немов фонема “і”
і гай, і водограй, і край на волі.
І сон на сіні й сонні лісу тіні,
і смерк в руїні, і казки в країні,
і чалі коні, і чвал баский по степі.
І грунь, і рунь, і ватра у вертепі,
і гарний світ удень і серед ночі,
і найгарніший, як лиш замкнеш очі.
http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=antonych&page=pryvit38
і дощ, що жне руді хмар руна в млі,
і злотий усміх зір на синім тлі,
і долі спів пшеничної в стодолі.
І виноград і водоспад удолі,
і сад і дзвінкодзвонні солов’ї,
і їх пісні, немов фонема “і”
і гай, і водограй, і край на волі.
І сон на сіні й сонні лісу тіні,
і смерк в руїні, і казки в країні,
і чалі коні, і чвал баский по степі.
І грунь, і рунь, і ватра у вертепі,
і гарний світ удень і серед ночі,
і найгарніший, як лиш замкнеш очі.
http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=antonych&page=pryvit38
Відповіді
2002.08.01 | Богдан-Ігор АНТОНИЧ
МОЛОДИЙ ПОЕТ
Над лугом буря свище, наче пуга,І вітряна кряжами кряче пря,
мов не ліси хвилюють, а моря,
та в серце туга стукає, мов пугач.
Тоді виходжу в чорну ніч на ганок,
деру очима тінь, гляджу зорі.
Крізь вихор чалий кінь зарже над раном,
роздзвінно гупне копитом в поріг.
І сам не знаю, як скачу в стремена,
хватаю репане реміння нузд,
а завірюха на дворі шалена
рамена отвирає й мутить глузд.
Лиш в грудях голос дзенькає, мов мідь,
шепоче: “Молодий, не їдь, не їдь!”
http://poetry.uazone.net/default/pages.phtml?place=antonych&page=pryvit32
2002.08.06 | Mary
А таке?
Прощавай мені рукою.Три та три є шість.
Сидить поет над рікою,
огірка поволі їсть.
Небо синє знов,
немов ультрамарина.
Розмріяна дівчина
марить про любов.