Можливе походження російського "Луна"
11/03/2002 | Уколов
Звернув увагу, що в російській мові всі слова з коренем "лун" походять від слова "Луна" (у російській так зветься супутник Землі). Водночас етимологія назви Луна у російській мові не простежується. Але якщо згадати українське слово "луна" (відлуння), то одразу виникає підозра, що швидше всього російська назва супутника нашої планети введена кимось із поетів, бо цей об"єкт можна розглядати як "відлуння Землі" або луну Землі. Версія підтверджується існування в російській слова Месяц - укр. Місяць. Цікаво було б почути - хто з росіян вперше звернув увагу на руське/українське слово "луна" і здогадався його вжити для означення Місяця? Дуже гарно вийшло.
Відповіді
2002.11.03 | Cunning linguist
Re: Можливе походження російського "Луна"
Російська назва місяця - це запозичення з латини, ото й усього.2002.11.03 | Manul
Re: Можливе походження російського "Луна"
Этимологический словарь русского языка:Луна "небесное тело, спутник Земли". Праславянское (сиріч праукраїнське, - Manul). Развилось из и.е. louksna (leuksna) "светило" вследствие фонетич. изменений: в нем упростилась группа согласных ksn>n (ср. лат. luna; др.прусск. lauxnos "созвездие", греч. lychnos "светильник"). И.е. Leuksna образовано с помощью суф. -sna от leuk- "светить". Ср. лат. lux "свет"; др.-прусск. luckis "лучина"; греч. leukos "блестящий". См. лоск; луч.
2002.11.12 | Уколов
Дуже розумно, але погодьтеся, то лише гітотезая.
Manul пише:> Этимологический словарь русского языка:
> Луна "небесное тело, спутник Земли". Праславянское (сиріч праукраїнське, - Manul).
Перепрошую, праслав"янською "Луна" - це Манул?? Цікаве слово, на перший погляд звучить як іншомовне.
> Развилось из и.е. louksna (leuksna) "светило" вследствие фонетич. изменений: в нем упростилась группа согласных ksn>n (ср. лат. luna; др.прусск. lauxnos "созвездие", греч. lychnos "светильник"). И.е. Leuksna образовано с помощью суф. -sna от leuk- "светить". Ср. лат. lux "свет"; др.-прусск. luckis "лучина"; греч. leukos "блестящий". См. лоск; луч.
Вам не здається, що це все занадто складно і притягнуто за вуха? Тим часом, якщо припустити, що в праслав"янській, а не в сучасній російській, як я помилково вважав раніше, друга назва Місяця походить від явища "луни" (відлуння), то все стає значно простіше.
2002.11.12 | Уколов
Поспішиш - людей насмішиш. Перепрошую.
По-перше, звичайно у заголовку опечатка, я хотів написати "гіпотеза".По-друге, щойно помітив, що Manul - то Ваше псевдо. Не мав наміру Вас ображати.
2002.11.03 | Cunning linguist
P.S.
До речі, "швидше всього", "назва... введена кимось із поетів", "для означення" - приклади перенесення російської граматики на український ґрунт. Українською ж буде "швидше за все", "назву... ввів хтось із поетів", "на означення".2002.11.04 | Михайло Свистович
Re: Іспанською також буде Luna
З наголосом на першому складі.До речі, Luna в іспанській - омонім. Це слово також означає жіночі місячні (перепрошую за натуралізм).
2002.11.05 | Manul
Re: Іспанською також буде Luna
Про те, що слово “луна” питомо давньоукраїнське, свідчить наступне (як і взагалі, праслов’янська мова – то давньоукраїнська, від неї беруть початок инші слов’янські мови) .Етимологічний словник української мови (1989, т. 3) подає три значення цього слова:
1) Луна – “відгомін”, “відголосок”.
2) Луна – “відблиск”, “заграва”, “затишок”, “порядок”, “чистота”, “відблиск на небі”, “промінь світла”, “місяць”, “планета”; [лунь] – “тьмяне світло”; [лунить] – “розвидняється”; [луна] – “невелика хмарка”, ст. luna “промінь, світло, відблиск, місяць”, болг. луна, м. луна, схв. луна [luna]; як назва місяця інд.євр. louksna виникло в результаті табуїстичної заміни давнішої назви інд.євр. mens-, звідки праслов. mesecь, укр. місяць; заборона вживання первісної назви ґрунтувалася на віруванні про магічні властивості місяця.
3) Луна – “плями, лишаї на тілі”, “біла пляма (як зірочка) на лобі тварини”, “місяцеподібна пляма на пір’ї павиного хвоста”.
Пан Свистович правильно пише, що в іспанській luna – місяць і місячні. В російській луна – місяць, месячные – місячні (зауваження моє – Manul).
Характерно, що Грінченко подає два значення слова “луна”: на першому місці ставить “отраженіє свєта, отблєск, зарєво” (“Базарь горить, а на морі луна йде”), а на другому -“отраженіє звука, эхо, отголосок”.
2002.11.12 | Уколов
Супер. Я таки в чомусь був правий - зв"язок між
словами Луна (Місяць) і лунить (відлунює, луна йде) існує! Дякую за вичерпну консультацію і критику.2002.11.12 | Михайло Свистович
Re: В упор не бачу зв"язку
Уколов пише:> словами Луна (Місяць) і лунить (відлунює, луна йде) існує! Дякую за вичерпну консультацію і критику.
Чи іспанська мова пішла від української?
2002.11.12 | Manul
Re: В упор не бачу зв"язку
Пан Свистович пише:>>>Чи іспанська мова пішла від української?Я дуже люблю кепкунів. Особливо із категорії, до якої належить відомий літературний герой Омелько, про якого один дядько сказав: "Омелько - дурень", инший заперечив: "Омелько - не дурень. Омелько - придурок".
І українська, і гишпанська мови, вельмишановний пане-добродію Свистовичу, належить до індо-европейської групи мов. Індо-европейською "луна" - "louksna", "місяць" - "mens", про табуїстичну заміну я вже писав. Яка мова від якої пішла, визначайте на пальцях.
Перепрошую, але, коли з мене кепкують та ще й смайлики малюють, я відповідаю адекватно. Ще раз перепрошую.
2002.11.13 | Cunning linguist
Re: В упор не бачу зв"язку
Так, і українська і іспанська мови належать до індо-европейської мовної сім'ї. Але при цьому "луна" в російській залишається запозиченням з романських мов. З написаного в попередніх дописів також не випливає автоматично факт етимологічної близькості українського слова "луна" з російським.2002.11.15 | Михайло Свистович
Re: А я дуже люблю "вчених", які з розумним виглядом говорять
відомі всім прописні істини. Але і тут роблять помилки.Manul пише:
> І українська, і гишпанська мови, вельмишановний пане-добродію Свистовичу, належить до індо-европейської групи мов. Індо-европейською "луна" - "louksna", "місяць" - "mens", про табуїстичну заміну я вже писав. Яка мова від якої пішла, визначайте на пальцях.
Українська та іспанська мови належать до різних груп мов. Українська - до слов"янської, а іспанська - до романської. А індоєвропейська - це сім"я
І де тут видно, що іспанська "luna" та українська "луна" споріднені? Як місяць стосується відлуння?
> Перепрошую, але, коли з мене кепкують та ще й смайлики малюють, я відповідаю адекватно. Ще раз перепрошую.
Хотів був відповісти різко на порівняння з Омельком, але прочитав це і роздумав, просто посміявся. Ви занадто зациклені на собі. Смайлик був намальований у відповіді Уколову, а не Вам
2002.11.15 | Manul
Re: А я дуже люблю "вчених", які з розумним виглядом говорять
Шановний пане Свистовичу, вдячний Вам за критику, хоча ситуація трохи нагадує сюжет оповідання Василія Шукшина “Срєзал” #:-o . Особливого значення дотримання класичного підходу до класифікації мов (умовно - сім’я-група-підгрупа) у даному контексті форумного обговорення, IMHO, немає, тому що вона (вказана класифікація) не є абсолютно досконалою (кожна група розпадається на підгрупи, а підгрупи у свою чергу – на групи і так далі), існують инші класифікації і підходи. Наприклад, П.Кречмер твердо вважав індоевропейські мови групою, поряд з рето-тіренською, у складі прото-індоевропейської прамови; В.Ілліч-Світич дотримувався (на основі споріднености індоевропейських мов з ностратичними) наступної класифікації з точки зору належності до “сімей”: афразійська (саме - сім’я), уральська, алтайська, дравидська, картвельська. Далі, рядом вчених індоевропейські мови вважаються “надсім’єю”, иншими – лише “надгрупою” тощо. Радянське мовознавство відносить українську мову до групи східнослов’янських мов, у якій за родовідним деревом стовбуром слугує російська мова, хоча у працях окремих визнаних російських мовознавців ще у ХІХ ст. доведено було дещо инше, а саме: “русскій (вєлікорусскій) язик” походить від прамови “південно-західних слов’ян”, які жили у період 5 ст. до Р.Х. – 12 ст. після Р.Х., а потім прамова розділилась на три говори (територіальні мовні ареали) – український, поліський та русинський, об’єднаних (станом на ХІХ ст.) “у малоросійську мову” (чи “наречіє”, як вважали инші, хто не визнавав її за окрему мову). Отже російська мова – це гілка від нашої прамови.Але річ не в тім, я відгукнувся (відлунувся?) на запитання мого колеги, а ми на цьому форумі усі рівноправні колеги, дав декілька значень цього слова з точки зору етимологічного аналізу, у тому числі «луна”, як віддзеркалення (відлуння) світла. За Омелька вибачте ще раз, чи, як вчить нас навчитель пана Кувалди пан С.Караванський – “вибачаюсь” (тобто вибачаю себе) . (_)
2002.11.12 | Логофіл
Re: Можливе походження російського "Луна"
Чисто російське слово - це МЕСЯЦ: "Вьішел месяц из тумана, вьінул ножик из кармана" (бандитський фольклор). Або ж "Месяц, месяц, тьі могуч, тьі летаешь вьіше туч" Пушкін). Але у того ж Пушкіна читаємо "Сквозь волнистьіе туманьі пробирается луна, на печальньіе поляньі льёт печальньій свет она". Луна, безумовно, неологізм у часи Пушкіна. Слово запроваджене в мову поетами покоління Карамзіна (в часи Ломоносова його не існувало). Мало хто знає, що Карамзін був не тільки істориком, але й мовним реформатором. Він і його покоління перекроювали російську мову на кшталт Французької, робили синтаксис гнучкішим і оновляли лексику. Радіщев був останнім, хто писав докарамзінською російською мовою. Покоління Карамзіна чудово володіло французькою мовою. Так і зявилась ЛУНА - із французького LUNE, і відповідно - з латинського LUNA. А на зміну слову СНОБРОДА згодом прийшов ЛУНАТИК.2002.11.13 | Manul
Re: Можливе походження російського "Луна"
Логофіл пише: >>>Мало хто знає, що Карамзін був не тільки істориком, але й мовним реформатором.Дуже правильно! Карамзіну належать неологізми, які увійшли в російськомовний обіг і без яких сьогодні не можна уявити російської мови: "промышленность, влюбленность, рассеянность, трогательность, будущность, общественность, человечность, общеполезный, достижимый, усовершенствовать".
Власне нова російська література починається з Карамзіна; треба було Карамзіну перехворіти російською історією і европейським сентименталізмом, щоб з'явився геніальний Пушкін. До речі, инший видатний російський історик Ключевський також займався історичним мовознавством. На одній із лекцій на запитання, як розмовляло населення Давньої (Київської) Русі (якою була писемна мова - ясно із літописів), Ключевський відповів: "Так, як зараз розмовляє населення Малоросії". При цьому Ключевський навів приклади: у Давній Русі вимовляли "Кыйив", а не "Киев" (тощо). Але річ у тім, що "російська" (московська) історія починається з київського (не дуже симпатичного) князя Юрка Довгорукого. Цього, звичайно, не визнавали ні Карамзін, ні Ключевський - тоді, ні пан Свистович - зараз.
2002.11.15 | Михайло Свистович
Re: Ви прямо мої думки читаєте. От тільки "читалка" неправильна
Manul пише:> Дуже правильно! Карамзіну належать неологізми, які увійшли в російськомовний обіг і без яких сьогодні не можна уявити російської мови: "промышленность, влюбленность, рассеянность, трогательность, будущность, общественность, человечность, общеполезный, достижимый, усовершенствовать".
> Власне нова російська література починається з Карамзіна; треба було Карамзіну перехворіти російською історією і европейським сентименталізмом, щоб з'явився геніальний Пушкін. До речі, инший видатний російський історик Ключевський також займався історичним мовознавством. На одній із лекцій на запитання, як розмовляло населення Давньої (Київської) Русі (якою була писемна мова - ясно із літописів), Ключевський відповів: "Так, як зараз розмовляє населення Малоросії". При цьому Ключевський навів приклади: у Давній Русі вимовляли "Кыйив", а не "Киев" (тощо). Але річ у тім, що "російська" (московська) історія починається з київського (не дуже симпатичного) князя Юрка Довгорукого. Цього, звичайно, не визнавали ні Карамзін, ні Ключевський - тоді, ні пан Свистович - зараз.
1. Все вищевикладене Вами я визнаю
2.Як все вищевикладене доводить, що російське слово "луна" пов"язане з таким самим українським словом?