12/02/2002 | Карлсон

Учення Гондона Ніхуяна.

День перший.

Ми сиділи з Гондоном Ніхуяном біля ватри і ласували смаженою собачатиною. Гондон Ніхуян зручно розсівся, чи то пак розлігся, у величезній покришці від колеса якогось охуєнно потужного механізму, його засмальцьована пика , наче духовий мідний струмент , виблискувала у полум'ї вогнища, в якому потріскували шматки шиферу, а обабіч нас виростала гора об”їдених кісток. Відразу за нашими спинами світлокруг від полум'я зникав, натомість підіймалася стіна густої непроглядної темряви, далі на якусь відстань простягалося царство нічної тиші, а за нею – знов вчувалося завивання здичавілих собак, а далі розпочиналися околиці міста, і там ми бачили силуети багатоповерхових будинків, які поступово гасили жовті квадратики вікон. Там жили своїм таємничим життям люди, і вони зараз саме вкладалися до сну. Хтось із них зараз напевне чистить зуби, хтось порає дружину або коханку, хтось засипає біля телевізора, хтось мучиться грипом або пневмонією, цілком імовірно, що дехто навіть тихенько здихає. І ніхто з них не знає про те, що в кількох кілометрах від них , на заміському пустирі, у ямі, поміж хащі висохлих бур”янів і чагарників невідомої назви і призначення розмовляють поміж собою двоє інтелігентних громадян.

Раніше я був інженером на військовому заводі , але коли настали важкі часи, інженери стали заводу непотрібні, та й робочі стали заводу непотрібні, завод , наче ведмідь, запав у зимову сплячку, і на роботу ходили лище директор, головний бухгалтер і голова профкому. А коли мій сусід став вигулювати свого дурнуватого пса просто у мене під вікнами, і я постійно по кілька разів на день змушений був спостерігати акти собачої дефекації, моєму терпінню прийшов край. Одного разу я кілька разів опустив лопату на поперек дурного звіра, який у черговий раз присів навкарачки під моїми вікнами, а коли його господар розтулив до мене писок, то лопатою перепало і йому. Чи вижив він , я не знаю, бо мені терміново довелося покидати рідну домівку.

Так я опинився на пустирі. Спочатку я сяк-так перекантувався у коробці від телевізора, яку хтось тут обладнав під житло. А якось уночі я помітив вдалині відблиск вогню і відчув запах чогось смаженого чи печеного. Я пошкандибав на світло, і незабаром доля звела мене на деякий час із цим дивним чоловіком, який жив на цьому пустирі уже кілька років. Коробку від телевізора я прихопив, звісно, із собою. Гондон Ніхуян повідомив мені, що колишнього господаря коробки, швидше за все, зжерла зграя собак, яка тут нещодавно пробігала мимо. Самого Гондона Ніхуяна від такого завершення земного шляху рятували мантри, які робили його для собак чи то невидимим, чи то нецікавим, і він пообіцяв мені навчити мене цим мантрам. Натомість я повинен був деякий час складати йому кумпанію, допомогати полювати , підтримувати господарство, тощо. Я погодився. Пізніше Гондон Ніхуян признався, що окрім мантр, від здичавілих собак його рятував також і власний собацюра, який жив неподалік. Цього собацюру, коли він був іще щеням, Гондон Ніхуян підібрав на сміттєзвалищі, голодним і напівмертвим, викормив його і виростив, цуценя ж коли підросло, оселилося окремо від людини, але на достатній відстані, щоб за необхідності приходити на допомогу. Я його побачив сьомого дня мого перебування у Гондона Ніхуяна, собацюра поважно , з похмурим поглядом підійшов до мене, обнюхав з усіх боків, повернувся і мовчки пішов собі геть. Після того я бачив його нечасто, лише коли ми виходили утрьох на полювання, і , слава Богу, цей собацюра ніколи не демонстрував мені явлєніє на світ Божий своїх екскрементів, як, власне, і я йому.

Влітку Гондон Ніхуян жив у лісі, і лише пізньої осені, з настанням заморозків, коли на навколишніх приміських ділянках городяни вже завершили збір врожаю і до самої весни можна було їх не сподіватися, він переселявся на пустир. Він запасався на зиму гарбузами, яких господарі полишили напризволяще, недовизбираною картоплею, буряками, морквою та капустою, а найбільше – топінамбуром. Тут у нього були свої плантації топінамбуру. Цей фрукт розмножувався, як бур”ян, достатньо було весною закопати у землю кілька шкуринок від бульби топінамбуру, а восени з цього місця можна було зібрати ледве не відро. У цієї рослини не існує природніх шкідників, його обминає колорадський жук , медведка та інші паразити, і , власне, завдяки топінамбуру Гондон Ніхуян і існував цілу зиму. Крім того, він розгорнув цілий міні-завод з виробництва самогону, і за осінь виганяв цього зілля стільки, що вистачало до літа. На самогон ішло все – некондиційні бульби топінамбуру, буряк, морква, корневища лопуха, пирій, м”ясисті листя осоту, будяків та інших бур”янів, на які я , міський житель , ніколи раніше не звертав уваги. Порожньої тари – пластикових пляшок від газованих напоїв – на звалищах було неміряно, тому питання куди наливати самогон, щоб зберегти його на довгий час холодів , не поставало.

Коли я вперше приперся до Гондона Ніхуяна, несучи на собі коробку вд телевізора , він сидів коло вогнища і читав якусь газету, точніше , її клаптик. Я привітався і запитав, чи можна присісти коло вогню та погрітися, проте він мовчав і навіть не дивився на мене. Оскільки втрачати мені , крім власного здоров'я, було нічого, я поклав коробку неподалік вогню, а сам взяв одну покришку від легковика. що валялася неподалік, і присів на неї коло самого багаття. Тепло проникало у задубілі пальці ніг, коліна, у руки, мені стало якось навіть веселіше , а потім я й незчувся, як задрімав. Коли я прокинувся від холоду, вогнище вже погасло, лише жевріли вуглинки, господаря ніде не було. Я підтягнув свою коробку ближче до вогню і знову заснув.

Так минули три дні , і я не почув жодного слова від господаря цього багаття. Він несподівано йшов і приходив, щось приносив, кудись його складав, розводив вогнище, готував їжу, але на мої питання не відповідав і взагалі мовчав. Коли я був повернутий до нього спиною, я відчував на собі його допитливий погляд, але коли я обертався, він уже дивився в інший бік.

І лише четвертого дня зранку я почув його голос. Я прокинувся від того, що хтось пильно дивився на мене, і коли я різко розплющив свої очі, то побачив обличчя Гондона Ніхуяна. Воно не було ні усміхненим, ні серйозним, воно було сірим і ніяким. Воно дивилося на мене, вивчаючи мене так , як спостерігають за амебами у мікроскоп, прагматично і без зайвих емоцій. Проте, коли Гондон Ніхуян помітив, що я прокинувся, щось схоже на легку усмішку промайнуло на його обличчі, і він сказав :

- Ви знаєте, юначе, адже це я придумав бурбулятор.

Це було вимовлено чистісінькою українською мовою.

Коли я був інженером, я чув про бурбулятор. Про його властивості ходили легенди, власне, для багатьох він і сам залишився легендою. Ми знали, що відразу після винайдення бурбулятора він був засекречений органами, і хоча по руках ходили підпільні креслення бурбулятора і ми всі пробували його майструвати, ні в кого з нас нічого не виходило. І на сусідніх заводах теж ні в кого нічого не виходило, ба , навіть і на найголовнішому військовому заводі у Підмосков'ї , де його збиралися запустити у серійне виробництво, теж нічого не виходило. Бурбулятор працював лише в єдиному екземплярі , у тій лабораторіїї, де працювала людина, що його винайшла. Тому, коли на масове виробництво бурбуляторів було витрачено даремно більше п”яти років часу і великі мільйони , коли не мільярди, грошей, винахідника бурбулятора звинуватили, з одного боку, у науковому підлозі, з іншого боку, у фінансових махінаціях, а ще з іншого, найголовнішого боку, у зраді Батьківщині та посібництву Сполученим Штатам, ФРН та Румунії. Після цього діюча модель бурбулятора була зруйнована, а самого винахідника засудили до найвищої міри. Дізнавшись про це, ми з жахом трощили свої недороблені макети бурбуляторів, переривали шухляди у пошуках ксерокопій з його кресленнями, щоб спалити їх і попіл розвіяти за вітром, щоб, не дай Боже, перший відділ не знайшов їх раніше за нас, і щоб нас не спіткала доля винахідника бурбулятора, чи не позбавили тринадцятої зарплати. Врешті, лаборантка Галочка, яка ніколи не цікавилась не те що бурбулятором, а й навіть безпосередніми своїми обов”язками, котрі заважали їй плести на зиму рукавички , все-таки доповіла куди треба про мене та ще кількох моїх колег , і нас позбавили не лише тринадцятої, а й чотирнадцятої зарплати, а також усіх преміальних, а згодом і звільнили у зв”язку із скороченням робочих місць.

- Ви знаєте, юначе, адже це я придумав бурбулятор.

Отже, коло замкнулося. Я , звичайно, ніколи й подумати не міг, що зустріну людину, яка винайшла бурбулятор, про яку ходили легенди, крім всього цього ця людина повинна була б бути вже давно на тому світі. Найвища міра, як-не-як.

Пізніше Гондон Ніхуян розповів мені деякі тонкощі, на підставі чого я майже на сто відсотків повірив, що саме він і є винахідником бурбулятора. Більше того, виявляється він жив у нашому місті , поряд з нами, і , більше того, працював на нашому заводі у секретній лабораторії ! Це вразило мене настільки, що я кілька днів не міг оговтатися. Виявляється, ця людина працювала поруч зі мною, можливо, у сусідній кімнаті, а ми гадали, що це десь у Москві, Зеленограді, чи Новосибірську, а це діялося тут, у провінційному навіть за українськими мірками місті, де немає не те що метро чи аеровокзалу, а й навіть тролейбуси не їздять. Гондон Ніхуян признався мені, що деякі складові бурбулятора, такі як детектор, середня діафрагма та інші були виготовлені ним із додаванням у полімерну основу також власної крові, слини і навіть сперми. Тому поле бурбулятора було налаштоване в резонанс із полем Гондона Ніхуяна, і всі властивості апарата виявлялися лише за наявності зовнішнього джерела енергії з резонансною частотою. Що це за така енергія, Гондон Ніхуян поки що не пояснював, говорив – енергія, та й усе, закон Ломоносова пам”ятаєш ? За п”ять років Гондон Ніхуян досконало вивчив майже всі властивості бурбулятора, і коли за ним прийшли, деякими з них він зумів скористатися. Від тих, хто за ним прийшов, залишилося мокре місце, причому не в переносному, а у прямому значенні. Щось на кшталт холодцю, який от-от має перетворитися на бульйон, ну така нестійка , драглиста маса. Ну, чоботи там, ремінь з пряжкою, пістолет, кітель і , найголовніше, – фуражка – залишилися цілими та неукодженими, ними Гондон Ніхуян теж скористався , а от самі власники мандату , чи то пак ордеру на арешт , м-да... кудись зникли, як потім було записано у протоколі. Будинок, звісно, був оточений, але , завдяки дії бурбулятора, обличчя Гондона Ніхуяна дуже нагадувало обличчя одного із офіцерів, що за ним прийшли, плюс , звичайно, його форма, тому Гондон Ніхуян зумів пройти крізь кордони і зникнути у невідомому напрямку, перш, ніж вийшов за зону дії бурбулятора, схованого у підвалі будинку. Хоча той другий бурбулятор, у підвалі, мав зовсім інший вигляд, ніж той, який був у лабораторії , його таки знайшли і кудись відвезли