01/07/2003 | Габелок

Хоча стаття про євреїв, але я прошу, паньство, звернути увагу на історію про чехів, у яких нам є чому повчитися, й з історією яких у нас є певні паралелі.

http://www.ji.lviv.ua/n8texts/zhabotyn1.htm

Взято з 8 числа, 1996 року, часопису "Ї" (тематичне видання:" Україна і юдеї, гебреї, євреї."

Зі статті Володимира (Зєєва) Жаботинського "На хибному шляху".

За 40-их років минулого сторіччя Австрія, до якої входила й Угорщина, була майже суцільно понімечена. Принаймні, так мало здатися туристові, який відвідав би міста імперії. Лише на південному заході, в італійських провінціях, він знайшов би сильну італійську культуру, – та й ту з великими німецькими латками; але Будапешт розмовляв суцільно по-німецьки, мадярську мову можна було ледве почути на задвірку; в Празі й не гадали, що десь у світі є чеська мова; і навіть у Галичині німецька мова на вулицях, в офіційних закладах, в університетах та на вивісках змагалася з польською, і здебільшого змагалася переможно. Отже, понімечення міської Австрії здавалося цілковитим. Десь у селі животіли чеські, словінські, русинські селюки, але нікому й на думку не спадало з ними рахуватися: здавалося вповні ясним, – при тому ясним найперше їм самим, що їхня мова – мужицька, для культурної мети непридатна, і що для кожної порядної мети освіта – це синонім ґерманізації. Деякі сумніви викликали вперті італійці, неспокійні мадяри та заколотники поляки, але розважливі люди сподівалися, що й ці зловмисники зрозуміють свою помилку. Адже людство має зближуватися, а не поділятися; це проповідував ще мудрий імператор Йосиф II, який написав в одному декреті: "Нема кращого засобу привчити громадян до взаємної любови, як дати їм єдину спільну мову". І як на доказ послався на Російську імперію. Він мав рацію в тому сенсі, що зовнішня культурна фізіономія Австрії за його часів і ще протягом десятиріч після нього дуже нагадувала тодішню або теперішню культурну фізіономію Росії: і там, як і тут, майже неподільно панувала культура й мова головного господаря; і там, як і тут, цілковито або майже цілковито забули про існування інших народностей.

За таких обставин почалося пробудження австрійського єврейства. Вийшовши з ґетто, скинувши халати, урізавши пейси, його поступові сини огледіли довкілля й побачили, що все пристойне суспільство розмовляє по-німецькому. Вони також забалакали по-німецькому; це їм вдалося навіть легше – завдяки жарґонові, ніж сусідам. У Празі, Львові, в Будапешті євреї почали вважати себе за німців, були дуже задоволені з такого підвищення свого чину й гадали, що на цьому можна й заспокоїтися.

Але ось вони почали помічати, що, наприклад, в Празі, починає коїтися щось дивне. Якісь ориґінали раптом вигадали розмовляти по-мужицькому, і не лише у себе вдома, а й на вулиці, в театрі, та ще й навмисно так, щоб усі чули. Спочатку це кумедно, потім починає дратувати. Тим більш, що ці ориґінали висувають на додаток ще якісь претенсії. – Ми, мовляв, чехи, становимо в цьому краї більшість, – заявляють вони, а тому Прага має бути наша, в судах, у школах і навіть в університеті має панувати наша мова, а для німецької досить місця у Відні. – Чуючи такі безглузді промови, німці знизують плечима: як сміють мріяти про такі речі ці санкюлоти, які навіть літератури не мають? А вони відповідають: маємо Ганку, Палецького, Краледворський рукопис; початок є, а продовження буде. – Німці спочатку відбувалися жартами, а потім почали гніватися і відповідати закликом: геть чехів!

І ось тут євреї потрапили до дражливої ситуації. Оскільки вони записалися до німців, то треба виказати себе як добрих німців. А що справжні німці все ще поглядали на них скоса і не цілком їм довіряли, то треба було особливо старатися, – так би мовити перекричати найсправжнішого німця. Крім того їх справді дратували претенсії некультурного чеха. Як це так? Виходить, у Празі в міському театрі, наприклад, буде не німецька, а чеська драма? У товаристві доведеться провадити світську розмову не по-німецьки, а по-чеськи? Ці бідні люди так важко працювали, аби опанувати німецьку мову, позбутися зрадливого акценту – а тепер що, все це покинути? Починай від початку навчатися по-новому? Ні, не бути тому! І ось, разом з німцями і ще гучніше від німців євреї почали підспівувати: геть чехів! Прага "наша", німецька!

Але чехи не злякалися ні німців, ні євреїв. Крок за кроком, день за днем, поповзли з села до Праги чеські мурашки, поволі просякали до всіх щілин і помалу будували свою культуру. В них з’явилися газети, книжки, потім книги, потім – ціла література, потім гімназія, потім – університет. І раптом, одного чудового дня, німці мойсеєвого закону не впізнали своєї Праги. Від німецького всевладдя залишилися самі недогризки. У міській думі – жадного німця, на вулицях та в театрі – чеська мова, прийдеш до крамниці – не бажають відповідати тобі по-німецьки, а якщо ти сам гендляр – мусиш розмовляти з покупцем по-чеськи, інакше одягне капелюх і піде до сусідньої крамниці – до чеха. А в газетах, навіть найліберальніших, пишуть аж надто недвозначно, що євреям слід поберегтися щодо німецького заповзяття, бо якщо ми німцям цього не подарували, то євреям і поготів не подаруємо. І ... євреї почали потроху переписуватися з німців до чехів. З’явилися чехи мойсеєвого закону. Спочатку мало, потім більше, а тепер уже більшість. Але оскільки справжній чех кричить "геть німця!", а єврей намагається бути точнісінько як справжній чех, і навіть ще краще, то діти або молодші брати тих, що колись волали "геть чехів!", також волають разом з новими господарями: – Геть німця!