05/21/2003 | Габелок

http://www2.ukrop.com/av/polissya/ukr/01/#3

Українські діалектологи поліським називають північне наріччя у системі діалектів сучасної української мови. Це широка смуга говорів північної частини території України. Поліське наріччя протиставляється південним наріччям рядом особливостей. З фонетичних особливостей найяскравішими є вимова дифтонгів вузьких голосних /e/, /o/, як от у словах: діед, ліес, сіено, вуол, куонь, піеч, шуостка чи дeд, лeс, сeно, вoл, кoнь, пeчка, шoстка). У ненаголошеній позиції їм відповідають звичайні голосні /е/, /і/ та /о/, що також є особливістю цих говорів.
До характерних особливостей поліських говорів належить також наявність тільки твердого приголосного /ц/, а також дзвінких приголосних у кінці слів і в позиції перед глухими приголосними (дуб, город, мороз, сторож).
Не вдаючись у подальший аналіз фонетичних, лексичних, граматичних особливостей поліських говорів, зауважимо лиш, що мовознавці поділяють їх на три основні групи: західнополіські, середньополіські, східно - поліські. Кожна з них, звичайно ж, має свої характерні особливості, свої прикметні діалектні ознаки - про це можна дізнатися у численних і ґрунтовних працях українських діалектологів.
Ми ж для наочного ознайомлення, проілюструємо тексти кількох оповідей, записаних у різних куточках Полісся, із збереженими особливостями поліської говірки.
Ось оповідь про русальні обряди з центрального Полісся. На питання, що робили, щоб капуста добре росла, селянка розповіла: "Сє ўже ў нас на Русални тиіждень плєтом вєнкі, а ў кладбішчя кладом оагонь… Ў нас кладбішчя от сєла нєдалєчко.., і тадо [туди] їдом [ідемо] і тиє вєнкі перекідайом. От біто [ніби-то] я с табої стаю, тиі мнє сваго кідайош, а я табє сваго, тиі мнє сваго, я табє сваго, через оагонь трі рази пєрєкідайош, так усє чісто. І то тиє вїнкі їдом на коапусту рассаду пасадім же, да ўже на качяни пакладом, шоб такіє ўже качяни здарові заўйазовалісь. Осьо такє у нас було. Калісь абіччя [звичай] такє було" (записано у с. Чистогалівка Чорнобильського р-ну Київської області).
Зразок, записаний на Західному Поліссі, містить народні уявлення про лікування хворої дитини: "Треба на середохресну дорогу винести хліб і взяти в рубажечку тей детини і винести. То як перейде ніч, як нічо не троне того хліба і тей рубажечки, то детина буде жива. А як забере, то детина умре. Ідеш туди класти - ни оглядуйся, ідеш уперод, никуда головою. І назад ни оглядуеся" (записано в с. Щедрогор Ратнівського р-ну Волинської обл.).
Або ще один фрагмент, де йдеться про обереги худоби від нечистої сили (переважно домовика чи хлівника - міфологічних персонажів, які виявляли особливе "зацікавлення" до худоби: "Сороку заб'ють і вєшають посиредь хлєва, юстро [дзеркало] над двєрими, як худоба ідьоть. Сєрпа вєшають, косу кладуть [на порозі]. Мужчинскіє брюкі раздірають і вєшають над двєрямі… [Щоби сотана не рухав худоби, треба] ўстаті до усхода сонца, раздєца, под ліву руку ножа чи косу, обігти кругом хліва три раза і ў стєнку ножа заткнути" (записано у с. Сварицевичі Дубровицького р-ну Рівненської обл.)
На східному Поліссі також було записано тексти, де йдеться про обереги худоби: "Свєтять вєрбу у церкві, дак тим дубчикам виганяєш скатіну. Да принесуть у хлєв і ўстіркнєш пад паплот, пад стрєху, шоб кароўка да дому хаділа. На Івана вєшають на хлєв крапіўку, шоби калдунниє нє хаділі" (записано в с. Старі Яриловичі Ріпкинського р-ну Чернігівської обл.).
Подібні діалектні особливості можемо спостерігати і на прикладі пісенних текстів. Ось, наприклад, веснянка, записана Лесею Українкою на Волинському (західному) Поліссі:
Ой вербо, вербо, кучерява,
Хто ж тобі, вербо, кучері звив?
Хто ж тобі, вербо, кучері звив,
Хто ж тобі, вербо, корінь підмив.
Варіант цієї пісні зафіксований також у збірці записів пісень та інструментальної музики з Полісся Ф.Колесси та К.Мошинського з виразними мовними відмінностями:
- Да ох ти ж, вербо кучиравая,
Хто ж тобі, вербо, кудри розвив?
- Розвила кудри красна веисна,
Пудмила корень бистра вода.