05/22/2003 | Анатолій

від української. Автор її був "Слово". Мабуть з головного форуму витерли,а до мовного не перенесли.

А я відповідь Венеду написав...

-----

VENED пише:
> Відкіля ви взяли, що Афанасьєв це угро-фінський пiсенник??
> Будьте ласкаві, дайте на це посилання.
> У російській мові набагато більше запозичень із грецького, латині, німецького, французьк і німецького. А з угорською мовою загальне тільки слово лопата. Так що угро-фінських слів зовсім мало

---
Мабуть автор хотів тим сказати, що основна маса фіно-угорських народностей, що проживають на території сучасної Росії, була асимільована російським етносом. І Афанасьєв також міг мати їх за предків.

А загалом теорія про походження російської мови від української дуже примітивна, хоча певний вплив в різні часи був, особливо на південні райони Росії.

Дуже непогано і виважено, на високому рівні, без недоведених гіпотез написано у Півторака у роботі "Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов"

http://litopys.narod.ru/pivtorak/pivtorak.htm


------------------
До речі про фіно-угорські слова в російській мові прочитав нещодавно одну стьобну статтю. Дуже багато таких слів у тюремному арго, що вже майже стало часткою літературної мови. Їх таки більше ніж одне

http://www.perehid.org.ua/n9/27.html

МОРДОВСЬКИЙ ЛЕКСИКОН ЛОХОВАТИХ УКРАЇНСЬКИХ ГОПНИКІВ

ТІЛЬКИ ДЛЯ ПАЦАНІВ!
Ростислав МАРТИНЮК

Тележурналіст, угрофінолог (Київ)



Дослухаючись до мови друзів, із подивом спостерігаю появу все нових
і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон,
незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і
до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть
хоча б слово “лох”, або “гопник”. Смішнувате дієслово “тусуватись”
побило всі рекорди вжитку, а славетні “лафа” та “лажа” вже є мало не
літературними. Де вони взялися на нашу голову?
Кажуть, що у них є “автохтонне”, незужите вулицею значення.
Щоправда, в екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут,
висловлюючись фігурально, байстрюки з фіно-волзьких та
фіно-балтських словників. “Лох”, наприклад, для фіномовних мокшан
Пензенської області — просто “мужик”. Працьовита людина, з
руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих містах прийнято
дурити (як і кожного нормального селюка). Не могло українське вухо
пройти повз ніжну зменшувальну форму цього слова – “лохмандєй”.
“Мужичок”, значить. Звичайно, у землеробській Україні лохами бути
престижно. От навіть Президент якось хотів образити членів
Канівської четвірки і сказав про них: “Нє мужикі!” Не лохи, тобто. А
вони такі мужиками виявилися…

Важче справи з “гопниками”. Їх гучне ім’я поширилось не у
мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях,
у Петербурзі — Вавілоні комі-зирян (там жили Григорій Распутін і
Питирим Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі словнику є
таке собі слівце “гьоп” — “бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса
Шевченка, комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з
вірша “До мертвих і живих” читали так: “Раби, підніжки, гьоп
Москви!..” У всякому разі, у часи шаленої популярності
ленінградського андеграунду 80-тих саме звідси пішли “гопники” —
“брудники”, “покидьки”, “панки”, яких невдовзі завезли в Україну
наші тінейджери разом з піснями ленінградського корейця Цоя,
ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського українця
Шевчука. Одна з пісень гурту “Зоопарк” навіть пояснює несвідомій
публіці, що таке “гопники”: “Их называют гопники, их называют
жлобы!”

Однак фіно-балтські слова у словнику українських “пацанів” — це все
ж таки виняток (хоча слово “пацан” теж фінського походження — від
діалектного “пащан” олонецьких карелів). Справжньою окрасою мови
козаків стали слова з ерзянської та мокшанської мов (їх ще звуть
“мордовськими” мовами). Це пояснюється тим, що про збагачення цими
словами дбали не лише патлаті тінейджери, а й їх горепашні батьки.
Останніх багато саджали до в’язниць, яких чомусь було багато саме у
Мордовській АРСР. Живучи у цій лісистій фінській країні, вони
переймали чудернацькі місцеві слова. Якщо не на роботах у місцевих
колгоспах, то прямо від охоронців мордвинів (їх-бо набирали серед
місцевих мокшан). Згодом ці зеки повертались до України і щедро
розсипали дивні “зонівські” слова у комунальних квартирах Донбасу та
Києва: ”вертухай”— охоронець, ”лажа”— нудьга, плач (від “лажамс”),
“шаріть”— тямити (“ударіть по шарам” — вдарити по свідомості від
“шарьхкодемс”), “лафа” — розслаблення, “кімаріть” — спати, “гулькін
нос” — дуже мало, з голубиний ніс, “заначка” — захований від
вогкості (“начка” —вогкий), “нари” — трави, дерн (ліжко в’язня),
“шамать” — їсти (“шама” — лице, значить)... Мало? Ось іще: “бухати
(бусать)” — пити, ”ката-лажа (каталажка)” — тюрма (буквально “нудне
місце”), ”не петріш” — не розумієш, “барига” — курець, “шмара” —
цигарка, ”кльовий” — хороший (звідси ж “хльовий-халявний”),
“оклигать” — протверезіти. Усе це буквальні переклади з живих
мордовських мов. Втім, найцікавіше з цих слів – сексот. Його корінь
“секс”. З мокшанської – “бруд” значить. А от пташка, що очищує від
бруду дерева, називається “сексот”. По-нашому “дятел”, стукач. Так
що від “сексота” до “гопніка” один крок…

Є й менш відомі “зонівські” слова: “куба”— жінка, ”крок” —
міліціонер, “ламбусь” — цукор, “марс” — кров, “ряха” — будинок,
“кіштандяк” — танці. Сподіваюся, після їх оприлюднення “пацани”
візьмуть їх у свій “мордовський словничок”. Хоча й без того на
вулицях Києва чи Сум “тусуються” “гопники” та “лохи”, для яких життя
у арійській країні трипільської культури — повна “лафа”, а її
“солов’їна мова” — повна “лажа”, в якій вони не хочуть ані “шарити”,
ані “петрити”.

P. S. Пацани! Є ще базар за слово “понти”. Лохмандеї так і не
зашарили, що це є костромська мулька в натурі.