02/14/2004 | Габелок

http://litopys.narod.ru/ukrmova/um12.htm

ДАВНЬОРУСЬКА МОВА — мова народності, яка населяла Київську Русь. Погляди вчених на Д. м. істотно розходяться. Як спільну мову всіх сх. слов’ян, на основі якої утворилися укр., рос. та білорус, мови, її визнали О. Востоков, І. Срезневський, О. Потебня, О. Соболевський, О. Шахматов, Л. Васильєв, М. Дурново, Б. Ляпунов, Г. Ільїнський, Л. Булаховський, А. Селіщев, С. Обнорський, М. Грунський, В. Виноградов, Р. Аванесов, П. Кузнецов, В. Борковський, Ф. Філін, М. Жовтобрюх, В. Колесов, В. Марков, В. Німчук та ін. Ряд дослідників відносять до Д. м. лише писем.-літ. мову і заперечують існування в минулому спільної усної давньосхіднослов’ян. мови. При цьому початок формування укр. мови, як і рос. та білоруської, пов’язується безпосередньо з розпадом праслов’янської мови (С. Смаль-Стоцький, Є. Тимченко, І. Огієнко, Ю. Шевельов, В. Русанівський, О. Ткаченко, Г. Півторак, 1. Матвіяс, В. Скляренко та ін).

Із праслов’ян. етномовної спільності сх. слов’яни виділилися приблизно у 6 ст. н. е. До східнослов’ян. територіальних об’єднань (у 7 — 9 ст. це були союзи племен) належали словени, кривичі, в’ятичі, радимичі, дреговичі, поляни, волиняни, древляни, сіверяни, угличі (уличі), тиверці, дуліби, білі хорвати. Вони користувалися близькоспорідненими східнослов’ян. діалектами, що виділилися з праслов’ян. мови. Сукупність цих діалектів і дістала у наук, л-рі назву «давньоруська мова».

Д. м. мала розгалужені стилі (юридично-діловий, літописний, світсько-художній) і виконувала всі держ. та світські культурні функції. Це мова «Руської Правди», «Повісті временних літ», «Слова о полку Ігоревім», «Повчання Володимира Мономаха», «Моління Даниїла Заточника» та ін. У різних регіонах Русі вона поступово збагачувалася місцевими лекс. і стиліст. особливостями і згодом стала основою формування укр., білорус. і частково російської писем.-літ. мов давнього періоду. Крім того, давньорус. (спільносхіднослов’янська) мова — це певна абстракція, набір характерних лінгвальних рис, якими східнослов’ян. діалекти 7 — 12 ст. вирізнялися серед ін. слов’янських. Оскільки давній східнослов’ян. мовний ареал був діалектно досить виразно здиференційований, монолітної, структурно одноманітної Д. м. не було. Мовні особливості давньорус. діалектів реконструюються на основі свідчень писем. пам’яток, написаних кирилицею (відомі з серед. 11 ст., окр. написи — з поч. 10 ст.), та сучас. східнослов’ян. говорів із залученням матеріалу з ін. слов’ян. мов.

Частина фонет., лекс. і грамат. рис зближує Д. м. з південнослов’ян. та західнослов’ян. мовами. Разом з тим Д. м. відрізняється рядом специф. рис. Фонет. фактами дописемного періоду стали повноголосся та початкові ро, ло з праслов’ян. or, ol перед приголосними при циркумфлексовій інтонації як специфічно східнослов’ян. реалізація закону відкритого складу у сполученнях голосних із r, l; палатальні ч’, ж’ (через ступінь дж’) з праслов’янських tj, dj (свЂча, межа) і kt, gt перед голосними переднього ряду (печи, мочи) та ін. Після деназалізації носових голосних (10 ст.) система вокалізму налічувала десять фонем: голосні переднього ряду [і], [ě], [(Ђ)], [е], [ä] та непереднього ряду [ы], [у], [о], [ъ], [а]. У системі консонантизму було 26 фонем: губні [п], [б], [в (w)] (імовірно, губно-губний), [м], передньоязикові тверді [д], [т], [з], [с], [н], [р], [л], середньоязикові [с’], [з’], [ш’], [ж’], [дж’], [ц’], [ч’], [ш’ч’], [ж’дж’], [н’], [р’], [л’], задньоязикові [к], [ґ] (у частині діалектів [γ] або [h]), [х]. Звук [j] був позиц. варіантом голосної фонеми [і]. Приголосний ф вживався тільки в запозич. словах. Перед голосними перед. ряду приголосні зберігали позиц. палаталізованість, що виникла у праслов’ян. мові в результаті дії закону складового сингармонізму. Т. з. друге пом’якшення приголосних (2-а пол. 11 ст.) призвело до ліквідації відмінності між фонемат. та позиц. м’якістю (не в усіх діалектах Д. м. цей процес відбувся послідовно): палатальні приголосні змінилися на палаталізовані (передньоязикові за місцем творення). Якості приголосного і голосного стали взаємопов’язаними в єдиній функц. одиниці — силабемі. Після занепаду редукованих голосних за приголосними фонемами закріпилася диференц. ознака палаталізованості, а за голосними — лабіалізованості (у більшості говорів). Занепад слабких редукованих (11 — 13 ст.) привів до їх повної девокалізації, сильні [ъ], [ь] перейшли відповідно в [о], [е] (позиц. різновиди [ы], [ь] — голосні [ы], [і] — у сильній позиції змінилися у протоукр. і протобілорус. діалектах в [ы], [і], у проторос. — в [о], [е]). Унаслідок занепаду редукованих у фонол. системі Д. м. сталися важливі зміни: скоротилася кількість голосних фонем, перебудувалися фонемні відношення, виникли закриті склади, відбулися процеси спрощення, асиміляції і дисиміляції у нових групах приголосних та ін. Праслов’ян. інтонаційні розрізнення втратилися; наголос став динамічним.

Високорозвиненими були лекс., словотв. і грамат. системи, які успадкували багато рис праслов’ян. мови і разом з тим виробили чимало інновацій. Грамат. будова Д. м. була флективною. У системі іменника розрізнялися три роди, три числа і сім відмінків. Типи відмінювання іменників (їх було шість) визначалися характером давньої (праіндоєвропейської) основи. Прикметники мали іменну й займенникову форми (якісні — добръ, добрыи; відносні — камАнь, камАный; вищий ступінь порівняння — добрЂи, добрЂишии) (А — юс малий). Найвищий ступінь утворювався описово. Дієслова розрізнялися за двома основами: теперішнього часу й інфінітива. Від основи теп. ч. утворювалися нак. сп., акт. і пас. дієприкметники теп. ч.; від основи інфінітива — супін, аорист, імперфект, акт. і пас. дієприкметники мин. ч., дієприкметник мин. ч. на -л-. Форми мин. ч. були прості (аорист, імперфект) і складені (перфект, плюсквамперфект). За час функціонування Д. м. відбулися занепад давньої системи відмінювання іменників, формування числівника як окр. частини мови, втрата супіна, виникнення єдиної форми мин. ч. на основі перфекта, нових форм умов. та нак. способів, дієприслівників та ін. На основі старослов’ян. мови і діалектів відбувалися контакти Д. м. з багатьма мовами: грецькою, тюркськими, фінно-угорськими тощо. Давньорус. літ. мова поєднувала в різних типах писемності особливості народнорозмовної та старослов’ян. мов. Старослов’ян. (церковнослов’янська) мова давньорус. редакції, тобто позначена впливом східнослов’ян. діалектів, закріпилася як мова церкви, церк. л-ри та богослужіння. Народнорозм. мова відбита в приват. листуванні, ділових пам’ятках («Руська Правда», грамоти), літописах, літ. творах («Слово о полку Ігоревім»).

У Д. м. розрізнялися говори пн.-зх. територій із цоканням (нерозрізненням [ц] і [ч]), проривним ґ, формою род. в. одн. ж. р. на -Ђ (у женЂ) та на південних і південно-східних — з розрізненням [ц] і [ч] , фрикативним [γ] (або [h], формою род. в. одн. ж. р. на -ы (у жены) та ін. Діал. відмінності були і в лексиці. Наст. розвиток діал. рис був пов’язаний з посиленням феод, роздрібненості (кін. 11 — 2-а пол. 12 ст.). За наслідками процесу занепаду редукованих в 11 — 13 ст. південь і пд. захід (території майбутніх укр. та білорус. мов) виявилися протиставленими півночі й пн. сходові (територія майбутньої рос. мови).




Літ.: Потебня А. А. Два исследования о звуках рус. языка. Воронеж, 1866; Соболевский А. И. Лекции по истории рус. языка. К., 1888; Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории рус. языка. Пг., 1915; Його ж. Введение в курс истории рус. языка. Пг., 1916; Шахматов О., Кримський А. Нариси з історії укр. мови та хрестоматія з пам’ятників письменської староукраїнщини XI — XVIII вв. К., 1924; Якубинский Л. П. История древнерус. языка. М., 1953; Шахматов А. А. Истор. морфология рус. языка. М., 1957; Срезневский И. И. Мат-лы для Словаря древнерус. языка, т. 1 — 3. М., 1958; Филин Ф. П. Образование языка вост. славян. М., 1962; Його ж. Происхождение рус., укр. и белорус. языков. Ленинград, 1972; ІУМ. Морфологія. К., 1978; Жовтобрюх М. А., Русанівський В. М., Скляренко В. Г. Історія укр. мови. Фонетика. К., 1979; Колесов В. В. Истор. фонетика рус. языка. М., 1980; ІУМ. Синтаксис. К., 1983; ІУМ. Лексика і фразеологія. К., 1983; Півторак Г. П. Формування і діал. диференціація давньорус. мови. К., 1988.




В. А. Глущенко, Г. П. Півторак.