МАЙДАН - За вільну людину у вільній країні


Архіви Форумів Майдану

Україномовний синтезатор

03/14/2004 | Анатолій
Україномовний синтезатор "Розмовлялька" можна зкачати на сайті www.proekt-ai.kh.ua
Висока якість і натуральність голосу.

Програма може озвучувати діалоги і сцени з кількома учасниками різними голосами.

Синхронно з читанням тексту може показувати зображення.

Має великий словник наголосів (біля 1700000 слів).
Є можливість доповнювати словник і коректувати наголоси вручну.

Може швидко згенерувати звуковий файл з даного тексту.

Є режим озвучення меню і клавіатури української, російської і англійської розкладок,
що пригодиться для людей з поганим зором.

Читає також англійські і змішані тексти
(має великий словник транскрипції англійських слів українськими звуками, більш ніж 105000 слів).

Має елементи аналізу контексту для вибору варіанту наголосу в неоднозначних щодо наголосу словах (ві'кна - вікна').

Є ще багато інших корисних властивостей.

Кому і для чого пригодиться така програма?

Дітям для читання казок.
Учням і дорослим для читання художньої літератури.
Для читання ділових паперів, електронної пошти, тощо. (Вона може працювати в тіньовому режимі).
Для створення і демонстрації простих навчальних, розважальних, презентаційних програм.

Для надання довідкової інформації голосом в автоматизованих інформаційних системах.

Пригодиться тим, хто вивчає українську мову в неукраїномовному оточенні.
Крім того, може перевіряти правопис слів.

Пригодиться людям з поганим зором.

Відповіді

  • 2004.03.20 | пан Roller

    Re: Усний народний катехізис, Ygirl

    20-03-2004 11:13, пан Roller
    Re: Усний народний катехізис, Ygirl

    переглядів: 1 // URL: http://maidan.org.ua/n/rel/1079773996
  • 2004.03.21 | пан Roller

    Коды доступа не верные.deMo0, и deMo$

    Анатолій пише:
    > Україномовний синтезатор "Розмовлялька" можна зкачати на сайті www.proekt-ai.kh.ua

    > Можете зкачати і саму програму RozmInstUE1.exe (9.4Мб)

    Коди доступу: deMo0 - одноразова версія; deMo$ - необмежений термін.

    Анатолий скачал программу RozmInstUE1.exe (9.4Мб). Но, она не запускается, говорит, что коды доступа не верные.

    Проясните вопрос.

    Brgds
  • 2004.03.21 | Анатолій

    Провірив, все працює.

    Для провірки я зкачав Розмовляльку і провів інсталяцію. Все працює.

    Після запуску програма попросить ввести код.
    Якщо ввести код deMo0 програма буде працювати як одноразова версія,
    тобто до закриття. При закритті потрібно підтвердити її видалення.
    Для нового запуску потрібно знов провести інсталяцію.

    Якщо ввести код deMo$ програма працює як версія з необмеженим терміном.
    Єдиною незручністю є присутність вікна запиту ввести код.

    В обох цих випадках зберігається повна функціональність програми.

    Можливо Ви не вірно ввели код.
    Зверніть увагу, що в слові deMo буква M - велика.
    deMo0 - остання літера - цифра нуль.
    deMo$ - остання літера - знак долара.

    В папці Демо_Тексти є тексти, на яких можна провірити роботу програми.

    Текст Коза-дереза демонструє читання по ролях.

    В папці З_малюнками текст Вірші демонструє можливість показу зображень синхронно з читанням.

    Текст Наголоси демонструє вибір наголосу по контексту в неоднозначних щодо наголосу словах.

    Читання віршів можна прослухати на прикладах Життя іде, Маруся Чурай і інших.

    Колобок_д - приклад Dos тексту.

    Детальніше про роботу з програмою читайте в довідковій системі (F1).

    Справжній код, який знімає деякі незручності демо версій я поки що не даю, щоб лишити можливість
    випуску дисків з програмою. Якщо через деякий час не появиться така можливість, я відкрию код.
    Але і з даними кодами програма повністю функціональна.

    Анатолій.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.03.22 | пан Roller

      Спасибо, разобрался. К А М Е Н Н И Й Х Р Е С Т озвучил.

      К А М Е Н Н И Й Х Р Е С Т

      1
      Відколи Івана Дідуха запам’ятали в селі ґаздою, відтоді він мав усе лиш одного коня і малий візок, із дубовим дишлем. Коня запрягав у підруку, сам себе в борозну; на коня мав ремінну шлею і нашильник, а на себе Іван накладав малу мотузяну шлею. Нашильника не потребував, бо лівою рукою спирав , може ліпше, як нашильником.

      То як тягнув снопи з поля або гній у поле, то однако і на коні , і на Івані жили виступали, однако їм обом під гору посторонки моцувалися, як струнви, і однако з горя волочилися по землі. Догори ліз кінь як по леду, а Івана як коли би хто буком по чолі тріснув, така велика жила напухала йому на чолі. Згори кінь виглядав, як би Іван його повісив на нашильнику за якусь велику провину, а ліва рука Івана обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі.

      Не раз ранком , іще перед сходом сонця ,їхав Іван у поле пільною доріжкою. Шлей не мав на собі , лише йшов із правого боку і тримав дишель як би під пакою. І кінь, і Іван держалися крепко , бо оба відпочали через ніч. То як їм траплялося сходити з горба , то бігли. Бігли вдолину і лишали за собою сліди коліс , копит і широчезних п`ят Іванових. Придорожнє зілля і бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди. Але часом серед найбільшого розгону, на самій середині гори Іван починав налягати на ногу і спирав коня. Сідав коло дороги, брав ногу в руки і слинив, аби найти те місце, де бодяк забився.

      -Та цу ногу сапов шкребчи , не ти її слинов промивай, - говорив Іван іспересердя.
      -Діду Іване, а батюгов того борозного, най біжить, коли овес поїдає....

      Це хтось так брав на сміх Івана , що видів його патороч зі свого поля. Але Іван здавна привик до таких сміхованців і спокійно тягнув його вгонив далі в ногу і, встаючи , казав:
      -Не біси, вігниєш та й сам віпадеш, а я маю часу з тобов панькатиси...
      А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягували тулуб до ніг. То його витер підвіяв.
      Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле. На тім горбі копали жінки пісок, і звівав він ярами та печерами під небеса, як страшний велетень. Ніхто не орав його і не сіяв, і межі ніякої на нім не було. Лиш один Іван узяв свою пайку копати і сіяти. Оба з конем довозили гною під горб, а сам уже Іван його мішком наверх. Часом на долішні ниви спадав із горба його голосний крик:
      -Е-ех, мой , як тобов грєну, та й по нитці розлетишси, який же –с тєжкий!
      Але , відай , ніколи не гримнув, бо шкодував міха, і поволі його спускав із плечей на землю. А раз вечором оповідав жінці і дітям таку пригоду:
      - Сонце пражить, але не пражить, аж вогнем сипле, а я колінкую з гноєм наверх, аж шкіра з колін обскакує. Піт із-за кожного волоса просік, та й так ми солоно в роті, аж гірко. Ледви я добився на гору. А на горі такий вітрець дунув на мене, але такий легонький, що аж! А підіть же, як мене за мінуту в попереці зачєло ножами шпикати - гадав-сми , що минуси!

      Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його Переломаний.

      Але хоч той горб його переломив то плітки давав добрі. Іван бив пали, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні доші не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі.
      Чим старівся, тим тяжче було йому, поламаному, сходити з горба.
      -Такий песій горб, що стрімголов удолину тручєє!
      Не раз, як заходяче сонце заставало Івана наверху, то несло його тінь із горбом разом далеко на ниви. По тих нивах залягала тінь Іванова, як велетня, схиленого в поясі. Іван тоді показував пальцем на свою тінь і говорив горбові:

      Ото-с ні, небоже, зібгав у дугу! Але доки ні ноги носє, то мус родити хліб!
      На інших нивах, що Іван собі купив за гроші , принесені з войська, робили сини і жінка. Іван найбілше коло горба заходився.
      Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував , що жадна не важилася поступити на подвір`я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула , то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би Іваниха хрестом стелилася, то не помогло.

      Та й хіба ще то, що Іван ніколи не їв коло стола. Все на лаві.
      -Був-сми наймитом , а потім вібув-сми десіть рік у воську, та я стола не знав, та й коло стола мені їда не йде до трунку.
      Отакий був Іван, дивний і з натурою, і з роботою.



      2

      Гостей у Івана повна хата, газди і газдині . Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив укінці податися.
      Спросив Іван ціле село.
      Стояв перед гостями, тримав порцію горівки у правій руці і, видко, каменів , бо слова не годен був заговорити.
      - Дякую вам файно, газди і газдині, що-сте ні мали за газду , а мою за газдиню....
      Не договорював і не пив до нікого,лиш тупо глядів навперед себе і хитав головою, як би молитву говорив і на коржне її слово головою потакував.

      То як часом якась долішня хвиля викарбутить великий камінь із води і покладе його на беріг, то той камінь стоєть на березі тяжкий і бездушний. Сонце лупає з нього черепочки давнього намулу і малює по нім маленькі фосфоричні звізди. Блимає той камінь мертвими блисками, відбитими від сходу і заходу сонця, і кам`яними очима своїми глядить на живу воду і сумує, що не гнітить його тягар води, як гнітив від віків. Глядить із берега на воду, як на утрачене щастя.
      Отак Іван дивився на людей, тп най вам бог дасть, що собі в него жєдаєте. Дай вам боже здоров`я, діду Михайле...
      Подав Міхайлові порцію і цілувалися в руки.

      - Куме Іване, дай вам боже прожити ще на цім світі, та най господь милосердний щасливо запровадить вас на місце та й допоможе ласков своєв наново газдов стати!
      - Коби бог позволив...Газди, а проще, а доцєгніть же...Гадав-сми, що вас за стів пообсаджую, як прйдете на весіле синове, але інакше зробилоси. То вже таке настало, що за що наші діди та й тати не знали , то ми мусимо знати. Господа воля! А законтонтуйте ж си, газди та й вібачєйте за решту.
      Взяв порцію горівки та й підійшов д жінкам, що сиділи на другім кінці стола від постелі.

      -Тимофіхо, кумо, я хочу до вас напитиси. Дивюси на вас, та й ми як якись казав, молоді літа нагадуються. Де-де-де-е? Ото-сже були хлопєнна дівка, годна-сте були! То-сми за вами не одну нічку збавив, то-сте в данці ходили, як сновавка-так рівно! Ба, де кумо, тоті роки наші. Ану-ко пережийте та й вібачєйте, що-м на старість данець нагадав. А проще...
      Глянув на свою стару , що плакала між жінками, і виймив із пазухи хустину.
      -Стара, ня на-ко тобі платину та файно обітриси, аби я тут ніяких плачів не видів! Гостей собі пилнуй, а плакати ще доста чєсу, ще так си наплпчеш, що очі ти витечуть.
      Відійшов до газдів і крутив головою.
      -Щось би-м сказав, та най мовчу, най шіную образи в хаті і вас яко грешних. Але рівно не дай боже нікому доброму на жіночий розум перейти! Аді, видите, як плаче, та на кого, на мене? На мене, газдине моя? То я тебе вікорінува на старість із твої хати? Мовчи, не хлипай, бо ти сиві кіски зараз обмичу, та й підеш у ту Гамерику, як жидівка.
      -Куме Іванове, а лишить же ви собі жінку, таже вона вам не воріг, та й дітем своїм не воріг, та її банно за родом та й зо своїм селом.
      -Тимофіхо, як не знаєте, то не говоріть анідзелень! Тоїї банно, а я туда з віскоком іду?!
      Заскреготав зубами, як жорнами, погрозив жінці кулаком, як довбнею, і бився в груди.
      -Озміть та вгатіть ми сокиру отут у печінки, та, може, той жовч пукне, бо не вітримаю! Люди , такий туск, такий туск, що не помнєтаю, що си зо мнов робить!


      3.

      -А проще, газди , а озміть же без царамонії, та будьте вібачні, бо ми вже подорожні. Та й мені, старому, не дивуйтеси, що трохи втираю на жінку, але то не задурно, ой, не задурно. Цего би ніколи не було, якби не вона з синами.Сини, уважєєте, писменні, так як дістали якесь письмо до рук, як дістали якусь напу, та як підійшли під стару, тай пилили, пилили, аж перерубали. Два роки нічно в хаті не говорилося, лиш Канада та й Канада. А як ні дотиснули, як-єм видів, що однако ні муть отут на старість гризти, як не піду , та й єм продав щодо крішки. Сини не хотє бути наймитами післі мої голови та й кажуть:
      „ Ти наш тато, та й заведи нас до землі, та дай нам хліба, бо як нас розділиш, та й не буде з чим киватиси” Най їм бог помагає їсти тот хліб, а мені однако гинути. Але, газди , де мені , переломаному, до ходів? Я зробок-ціле тіло мозиль , кості дрихлаві, що заки їх рано зведеш докупи, то десіть раз йойкнеш!
      То вже , Іване , пропало, а ви собі туск до голови не припускайте.А може, як нам догору покажете, та й усі за вами підемо. За цим краєм не варт соті туск до серця брати! Ца земля не годна кілько народа здержіти та й кількі біді вітримати. Мужик не годен, і вона не годні, обоє вже не годні. І саранчі нема, і пшениці нема. А податки накипаютьЖ що-с платив лева, то тепер п`єть, що-с їв солонину, то тепер барабулю. Ой, ззолили нас, так нас ймили в руки, що з тих рук ніхто нас не годен вірвати , хіба лиш тікати. Але колись на ці землі буде покаяніє, бо нарід поріжеси! Не маете ви за чим банувати!...
      -Дєкую вам за це слово, але єего не приймаю. Певне, що нарід поріжєси. А тож бог не гніваєси на таких, що землю гиндель пускають? Тепер молоді газди мудрі настали, такі фаєрмани, що за землев не згоріли. А дивіть-ко си на ту стару скрипку , та пускати її на гиндель?! Таже то дуплава верба , кини пальцем, та й маком сєде! Та гадаєте , що вона зайде на місце? От, перевернеси десь у окіп та й пси розтегнуть, а нас поженуть далі і подивитиси не дадуть! Відки таким дітем має болг благословити? Стара, суди ж!
      Прийшли іваниха, старенька і сухонька.
      -Катерино, що ти собі , небого, у свої голові гадаєш? Де ті покладу в могилу? Ци риба ті має з`їсти ? Та тут порєдні рибі нема що на один зуб узєти.Аді!
      І натягав шкіру на жінчиній руці і показував людям.
      -Лиш шкіра та кости. Куда цему, газди , йти з печі? Була-с порєдна газдиня , тєжко –с працувала, не гайнувала-с, але на старість у далеку дорогу вібраласи. Аді, видиш, де твоя твоя дорога та й твоя Канада? Отам!
      І показав їй через вікно могилу.
      -Не хотіла –с іти на цу Канаду, то підемо світами й розвіємоси на старість , як лист по полі. Бог знає, як з нами буде ..а я хочу з тобов перед цими нашими людьми віпрощатиси. Так , як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед ними віпрощитиси з тобов на смерть. Може, табе так кинуть у море, що я не буду видіти, а може , мене кинуть, що ти не меш видіти , та прости ми стара, що-м ти не раз догорив, що-м , може , ті коли скривдив, прости мені и перший раз, і другий раз, і третій раз.
      Цілувалися. Стара впала Іванові на руки, а він казав:
      -А то ті, небого, в далеку могилу везу....
      Але сих слів уже ніхто не чув, бо від жіночого стола надбіг плач, як вітер, що з-поміж острих мечів повіяв та всі голови мужиків на груди похилив.


      4.

      -А тепер ступай, стара, межи газдині та пильнуй , аби кожду своє дійшло, та напийси раз, аби –м ті на віку видів п`єну.
      -А вс , газди , я ще маю на два гатунки просити. Десь, може, сини пустє в село на пошту , що нас із старов уже нема. Та би-м просив вас, аби-сте за нас наймили служебку та й аби-сте си так, як сегодні , зійшли на обідец та віказали очинаш за нас. Млже , пан бог менше гріха припише. Я гроші лишу Якові , бо він молодий та й слушний чоловік та не сховає дідів грейцір.
      -Наймемо, наймемо і очинаш за вас вікажемо....
      Іван задумався. На його тварі малювався якийсь стид.
      -Ви старому недивуйтеси та й не смітеси з діда.
      Мені самому гей устид вам це казати, але здає ми си, що би-м гріх мав, якби цего вам не сказав. Ви знаєте, що я собі на своім горбі хресток камінний поклав. Гірко-м го віз і гірко-м го наверх вісаджував, але-м поклав. Такий тєжкий, що горб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити.
      Стулив долоні в трубу і притискав до губів.
      -Так баную за тим горбом,як дитина за цицков. Я на нім вік свій спендив і окалічів-єм. Коби –і міг, та й би-і го пазуху сховав, та й взєв з собов у світ. Банно ми за найменшов крішков у селі, за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не перебаную.
      Очі замиготіли великим жалем, а лице задрожало, як чорна рілля під сонцем дрожить.
      -Оцеї ночі лежу в стодолі, та думаю, та думаю та думаю: господи милосердний, ба що-м так глібоко зогрішив, що женеш ні за світові води? Я ціле житє лиш роб, тай роб, тай роб! Не раз,як жнинка кінчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюси до бога: господи, не покинь ні ніколи чорним кавалком хліба, а я буду все працувати хіба бих не міг ні руков, ні ногов кинути...
      -Потім мене такий туск напав, що-м чиколонки гриз і чупер собі микав, качев-єм си по соломі, як ходубина. Та й нечите цукнулоси до мене! Не знаю і як , і коли вчинив-єм си пуд грушков з воловодом. За малу филю був би-м си затєг. Але господь милосердний знає, що робить. Нагадав-єм собі за свій хрест та й мене геть відійшло. Їй , як не побіжу на свій горб! За годину вже-м сидів під хрестом. Посидів , посидів довгенько-та й якось ми легше стало.
      -Алі, стою перед вами і говорю з вами, а тот горб не віходить ми з голови. Таки го виджу, та й умирати буду та й буду го видіти. Все забуду, а його не забуду. Співанки-м знав – та й на нім забув-єм, силу-м мав- тай на нім лишив-єм.
      Одна сльоза котилася по лиці , як перла по скалі.
      Та я вас просю, газди, аби ви як мете на світу неділю світити, аби ви ніколи мого горба не минали. Будь котрий молодий най вібіжить та най покропить хрест свічонов водицев, бо знаєте , що ксьондз на гору не піде. Просю я вас за це дуже грешно, аби-сте мені мого хреста ніколи не минали. Буду за вас бога на тім світі просити , лиш зробіть дідові єго волю.
      Як коли би хотів рядном простелитися, як коли би добрими, сивими очима хотів навіки закопати в серцях гостей свою просьбу.
      - Іване, куме , а лишіть же ви туск на боці, геть єго відкиньте. Ми вас усе будемо нагадувати, раз назавше. Були-сте порєдний чоловік, не лізли –сте нарапом не нікого, нікому-сте не переорали, ані не пересіяли, чужого зевернця-сте не порунтали. Ой, ні! Муть вас люди нагадувати та й хреста вашого на світу неделю не минуть.
      Отак Михайло розводив Івана.


      5.

      -Вже вам , панове газди, все сказав, а тепер хто ні любить, та тот буде пити зо мнов. Сонечко вже над могилов , а ви ще порцію орівки зо мнов не віпили. Заки-м ще в свої і маю гості за воїм столом, то буду з ними пити, а хто ні навидить, той буде також.
      Почалися пиятка, та пиятка , що робить із мужиків подурілих хлопців. Незабавки п`яних уже Іван казав закликати музику, аби грав молодіжі, що заступила ціле подвір`я.
      -Мой , маєте так данцувати, аби земля дудніла, аби одної травички на току не лишилоси!
      В хаті всі пили , всі говорили , а ніхто не слухав. Бесіда йшла сама себе, бо реба її було конче сказати, мусили сказати, хоч би на вітер.
      -Як-єм го віпуцував, то був віпуцований, котре чорний, то як сріблом посипав по чорвну, а котре білий , то я к маслом сніг помастив. Коні були в мене в ордунку, цісар міг сідати! Але-м гроший мав, ой мав, мав!

      -Коби учинивси серед такой путині –лиш я та бог , аби був! Аби-м ходив , як дика звір, лиш кобих не видів ні тих жидів, ні панів, ні ксьондзів. Отогди би називалоси , що-м пан! А ца земля най западеєси, най си і зараз западє, то-м не згорів. За чим? Били та катували наших татів, та в ярем запрегали, а нам уже кусня хліюа не дають прожерти.. Е, коби-то так по –мому....
      -Ше не находивсяи такий секвертант, аби що з него стєг за податок, ойні! Був чех, був немець, був поляк-г..., пробачте взєли. Але як настав маздур, та й найшов кожушигу аж під вішнев. Кажу вам, маздур біда, очі печи та й греху за него нема...
      Всякої бесіди було богато, але вона розліталася в найріжніші сторони, як надгнилі дерева в старом лісі.
      В шум, гамір, і зойки, і в жалісну веселість скрипки врізувався спів Івана і старого Михайла. Той спів, що його не раз чути на весіллях, як старі хлопи доберуть охоти і заведуть стародавніх співанок. Слова співу йдуть через старе горло з перешкодами, як коли би не лиш на руках у них, але і в горлі мозилі понаростали. Ідуть слова тих співанок, як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерлій землі, а воно раз на раз зупиняється на кожнім ярочку і дрожить подертими берегами, як перед смертю.
      Іван та й Михайло отак співали за молодії літа , що їх на кедровім мості здогонили, а вони вже не хотіли назад вернутися до них навіть у гості.
      Як де підтягали вгору яку ноту, то стискалися за руки, але так кріпко , аж сустави хруппотіли, а як подибували жуде жалістливе місце, то нахилювалися досебе і тулили чоло до чола і сумували. Ловилися за шию, цілувалися, били кулаками в груди і в стіл і такої собі своім заржавілим голосом туги завдавали, що врешті не могли жадного слова вимовити, лиш: !Ой, Іванку, брате!”, „Ой Міхайле, приятелю!”



      6.

      -Дєдю, чуєте, то вже чєс віходити до колії, а ви розспівалиси як за добро-миру.
      Іван витріщив очі, але так дивно, що син побілів і подав назад, та й поклав голову в долоні і довго щось собі нагадував. Устав із-зі стола, підійшов до жінки і взів ії за рукав.
      -Стара, гай, машір –інц, цвай, драй! Ходи, уберемоси по-панцки та й підемо панувати.
      Вийшли обоє.
      Як уходили назад до хати, то ціла хата заридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася , як би горе людське дунайську загату розірвало- такий був плач. Жінки заломили руки і так сплетні діржали над старою Іванихою, аби щось ізгори не впало і її на місці не роздавило. А Михайло ймив за барки , і шалено термосив, ним, і верещав, як стеклий.

      -Мой, як –єс газда, то фурни тото катранє з себе , бо ті віполичкую як курву!
      Але Іван не дивився в той бік. Ймив стару за шию і пустився знею в танец.
      -Польки мені грай, по-панцьки, мам гроші!
      Люди задеревіли, а іван термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук.
      Вбігли сини і силоміц вінесли обоїх із хати.
      На подвір`ю Іван танцбвав дальше якоїсь польки, а Іваниха обчепилася руками порога і приповідала:
      -Ото-сми ті віходила, ото-сми ті вігризла оцими ногами!
      І все рукою показувала в повітру, як глубоко вона той поріг виходила.

      7.

      Плоти попри дороги тріщали і падали –всі люди випроваджували Івана. Він ішов зі старою, згорблений, в цайговім, сивім, одінню і щохвиля танцював польки.
      Аж як усі зупинилися перед хрестом, що Іван його поклав на горбі, то він трохи прочуяв і показував старій хрест:
      -Видиш, стара, наш хрестик? Там є вібито і твое намено. Не біси, є моє і твоє...





      -
      згорнути/розгорнути гілку відповідей
      • 2004.03.23 | Анатолій

        Re: Спасибо, разобрался. К А М Е Н Н И Й Х Р Е С Т озвучил.

        Я розумію Вашу іронію, але назвіть кращий синтезатор.

        В приведеному Вами тексті багато нестандартних слів, діалектизмів,
        яких нема в словнику Розмовляльки і тому вона читає їх "по складах",
        бо не знає як наголошувати.
        Але якщо Ви добавите такі слова в словник, або розставите в них наголоси
        вручну, то результат буде кращий.

        Анатолій.
  • 2004.04.02 | Анатолій

    Є доповнення

    Враховуючи зауваження і побажання незрячих користувачів, в Розмовляльку добавлені деякі нові можливості.
    Деталі на сайті http://proekt-ai.kh.ua
  • 2004.04.03 | Маξим

    Давні книжні тексти.

    Тепер можна озвучити давні тексти за допомогою машини.

    Див. http://litopys.org.ua/files/rozm.htm
    (Транслітерований спеціально для синтезатора мови текст «Слова о полку Ігоревім» з наголосами.)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей
    • 2004.04.05 | Анатолій

      Re: Давні книжні тексти.

      З інтересом прослухав Слово.
      Колись, коли в школі вчили, то здавалось, що його мова більше схожа на російську.
      Озвучена Розмовлялькою здається схожою на українську і болгарську.


Copyleft (C) maidan.org.ua - 2000-2021. Сайт розповсюджується згідно GNU Free Documentation License.
Архів пітримує Громадська організація Інформаційний центр "Майдан Моніторинг". E-mail: news@maidan.org.ua