Чи є ж на цей дурман сякий-такий рятунок?
10/07/2004 | otar
Титульна нація.
Національна валюта.
Хіба вони не належать до головних символів державності? Хіба вони не повинні викликати поваги в усіх громадян, незалежно від походження, "національності" й "рідної" мови?
Людей, які називають українську гривню "рублем", можна було б назвати "совками". На жаль, таких людей дуже й дуже багато, їх мільйони. Серед них - не лише пролетаріат. І не лише російськомовні. "Мам, дай рубль!" - чув я від багатьох своїх знайомих як на сході, так і на заході нашої країни. Коли починаєш протирати їм про повагу до національної валюти, вони ховають очі. Що ти, мовляв, від мене хочеш, інші так кажуть, і я кажу. Інколи кажу "гривня", інколи "грівна", а інколи й "рубль" - коли як вийде. Аргумент "я так звик(ла)" використовують старші, ті ж, кому на момент, коли радянський карбованець припинив своє існування, було 5-7 років, просто перейняли цю манеру від старших.
Як на них впливати? Як їм пояснити?
Але набагато страшніша зараза - це слово "укрáинец" (відповідно - укрáинский, укрáинка і т.д.). Колись у програмі "Счастливьій случай" на російському телебаченні ведучий оголосив про участь родини УкраИнцевых, на що голова запрошеної родини аж підхопився: неправильно, заволав він, Укрáинцевы мы! Я тоді сміявся, а тепер хоч плач: більшість моїх знайомих російськомовних львів'ян кажуть "укрáинский" і "укрáинец". При цьому вони часто знають, що це неправильно. Чому вони ставлять наголос не там, де треба - пояснити не можуть. Можливо, це намагання дистанціюватись від головного, титульного слова країни, в якій вони живуть і досі почуваються хазяями? Може, цією демонстративною зневагою до етноніму автохтонів вони хочуть показати, наскільки мало важать усі ці закріплені Конституцією привілеї для "титульної" нації? Так чи інакше, мені доводилось чути "укрáинский" від інтелігентних людей - державних службовців, науковців, політиків, - чия російська мова в цілому просто бездоганна.
Що з цим робити? Мені не однаково, чи буду я жить в Укрáїні
Національна валюта.
Хіба вони не належать до головних символів державності? Хіба вони не повинні викликати поваги в усіх громадян, незалежно від походження, "національності" й "рідної" мови?
Людей, які називають українську гривню "рублем", можна було б назвати "совками". На жаль, таких людей дуже й дуже багато, їх мільйони. Серед них - не лише пролетаріат. І не лише російськомовні. "Мам, дай рубль!" - чув я від багатьох своїх знайомих як на сході, так і на заході нашої країни. Коли починаєш протирати їм про повагу до національної валюти, вони ховають очі. Що ти, мовляв, від мене хочеш, інші так кажуть, і я кажу. Інколи кажу "гривня", інколи "грівна", а інколи й "рубль" - коли як вийде. Аргумент "я так звик(ла)" використовують старші, ті ж, кому на момент, коли радянський карбованець припинив своє існування, було 5-7 років, просто перейняли цю манеру від старших.
Як на них впливати? Як їм пояснити?
Але набагато страшніша зараза - це слово "укрáинец" (відповідно - укрáинский, укрáинка і т.д.). Колись у програмі "Счастливьій случай" на російському телебаченні ведучий оголосив про участь родини УкраИнцевых, на що голова запрошеної родини аж підхопився: неправильно, заволав він, Укрáинцевы мы! Я тоді сміявся, а тепер хоч плач: більшість моїх знайомих російськомовних львів'ян кажуть "укрáинский" і "укрáинец". При цьому вони часто знають, що це неправильно. Чому вони ставлять наголос не там, де треба - пояснити не можуть. Можливо, це намагання дистанціюватись від головного, титульного слова країни, в якій вони живуть і досі почуваються хазяями? Може, цією демонстративною зневагою до етноніму автохтонів вони хочуть показати, наскільки мало важать усі ці закріплені Конституцією привілеї для "титульної" нації? Так чи інакше, мені доводилось чути "укрáинский" від інтелігентних людей - державних службовців, науковців, політиків, - чия російська мова в цілому просто бездоганна.
Що з цим робити? Мені не однаково, чи буду я жить в Укрáїні
Відповіді
2004.10.07 | Андрій Шоломицький
Re: Чи є ж на цей дурман сякий-такий рятунок?
otar пише:>Так чи інакше, мені доводилось чути "укрáинский" від інтелігентних людей - державних службовців, науковців, політиків, - чия російська мова в цілому просто бездоганна.
Неодноразово чув від україномовних
літніх людей слово "укрáїнський"
стосовно чорної круглої хлібини.
Можливо тут є якісь паралелі
зі словом "окраєць" (хліба),
а може й з нав"язуваним деякими росіянами
трактуванням назви Україна як "окраина",
що породило неправильний наголос,
та підсвідомо наклалося за часів совка?
2004.10.11 | Сахаров
Re: Чи є ж на цей дурман сякий-такий рятунок?
Є простий спосіб бортьби з "рубльом". Перевірено. Діє безвідмовно.Імпортуєте в Україну через когось знайомого контрабандою купку російських металевих рублів. Кладете їх до кишені і виходите на полювання. Питаєтеся, скільки коштує товар. Відповідають "рубль" чи два, три рублі. Берете товар і віддаєте відповідну кількість тих монет. Ефект неповторний і миттєвий. Я так кілька разів зробив, потім підходив до тих продавців ще раз. Відповідають твердо - одна (дві, три) гривні.
2004.10.08 | Kohoutek
Жизнь такова, какова она есть, и больше никакова.
Декілька зауважень:otar пише:
> Титульна нація.
> Національна валюта.
> Хіба вони не належать до головних символів державності? Хіба вони не повинні викликати поваги в усіх громадян, незалежно від походження, "національності" й "рідної" мови?
Ні. Не повинні. По-перше, такого юридичного поняття як "титульна нація" не існує. По-друге, валюта - лише валюта. Гроші. Мерзенний метал. До головних символів державності вони не належать. Принаймні в Конституції (головному законі) України про національну валюту ніяк не згадується. І щасливому існуванню країн і народів зони євро ніяк не заважає відсутність у них национальних валют.
N.B. А чому "рідна" мова в лапках? Ну, "національність" я ще розумію - бо це з одного боку фікція, а з другого є певне перекриття із поняттям "громадянство".
> Як на них впливати? Як їм пояснити?
Так я поясніть: що, згідно роз"ясненню Нацбанка України, єдиним вірним варіантом і українською, і російською є "гривня". А потім залиште їх у спокої.
> Але набагато страшніша зараза - це слово "укрáинец" (відповідно - укрáинский, укрáинка і т.д.). Колись у програмі "Счастливьій случай" на російському телебаченні ведучий оголосив про участь родини УкраИнцевых, на що голова запрошеної родини аж підхопився: неправильно, заволав він, Укрáинцевы мы!
І він був абсолютно правий. Бо, як правильно вимовляти чиєсь ім"я, може сказати тільки володар цього імені. Приклад - прізвище "Іванов". В залежності від родини його можуть вимовляти як з наголосом на другий, так і на останній склади. І не треба пояснювати людям, як має звучати їхнє ім"я - це їхня власність, не ваша. Інший приклад - покійний журналіст Александров, прізвище якого вимовляється з наголосом на останньому складі, всупереч традиційному варіанту.
> Я тоді сміявся, а тепер хоч плач: більшість моїх знайомих російськомовних львів'ян кажуть "укрáинский" і "укрáинец". При цьому вони часто знають, що це неправильно. Чому вони ставлять наголос не там, де треба - пояснити не можуть.
Можете також згадати Пушкіна: "Тиха укрАинская ночь, прозрачно небо, звезды блещут..."
Так, наголос на другому складі не є нормативним, але має свою давню історію в російській мові. Не здивуюсь, якщо і в українській також.
Треба боротися за чистоту мови, але не треба переходити за межу розумності - де скінчується мовний пуризм і починається втручання в особисте життя. Врешті-решт, хай кожен відповідає за себе.
P.S. Українська мова, наприклад, Азарова - вона така чудова, так пасує його неабиякій особистості, що в мене немає жодного бажання, щоб він її якось змінив. Так, як є, - бездоганно. Краще не треба.
2004.10.08 | Рюген
Мені однаково, чи буду
я жить в Україні, чи ні...Літаратору Отару час знайомитися з українською клясикою...
2004.10.11 | otar
Коментатору Рюгену
варто уважніше читати те, що він коментує. Якщо ви читали сам текст статті, то побачили б, що вона закінчується перефразом саме цієї цитати. В українській мові, як і в будь-якій, у поетичній мові дозволяється ігнорування певних правил, у тому числі евфонії та наголосів. Чи пригадаєте ще якісь випадки? Я вам допоможу: "... хай живе укрАїнська ламбада..." (с) "Ірчик зі Львова"2004.10.11 | Заброда
Re: Жізнь па панятіям
А чи існує таке юридичне поняття, як нація?Погляньте, наприклад, на текст за цією адресою (http://encarta.msn.com/text_761553191___41/Belarus.html), написаний, до речі, "ліцом неславянской націанальнасті", де також нахабно вжито термін "титульна нація", з чого можна вислідувати, що останій побутує не лише в Отарових філіпіках...
2004.10.11 | otar
?
Поняття "титульна нація" доволі поширене, принаймні, в сучасній публіцистиці. Я не вживаю замість нього "автохтонна", бо йдеться якраз про етнонім. Наприклад, якщо можна довго сперечатись, як правильно все-таки писати - Білорусь, Бєлорусь, Бєларусь чи навіть, за старим радянським зразком, "Білорусія", то щодо правильності наголосу в словах "Україна, український, українець"/"Украина, украинский, украинец" ніяких сумнівів не виникає. А що ви маєте проти "титульної нації"?2004.10.11 | Kohoutek
Re: Жізнь па панятіям
Заброда пише:> А чи існує таке юридичне поняття, як нація?
>
> Погляньте, наприклад, на текст за цією адресою (http://encarta.msn.com/text_761553191___41/Belarus.html), написаний, до речі, "ліцом неславянской націанальнасті", де також нахабно вжито термін "титульна нація", з чого можна вислідувати, що останій побутує не лише в Отарових філіпіках...
Я не казав, що поняття "титульна нація" не існує взагалі. Я казав, що немає такого юридичного терміну. Його й немає. В Конституції України (як і в інших законах, до речі) немає жодних згадок про якісь особливі права етнічних українців. Є згадка про те, що,
"Верховна Рада України від імені Українського народу -
громадян України всіх національностей,
виражаючи суверенну волю народу,
спираючись на багатовікову історію українського
державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім
Українським народом права на самовизначення..."
Термін "титульна нація" означає лише етнос, який дав назву конкретній країні. У випадку з Україною це буде взагалі-то навіть з точністю до зворотнього, бо назва "Україна" куди давніша від етноніму "українець", отже в нашому випадку земля дала назву народу, а не навпаки. Саме поняття "титульна нація", можливо, і має давніше походження, але почало широко вживатися і обговорюватися практично тільки після розпаду СРСР і соцтабора. Можете провести пошук в інеті і переконатися: 90% випадків вживання словосполучення "titular nation" спадає саме на наш регіон. Західна Європа вже давно пережила ці хвороби росту.
Слово "нація" має багато значень і в західноєвропейському вжитку зазвичай означає державу, громадянство, а вже у другу чергу - етнос. Можете бути впевнені, що юридичне значення терміну "nation" в англосаксонському праві буде саме "держава", "народ, як носій суверенітету", приклад - "United Nations". Французи - це насамперед всі громадяни Франції, а вже у другу чергу - етнічні французи. Той, хто має нідерландське громадянство - голладець. Той, хто має іспанське - іспанець (в цій країні слово "іспанець" взагалі не вживається у значенні нашої "національності", самі іспанці називають себе за місцем походження або мешкання - "валенсійці", "каталанці", "арагонці" і т.д.; навіть "каталанець" означає насамперед не той, для кого каталанська мова рідна, а той, хто мешкає в Каталонії, незалежно від його мови; каталономовний мешканець Валенсії буде валенсійцем - я спеціально питав про це у самих іспанців).
2004.10.11 | Заброда
Re: Панятія
Звичайно, на англосаксонському праві я не знаюся так добре, як добродій, але, власне, сумнів свій висловив був щодо того, чи існує-таки юридичний термін "нація". А от те, як визначають це слово в лексикографічних джерелах "широкого вжитку", мені більш-менш відомо.